Рішення № 79811728, 11.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2019 року справа №320/7001/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, Управління державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправною бездіяльність,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, Управління державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо перерахунку та стягнення недоплаченої пенсії ОСОБА_2, інваліду 2 групи, потерпілому внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, відповідно до постанови Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2011 року за №2-а-4732/2011;

- зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області надати довідку про нарахування та суму заборгованості пенсії щодо ОСОБА_2, відповідно до постанови Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2011 року за №2-а-4862/2011;

- зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 пенсію, відповідно до постанови Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2011 року за №2-а-4732/2011 - з урахуванням виплачених з листопада 2011 року сум;

- визнати протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України Головного територіального управління юстиції у Київській області - стосовно виконавчого провадження та виконання постанови Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2011 року за №2-а-4732/2011, щодо ОСОБА_2;

- зобов'язати Управління державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України Головного територіального управління юстиції у Київській області - виконати постанову Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2011 року за №2-а-4732/2011, щодо ОСОБА_2.

В обгрунтування таких вимог позивач зазначив, що він подав позов до Іванківського районного суду Київської області та отримав постанову від 16 травня 2011 року № 2-а-4732/2011, в якій суд постановив зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2, відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих в наслідок Чорнобильської катастрофи», основну пенсію із розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загально обов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 27.10.2010 року з урахуванням вже виплачених сум, та відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих в наслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 75%мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених виплат, в якій суд постановив зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області здійснити перерахунок та виплатити перераховану додаткову пенсію ОСОБА_2, за період з 27.10.2010 року з урахуванням вже виплачених сум, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих в наслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 27.10.2010 року з урахуванням вже виплачених сум.

Відповідач-1 здійснив перерахунок та виплачував ОСОБА_2 пенсію як інваліду 2 групи, потерпілому в наслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії до листопада 2011 року. Однак, відповідач-1 з листопада 2011 року припинив виконувати постанову Іванківського районного суду Київської області.

Позивач звернувся до відповідача-1 з письмовою заявою про поновлення виплати пенсії відповідно до постанови Іванківського районного суду від 16 травня 2011 року № 2-а- 4732/2011 та з проханням надати довідку по заборгованості виплати пенсії, про що отримав письмову відповідь відповідача-1 від 01.11.2018 року № 50/1-Т/1 про відмову стосовно виконання вказаної постанови.

Позивач звернувся до відповідача-2 з письмовою заявою стосовно виконавчого провадження та виконання постанови Іванківського районного суду від 16 травня 2011 року № 2-а-4732/2011, на що, 31.10.2018р. № Г-1838/02.2 отримав відповідь про відмову стосовно виконання постанови Іванківського районного суду від 16 травня 2011 року № 2-а- 4732/2011.

Вважаючи такі дії відповідача-1 та відповідача-2 незаконними та протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено підготовче провадження.

Відповідач правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України на подання відзиву на позов не скористався.

З урахуванням викладеного, протокольною ухвалою суду від 04.02.2019 вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 22 ОСОБА_3 України, права і свободи громадянина, закріплені ОСОБА_3, не є вичерпними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 ОСОБА_3 України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим. положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Відповідно до вимог ст. 64 ОСОБА_3 України, конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_3 України. З огляду на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерел права, реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до вимог ст. 129-1 ОСОБА_3 України, суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов’язковим до виконання.

ОСОБА_3 України і будь-якого Закону є нормами за своєю юридичною значимістю вищими за норми підзаконних актів, якими є постанови Кабінету Міністрів України, Тим більше, що у відповідності до Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 915, саме виконавець готує та подає на затвердження проекти постанов Кабінету Міністрів. Тобто, гарантоване ОСОБА_3 України право на гідне життя по відношенню до Позивача порушується Відповідачем.

Верховний Суд 15.02.2018року ухвалив рішення, в якому зазначив, що посилання відповідача на відсутність коштів на проведення виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує право мирно володіти своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином суд дійшов висновку, посилаючись на рішення Європейського суду у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Рішення Верховного Суду мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, є обов’язковими для виконання на території України і остаточними.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, та зразковим рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України".

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 17 липня 2018 року зазначається, що пільги, компенсації і гарантії, встановлені у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є особливою формою відшкодування завданої шкоди таким особам за втрачене здоров’я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень. Крім того, Конституційний Суд України зауважив, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що передбачені оспорюваними положеннями зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які стосуються обмеження чи скасування пільг, компенсацій і гарантій, призвели до звуження прав осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зниження рівня їх соціального забезпечення та фактично є відмовою держави від її зобов’язань, передбачених статтею 16 ОСОБА_3 України.

Відповідно до ст. 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу норм статті 49 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що "інші випадки" для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 ОСОБА_3 України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях ОСОБА_3 України.

Згідно з частиною 3 статті 113 ОСОБА_3 України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується ОСОБА_3 та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до ОСОБА_3 та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17).

В силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення-це те, на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Частиною другою статті 19 ОСОБА_3 України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відсутність бюджетного фінансування на виплату коштів, як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань, не можна брати до уваги, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Дана правова позиція суду узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі "Кечко проти України" зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26), також керуючись схожою практикою Європейського суду з прав людини в рішенні "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ застосовують практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Як зазначено у рішенні Європейського Суду у справі Бурмин та інші проти України всі заяви, яких стосується це рішення, включаючи ті, що знаходилися на розгляді в Суді на момент постановления рішення (зазначені в додатках до цього рішення), так і будь-які інші подібні майбутні заяви, мають розглядатися національними органами влади в межах заходів загального характеру, зобов'язання по яких визначені у пілотному рішенні у справі ОСОБА_4 проти України. Це рішення зобов'язує органи державної влади України забезпечити поновлення порушених прав на підставі відмови виконати або триваючого невиконання рішень національних судів.

Згідно з частиною першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачі як суб'єкти владних повноважень не надали суду доказів на підтвердження правомірності їх дій.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо перерахунку та стягнення недоплаченої пенсії ОСОБА_2, інваліду 2 групи, потерпілому внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, відповідно до постанови Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2011 року за №2-а-4732/2011.

Зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області надати довідку про нарахування та суму заборгованості пенсії щодо ОСОБА_2, відповідно до постанови Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2011 року за №2-а-4862/2011.

Зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 пенсію, відповідно до постанови Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2011 року за №2-а-4732/2011 - з урахуванням виплачених з листопада 2011 року сум.

Визнати протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України Головного територіального управління юстиції у Київській області - стосовно виконавчого провадження та виконання постанови Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2011 року за №2-а-4732/2011, щодо ОСОБА_2.

Зобов'язати Управління державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України Головного територіального управління юстиції у Київській області - виконати постанову Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2011 року за №2-а-4732/2011, щодо ОСОБА_2.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.