Рішення № 79814571, 14.02.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2019 року Чернігів Справа № 620/4009/18

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі - Відповідач-1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Відповідач-2), в якому просить зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб згідно договору №980-054-000001526 від 11.03.2016 "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту), укладеного між нею та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський", рахунок НОМЕР_2 на суму 10 000,00 гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що отримані банком 10 000,00 грн повинні бути повернуті відповідно до п.5.2.1 договору з нарахуванням встановленої договором "Суперкапітал" (новий) №980-054-000202328 суми процентної ставки, проте, відповідачами допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у незаконній відмові відшкодування за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даними вимогами.

Ухвалою суду від 22.12.2018 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановлено відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.

Відповідач-1, в межах встановленого строку, надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, та просив суд у задоволенні позову відмовити, вказавши, що договір позики від 11.03.2016 №980-054-000202328 є двостороннім, укладеним позивачем безпосередньо з ТОВ "ІРЦ", без участі банку як повіреного, а кошти, що вносились/отримувались за таким договором по своїй природі не є вкладом згідно Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб осіб". На думку відповідача-1 гарантії згаданого закону не поширюються на дану ситуацію. Крім наведеного, відповідач-1 вказав на пропущення строку звернення до суду, внаслідок чого, дану позовну заяву слід залишити без розгляду.

Відповідач-2 відзив на позов не надав.

Вирішуючи клопотання про залишення позову без розгляду, суд зазначає, що за приписами ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 (ратифіковано Україною 17.07.1997) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані". Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Відповідно до ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, суд зазначає, що дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи. В свою чергу, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

В даному випадку, обставини, на які посилається позивач, як на поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд визнає належними та такими що повністю підтверджують поважність пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач вчиняв активні дії для захисту своїх порушених прав шляхом подання відповідного позову до суду в порядку цивільного судочинства, а тому твердження відповідача-1 про пропущення строку звернення до суду, суд визнає безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

11.03.2016 між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - ТОВ "ІРЦ") було укладено договір «Суперкапітал» (Новий) №980-054-000202328, згідно якого позивач передала ТОВ "ІРЦ" у власність грошові кошти в сумі 10 000,00 грн на умовах виплати щомісячно процентів за користування коштами за ставкою 33,54 % річних на строк дії договору до 08.09.2016 з поверненням позивачу коштів у безготівковій формі на відкритий на її ім'я банківський рахунок НОМЕР_2. Вказаний рахунок було відкрито на підставі договору від 11.03.2016 №980-054-000001526. "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту) укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" в особі начальника Чернігівського відділення №1 Терещенко Н.Л., яка діяла на підставі довіреності банку за №2-15 від 08.01.2015. Згідно договору №980-054-000001526 ПАТ "Банк Михайлівський" на відкритому банком рахунку зобов'язувався зберігати гроші позивача і здійснювати розрахунково-касове обслуговування відповідно до вимог чинного законодавства та умов цього договору.

Умови відкриття та обслуговування поточних рахунків фізичних осіб в ПАТ "Банк Михайлівський" були затверджені Наказом Банку №766 від 30.11.2015, згідно договору умови розміщувалися Банком на інформаційному стенді в своєму представництві та на офіційному сайті Банку в мережі інтернет за адресою - www.bank.kіev.uа.

Згідно п 8.3 договору укладеного позивачем з ТОВ "ІРЦ" №980-054-000202328 сторони підтвердили, що вказаний договір є договором позики та регулює відносини, що пов'язані з наданням позики у сумі, на строк та у порядку, передбаченому цим договором, в зв'язку з чим взаємовідносини Сторін за договором визначалися ст.ст.1046-1053 ЦПК України та іншими нормативно-правовими актами, що встановлюють правила та вимоги до цих договорів.

Відповідно до п.8.5 договір діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань. З дня повернення позивачу повної суми коштів та процентів за користування ними договір вважається припиненим, а обов'язки сторін виконаними. Пунктом 1.2 договору в пп.6, 7 передбачено, що здійснення банківських операцій сплати процентів і повернення коштів на банківський рахунок позивача НОМЕР_2 відбувається в ПАТ "Банк Михайлівський".

Виходячи з умов вказаних договорів, вони не були гарантовані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, але з наведених положень договорів гарантом виступав саме ПАТ "Банк Михайлівський". Також, договори страхувалися Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Форте" на підставі договору доручення та довіреності представником, що діяв як повірений ПАТ "Банк Михайлівський" (п.1 договору страхування "Капітал" №К980-540-000202328).

Постановою Правління Національного банку України від 27.04.2016 №295/БТ "Про окремі питання діяльності ПАТ "Банк Михайлівський" та внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 22.12.2015 №917/БТ" з огляду на те, що ПАТ "Банк Михайлівський" виконує заходи, передбачені Планом фінансового оздоровлення, спрямовані на зменшення кредитного ризику та підтримку ліквідності банку, Правління Національного банку України вважало за можливе пом'якшення обмежень у діяльності банку, встановлених постановою №917/БТ.

Проте, в подальшому, на підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23.05.2016 №812 "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016.

13.06.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення №991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 до 22.07.2016. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнка Ю.П.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016 №124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 №1213, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 по 12.07.2018.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.09.2016 №1702 змінено Уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський", призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Волкову О.Ю. з 05.09.2016.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №265 від 24.01.2017 делеговані повноваження уповноваженої особи Фонду Волкову О.Ю. з 25.01.2017, які визначені ст.37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, згідно довідки ПАТ "Банк Михайлівський" (а.с.23), 19.05.2016 на поточний рахунок позивача надійшли кошти від ТОВ "ІРЦ" в розмірі: 10 000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-054-000202328 від 11.03.2016.

З наданих відповідачем документів вбачається, що комісією проведено перевірку правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними та вказано, що перерахування на рахунок позивача з рахунку ТОВ "ІРЦ" коштів, є нікчемним правочином, оскільки на момент проведення вищезазначеної транзакції ТОВ "ІРЦ" не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишку коштів для проведення розрахунку за договором від 11.03.2016 №980-054-000202328.

При цьому, представником ПАТ "Банк Михайлівський" повідомлено позивача, що договір позики №980-054-000202328, укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" без участі Банку як повіреного, а тому відсутні підстави для включення інформації про позивача до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Тобто, відповідач вважає, що вказаний договір не відповідає вимогам Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" за своїм суб'єктивним складом.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України від 23.02.2012 №4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон №4452, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банку та який визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Так, відповідно до п.3 ст.2 Закону №4452 вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п.3 ст.2 Закону №4452). Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (ч.1 ст.3 Закону №4452). Як встановлено ч.1 ст.26 цього Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. За правилами ч.1-3 ст.27 Закону №4452 уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з ч.5 ст.27 цього Закону протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Відповідно ч.6 ст.27 Закону №4452 визначає, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ч.4 ст.26 цього Закону.

Відповідно до пунктів 3-5 Розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14 (далі - Положення) уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 ч.4 ст.26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Пунктами 2, 3 Розділу IV Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними.

З аналізу викладених норм слідує, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає декілька етапів, а саме: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру та його затвердження.

Як вбачається з письмових заперечень відповідача, позивача не включено до переліку вкладників у зв'язку із визнанням нікчемним переказу коштів ТОВ "ІРЦ" на його рахунок, що відкритий у ПАТ "Банк Михайлівський" на підставі ст.ст.215, 216 Цивільного кодексу України та ст.37, п.п.2, 7, 8, 9 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Такі висновки Уповноваженої особи ґрунтуються на результатах перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають вимогам нікчемності, наведені в Акті від 01.06.2016 № 2.

Відповідно до Акту, комісія по перевірці правочинів прийшла до висновку, що виконуючи платіжні документи 19.05.2016 ТОВ "ІРЦ" з перерахування коштів на рахунки 12160 фізичних осіб в сумі 1 298 015 973,74 грн. Банк здійснив операції з порушенням вимог законодавства, що призвели до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, що є ознакою нікчемності правочину згідно положень п.9 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Банком укладено правочини (здійснені транзакції), умови яких передбачають передачу майна з метою надання окремому кредитору переваги (пільги) прямо не встановленого для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку, що є ознакою нікчемності правочину згідно положень п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому, судом встановлено, що банк, при укладенні договорів виступав в якості повіреного та зобов'язувався здійснювати пошук, залучення та надання клієнтам консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "ІРЦ" (довірителя) на умовах строковості та платності. Банком від імені товариства укладались з фізичними особами (клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок товариства. При цьому, фізичні особи (клієнти) були обізнані в тому, що правовідносини за такими договорами позики регулюються положеннями ст.ст.1046-1053 Цивільного кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що встановлюють правила та вимоги до договорів позики, і відповідно не підпадають під гарантування вкладів з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

18.05.2016 ПАТ "Банк Михайлівський" уклав із ТОВ "ІРЦ" договір відступлення прав вимоги №1805, з додатками. Згідно з умовами договору відступлення ТОВ "ІРЦ" зобов'язалось відступити банку права вимоги, належні ТОВ "ІРЦ", за кредитними договорами (із забезпеченням) з усіма додатковими угодами до них, укладеними з фізичними особами. Банк, в свою чергу, зобов'язався оплатити права вимоги. Перелік кредитних договорів, права за якими відступається Банку, міститься в реєстрі кредитних договорів.

Також, 19.05.2016 ПАТ "Банк Михайлівський" уклав із ТОВ "ІРЦ" договір відступлення прав вимоги № l, з додатками. Згідно з умовами цього договору відступлення ТОВ "ІРЦ" зобов'язалось відступити Банку права вимоги, що належать ТОВ "ІРЦ" за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені між ТОВ "ІРЦ" та юридичними особами. Перелік договорів, права за якими відступаються Банку з боку ТОВ "ІРЦ", міститься в реєстрі Основних договорів. Банк, в свою чергу, зобов'язався оплатити права вимоги за вартістю, зазначеною в реєстрі основних договорів, протягом 3-х робочих днів з дня підписання вказаного реєстру.

Отже, на думку відповідача, банком було вчинено операції, які йому було заборонено вчиняти.

Однак, згідно з ч.2 ст.38 Закону №4452 протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Таким чином, для правильного вирішення спору, необхідно перевіряти підстави, з яких виявлено договір нікчемним, у контексті ст.38 Закону №4452

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Пунктами 1.24, 1.30 ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачу йому у готівковій формі; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

З наявної в матеріалах справи виписки по особовому рахунку з 19.05.2016 по 25.08.2016 (а.с.19) вбачається, що 19.05.2016 за платіжним документом №10998 ТОВ "ІРЦ" зі свого рахунку НОМЕР_3, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", на рахунок позивача НОМЕР_2, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", здійснив перерахунок коштів у розмірі 10 000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором №980-054-000202328 від 11.03.2016 та за платіжним документом №10999 ТОВ "ІРЦ" зі свого рахунку НОМЕР_3, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", на рахунок позивача НОМЕР_2, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", здійснив перерахунок коштів у розмірі 59,01 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору №980-054-000202328 від 11.03.2016.

Таким чином, ТОВ "ІРЦ" 19.05.2016 відповідними платіжними дорученнями зі свого розрахункового рахунку, який відкритий в ПАТ "Банк Михайлівський", ініціював переказ коштів на повернення позик та сплату процентів позивачу на підставі відповідного договору, укладеного між ними.

ПАТ "Банк Михайлівський", виконуючи розрахунковий документ ТОВ "ІРЦ" на переказ коштів на користь позивача, не набув прав на кошти, які переказувались, а тому ПАТ "Банк Михайлівський" не є стороною переказу коштів, а є лише виконувачем своїх зобов'язань за договором банківського рахунку перед клієнтом, в даному випадку перед ТОВ "ІРЦ", забезпечуючи рух коштів від ініціатора до отримувача переказу, тобто позивача.

Списання та зарахування коштів за банківськими рахунками здійснюється відповідно до договорів обслуговування банківських рахунків та Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, згідно п.1.4 глави 1 якої розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Таким чином, договір, який було укладено між позивачем та ТОВ "ІРЦ", за своєю природою та змістом не є розрахунковим документом.

Договір про обслуговування банком банківського рахунку передбачає право банка відмовити у проведенні розрахункових та касових операцій при наявності фактів, що свідчать про порушення клієнтом норм чинного законодавства України, умов цього договору та банківських правил оформлення розрахункових, касових документів, заяв, доручень і строків їх подання до банку.

ПАТ "Банк Михайлівський" при проведенні розрахункових операцій зазначених вище фактів не було встановлено, а отже операції по перерахунку коштів є правомірними та відповідали діючому законодавству України.

В свою чергу, умовами договору №980-054-000202328, укладеного між ТОВ "ІРЦ" та позивачем, передбачено можливість дострокового повернення коштів. А тому, у Уповноваженої особи були відсутні підстави для визнання нікчемними транзакцій (операцій) щодо списання коштів з відкритого в банку розрахункового ТОВ "ІРЦ" на рахунок позивача, відкритий в цьому банку.

Крім того, відповідно до положень ст.38 Закону №4452 перевірка правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, здійснюється Фондом відносно правочинів (у тому числі договорів) укладених саме з банком, як стороною відповідного правочину.

Разом з тим, договір від 11.03.2016 №980-054-000202328 був укладений між ТОВ "ІРЦ" та позивачем і відповідні транзакції були вчинені 19.05.2016 саме на умовах цього договору.

Суд також звертає увагу на те, що 19.11.2016 набрали чинності положення п.15 Прикінцевих Положень Закону №4452, внесені Законом України від 15.11.2016 №1736-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг", яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.

Тобто, надані позивачем кошти для ТОВ "ІРЦ" через повіреного - ПАТ "Банк Михайлівський", були вкладом, який був повернутий на його поточний рахунок із відсотками згідно укладеного договору.

Крім цього, рішенням Деснянського районного суду Чернігівської області від 02.04.2018 у справі №750/834/18 визнано право позивача на отримання відшкодування за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Залишаючи вказане рішення в цій частині без змін, Апеляційний суд Чернігівської області в постанові від 05.09.2018 вказав, що право ОСОБА_1 на отримання відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відшкодування за вкладом за рахунок Фонду за договором від 11.03.2016 №980-054-000001526 за банківським рахунком НОМЕР_2 в сумі 10 000,00 грн дійсно є порушеним.

Отже, в силу ст.78 Кодексу адміністративного судочинсва України, судове рішення у справі №750/834/18, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення у даній справі №620/4009/18.

Таким чином, згідно із вимогами вищевикладених норм, суд приходить до висновку, що позивач, як вкладник ПАТ "Банк Михайлівський", що має відкритий у цьому банку рахунок, та на який у встановленому договором порядку було зараховано кошти в якості повернених коштів за договором позики, має гарантоване право на відшкодування суми вкладу в межах суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума коштів, що повернена на рахунок позивача в ПАТ "Банк Михайлівський" від ТОВ "ІРЦ" не перевищує граничного розміру і складає 10 059,01 грн, разом з нарахованими процентами. Матеріали справи свідчать про те, що зазначена сума дійсно наявна на рахунку позивача. Підставою для виплати цих коштів позивачу є включення його до Переліку вкладників та до Загального реєстру вкладників. Таким чином, суд вважає, що позивач має підстави для включення інформації щодо нього до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а відтак і до Загального реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат.

Відповідно до Закону України від 15.11.2016 №1736-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг", розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" доповнено п.15 такого змісту: "До вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язаний ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної ч.1 ст.26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв'язку з їх прирівняних до вкладників".

Таким чином, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що позивач не є вкладником, а сума грошових коштів, що обліковується на його рахунку не є сумою вкладу в розумінні Закону та, що кошти в розмірі 10 059,01 грн, зараховані 19.05.2016 на рахунок позивача, на підставі нікчемного правочину.

Суд не знаходить підстав вважати правочин, щодо перерахування коштів від ТОВ "ІРЦ" на рахунок позивача в ПАТ "Банк Михайлівський" згідно умов договору позики, нікчемним. Суд також враховує, що вчинення банком перерахування коштів за оплату договорів відступлення права вимоги не впливають на договори, за якими ТОВ "ІРЦ" повинно повернути залучені кошти. Відповідачем не надано належних доказів того, що ТОВ "ІРЦ" не мало достатніх власних коштів для здійснення повернення коштів своїм кредиторам-фізичним особам, також відповідачем не доведено, що кошти, повернуті на рахунок позивача, являються коштами ПАТ "Банк Михайлівський".

Крім того, суд зазначає, що постановою Правління Національного банку України від 27.04.2016 №295/БТ ПАТ "Банк Михайлівський" було зобов'язано надати графік повернення ТОВ "ІРЦ" коштів, що були залучені від фізичних осіб, на поточні рахунки цих фізичних осіб. Також постановою Правління Національного банку України від 27.04.2016 №295/БТ було пом'якшено обмеження у діяльності банку, встановлені постановою Національного банку України від 22.12.2015 №917/БТ, а саме вилучено пункт щодо недопущення проведення будь-яких операцій за договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Таким чином, фактично дозволено банку проводити операції за договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами, зокрема не заборонено повернення коштів за договорами позики, укладеними між ТОВ "ІРЦ" та фізичними особами.

Отже, обставини щодо наявності визначених п.п.7, 9 ч.3 ст.38 Закону №4452 підстав нікчемності правочину не знайшли свого підтвердження, відповідач належних та допустимих доказів щодо цього не надав.

Суд вважає, що Закон України №4452 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить імперативну вимогу відшкодувати за рахунок Фонду кошти владнику за його вкладом, а отже за умови недоведеності протиправних дій позивача щодо повернення коштів на його рахунок за договором позики від 11.03.2016 №980-054-000202328, а також в силу преюдиціального значення постанови Апеляційного суду Чернігівської області від 05.09.2018, Уповноважена особа зобов'язана внести позивача до переліку осіб, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду та надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про позивача, як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за вкладом.

Так, у справі "ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ" Європейський суд з прав людини зазначив наступне: "Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.

Суд звертає увагу, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20.10.2011)".

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, шляхом визнання договору банківського вкладу нікчемним, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст.5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Таке порушення виявилося у тому, що ст.1 Протоколу № 1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України. Але, в порушення цих норм, позивач позбавлений права користуватися своїм майном. В даному випадку його майном є грошові кошти, які отримана банком від позивача в користування на умовах строковості та платності, та до цього моменту не повернуті.

У цьому контексті вартими уваги є правові позиції, висловлені, зокрема, у рішеннях Євросуду у справах "ОСОБА_4 проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції". Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції.

Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Суд наголошує, що при визначенні того, чи мало місце позбавлення права власності, необхідно не лише враховувати, чи було офіційне вилучення або примусове відчуження майна, а й дослідити обставини, які призвели до такої ситуації, та розслідувати сутність оскаржуваної події.

Оскільки конвенція покликана гарантувати права, які є "ефективними й доступними на практиці", слід установити, чи мала місце де-факто подія вилучення майна. Більше того, примусове передання власності від однієї особи до іншої може залежно від обставин являти собою позбавлення власності (рішення у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Стаття 1 Першого протоколу, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідних заходів, спрямованих на захист права власності (рішення у справі "Броньовський проти Польщі").

У кожній справі, в якій ідеться про порушення права власності, Європейський суд перевіряє дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та збереженням фундаментальних прав особи. Насамперед, спираючись на те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (рішення у справі "Спорронг та Лонрот проти Швеції").

Для оцінки поведінки держави в контексті дотримання вимог ст.1 Першого протоколу Суд має зробити повне дослідження різних інтересів у справі, беручи до уваги, що мета конвенції полягає в захисті прав, які є "очевидними та вагомими". Серед іншого, встановлюється наявність спірної ситуації. При цьому, коли питання суспільної користі дійсно виникає у справі, ЄСПЛ вимагає від державних органів влади "реагувати належним чином, правильно та з великою відповідальністю" (рішення у справах "Василеску проти Румунії" та "Бейлер проти Іспанії").

Отже, оскільки ідеологія ст.1 Першого протоколу фактично відображена як у Конституції, так і в Цивільному кодексі, національним судам варто враховувати такі правові позиції ЄСПЛ під час вирішення спорів про захист права власності, посилатися на висновки Європейського суду як на безпосереднє джерело права, а також переймати притаманні його рішенням ідеї справедливості й гуманності.

Виходячи із практики ЄСПЛ стає зрозумілим, що позбавлення права власності на володіння майном є виключною нормою і тому органи державної влади та інші суб'єкти повинні суворо дотримуватись норм національного законодавства під час винесення рішень про обмеження права користування майном.

Із наведеного суд доходить висновку, що відповідачем, який в односторонньому порядку прийняв рішення про визнання договору нікчемним, тим самим позбавивши позивача законних прав на майно (коштів), грубо порушено положення Конституції України та Цивільного Кодексу України, що захищають право власності особи на майно.

А отже, позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії слід задовольнити.

Згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб згідно договору від 11.03.2016 №980-054-000001526.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 704,60 грн (сімсот чотири гривні 60 коп.) сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.к. НОМЕР_1);

Відповідач-1 - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (бульвар Шевченка, 35, м.Київ, 01032, код ЄДРПОУ 38619024);

Відповідач -2 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул.. Січових Стрільців 17, м.Київ, 04070).

Повний текст рішення суду складено 14.02.2019.

Суддя Л.О. Житняк