Рішення № 79810739, 07.02.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 лютого 2019 року м. Ужгород№ 807/764/17

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дору Ю.Ю.,

за участі:

секретаря судового засідання Гулай М.В.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача 1 – ОСОБА_2,

представник відповідача 2 – не з'явився,

третьої особи – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгороді адміністративну справу за позовом позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, державного кадастрового реєстратора відділу у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпастькій області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

19.06.2017 року ОСОБА_4 (далі – позивач, ОСОБА_4П.) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області (далі – відповідач 1, ГУ Держгеокадастру), державного кадастрового реєстратора відділу у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпастькій області (далі – відповідач 2, державний кадастровий реєстратор) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.02.2018 скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, державного кадастрового реєстратора відділу у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпастькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії – відмовлено.

За наслідками касаційного оскарження, Верховним Судом постановою від 18.10.2018 касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018, якою скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.02.2018 - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

12.11.2018 справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Внаслідок автоматизованого розподілу справ, справу передано на розгляд судді Дору Ю.Ю.

Ухвалою від 13 листопада 2018 року дану адміністративну справу прийнято до розгляду у порядку загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні ухвалою суду від 18 грудня 2018 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3 (надалі – третя особа, ОСОБА_3Д.).

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просить: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області щодо не виключення із поземельної книги Державного земельного кадастру запису про внесення відомостей про поширення права сервітуту на межі частини земельної ділянки № 2124082900:07:002:0051 та зобов’язати Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області виключити із поземельної книги Державного земельного кадастру запис про поширення права сервітуту на межі частини земельної ділянки № 2124082900:07:002:0051.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки № 2124082900:07:002:0051, яка розташована по вул. Теплицькій, 25 у с. Керецьки, Свалявського району Закарпатської області. 5 березня 2015 року, згідно відповіді начальника відділу Держгеокадастру у Свалявському районі, до Державного земельного кадастру було внесено відомості про право сервітуту на вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3, а саме: право проїзду на велосипеді.

Позивач вважає, що оскільки ОСОБА_3 не було у встановленому законом порядку зареєстровано право земельного сервітуту, то такий запис підлягає виключенню з поземельної книги Державного земельного кадастру.

У судовому засіданні представник позивача уточнений позов підтримав, просив такий задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача 1 проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у письмових запереченнях та відзиві на позов, що наявні в матеріалах справи.

Відповідач 2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (т.2 а.с.67). Проте, таким 12.12.2018 до суду подано заяву про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами, де вказав, що проти позову заперечує.

Третя особа – ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що проти позову заперечує у повному обсязі, та вважає що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку дій відповідача, суд керується, зокрема, положеннями ч.2 ст.2 КАС України, відповідно до якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 ЗК України земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або за рішенням суду.

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, серед яких є, зокрема, право проходу та проїзду на велосипеді.

ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно є власником земельної ділянки площею 0,1069 га кадастровий номер:2124082900:07:002:0051, яка розташована за адресою с.Керицьки, вул.Теплицька, 25 (т.1 а.с.7)

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного земельного кадастру 05.03.2015 внесено відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на підставі виготовленої відповідно до законодавства України технічної документації щодо встановлення меж частини земельної ділянки на яку поширюється сервітут. Вказана технічна документація виготовлена ДП “Закарпатгеодезцентр” на підставі заяви громадянки ОСОБА_4 від 18.11.2014. Після чого позивач звернулася до Управління Держземагентства у Свалявському районі Закарпатської області із вказаною технічною документацією та відповідною заявою про внесення відомостей про сервітут до Державного земельного кадастру.

Відповіддю від 06.06.2017 відділ у Свалявському районі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області повідомив позивача про те, що в державному земельному кадастрі наявна інформація про встановлення сервітуту на вказану земельну ділянку, сервітут встановлено на користь громадянки ОСОБА_3. Вид земельного сервітуту відповідно до ст. 99 ЗК України право проходу та проїзду на велосипеді. Щодо виключення з Поземельної книги запису внесення відомостей про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту проінформовано, що у програмному забезпеченні «Національна кадастрова система», в якій вноситься відомості до Державного земельного кадастру, відсутній необхідний функціонал, тобто виконати вимоги п.128 Порядку №1051 є неможливим.

Перевіривши доводи позову позовної заяви суд зазначає наступне.

Повноваження Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та державного кадастрового реєстратора у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Земельним кодексом України, Законом України «Про Державний земельний кадастр», Порядком ведення Державного земельного кадастру затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (надалі - Порядок).

Відповідно до частини першої статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Частиною одинадцятою статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Згідно з положеннями абзацу другого частини другої статті 100 Земельного кодексу України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Як вбачається зі змісту наведених правових норм, право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації спочатку у Державному земельному кадастрі, а після цього також у Єдиному державному реєстрі речових прав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є: індексні кадастрові карти (плани) України, Автономної Республіки Крим, областей, районів, сіл, селищ, міст; індексні кадастрові карти (плани) кадастрової зони, кадастрового кварталу; кадастрові карти (плани) Автономної Республіки Крим, областей, районів, сіл, селищ, міст, інші тематичні карти (плани), перелік яких встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру; Поземельні книги.

Статус відомостей Державного земельного кадастру визначений статтею 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Зокрема, встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.

Відповідно до статті 25 цього Закону Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку:

а) кадастровий номер;

б) площа;

в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця);

г) склад угідь;

ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);

д) нормативна грошова оцінка;

е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки;

є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;

ж) кадастровий план земельної ділянки;

з) дата державної реєстрації земельної ділянки;

и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей;

і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

ї) дані про бонітування ґрунтів.

Поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки.

Поземельна книга ведеться в паперовій та електронній (цифровій) формі.

Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

До Поземельної книги в паперовій формі долучаються всі документи, які стали підставою для внесення відомостей до неї.

Форма Поземельної книги та порядок її ведення визначаються Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що Поземельна книга є офіційним документом, який створюється у паперовій та електронній формі та є частиною Державного земельного кадастру. Поземельна книга містить офіційну інформацію, що відображає усі основні відомості про земельну ділянку, включаючи відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про Державний земельний кадастр” (надалі - Закон) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюється державним кадастровим реєстратором.

Права та обов’язки державного кадастрового реєстратора закріплені вищевказаним Порядком, відповідно до якого, до повноважень державних кадастрових реєстраторів належить, зокрема, внесення до Державного земельного кадастру щодо обмеження у використанні земель та здійснення реєстрації заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації, формування поземельних книг на земельні ділянки, внесення записів до них, забезпечення їх зберігання, тощо.

Згідно пункту 56 Порядку державний кадастровий реєстратор несе відповідальність в тому числі й за ведення Поземельної книги відповідно до вимог, зазначених у цьому Порядку, відповідність відомостей, зазначених у Поземельній книзі, відомостям, зазначеним у документах, що є підставою для їх внесення.

Внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України “Про Державний земельний кадастр” та Порядку. (пункти 66 та 67 Порядку).

Отже, враховуючи наведене, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області щодо не виключення із поземельної книги Державного земельного кадастру запису про внесення відомостей про поширення права сервітуту на межі частини земельної ділянки № 2124082900:07:002:0051 не може бути задоволена, оскільки повноваженнями щодо внесення записів до Поземельної книги наділений саме державний кадастровий реєстратор, а не Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області.

Окрім цього суд вказує, що на час розгляду справи в Державному земельному кадастрі наявна інформація про встановлення сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 2124082900:07:002:0051, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, с. Керецьки, вул. Теплицька, 25, сервітут встановлено на користь громадянки ОСОБА_3.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 402 Цивільного кодексу України – земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 21 Закону України “Про Державний земельний кадастр” відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту.

Така технічна документація була виготовлена за заявою ОСОБА_4 від 18 листопада 2014 року.

Згідно з частиною 3 статті 100 Земельного кодексу України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Це означає, що право земельного сервітуту виникає з моменту його державної реєстрації незалежно від підстави виникнення — договору чи рішення суду. Реєстрація права земельного сервітуту здійснюється відповідно до порядку реєстрації прав на земельну ділянку.

Згідно із статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи те що, зазначений сервітут не зареєстрований, він фактично не діє, та не породжує жодних юридичних наслідків для власника земельної ділянки.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про Державний земельний кадастр” визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з п. 101 вищезазначеного Порядку для державної реєстрації обмеження у використанні земель (змін до нього) Державному кадастровому реєстраторові подаються: 1) заява про державну реєстрацію обмеження у використанні земель за формою згідно з додатком 20; 2) документація із землеустрою, інші документи, які згідно з пунктом 104 цього Порядку є підставою для виникнення, зміни та припинення обмеження у використанні земель; 3) електронний документ.

Пунктами 128, 129 Порядку ведення Державного земельного кадастру встановлено, що у разі коли протягом року з дня внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, право суборенди, сервітуту не зареєстроване (на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру), Державний кадастровий реєстратор: 1) за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру виключає з Поземельної книги в електронній (цифровій) формі запис про внесення відповідних відомостей, про що робить відповідну електронну позначку за власним електронним цифровим підписом на аркуші зазначеної Поземельної книги; 2) на аркуші Поземельної книги в паперовій формі, який містить відомості, що підлягають виключенню, робить позначку про таке виключення за формою згідно з додатком 26; 3) виготовляє новий (без зазначення в ньому виключених відомостей) аркуш Поземельної книги в паперовій формі, долучає його до відповідної Поземельної книги та зберігає разом з нею. У разі виключення з Поземельної книги запису про внесення відомостей про межі частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, з підстави, зазначеної у пункті 128 цього Порядку, Державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено таке внесення, за формою згідно з додатком 27.

Суд не погоджується з твердженнями представника позивача, що за настання обставин, передбачених пунктом 128 Порядку, державний кадастровий реєстратор зобов’язаний виключити з Поземельної книги відомості про незареєстрований сервітут без подання окремих заяв щодо здійснення такого виключення (т.1 а.с. 70), оскільки Порядком чітко передбачено послідовність дій державного кадастрового реєстратора у разі отримання даних передбачених п. 128 Порядку. Так, відповідно до п. 131 Порядку відомості (зміни до них) про обмеження у використанні земель вносяться до Поземельної книги Державним кадастровим реєстратором відповідно до пунктів 101-106 цього Порядку, якими, зокрема передбачено звернення зацікавленої особи із заявою про державну реєстрацію обмеження у використанні земель за формою встановленою Порядком.

Відтак, здійснення державної реєстрації обмеження у використанні земель здійснюється у порядку та у спосіб передбачений ЗК України, Законом України “Про земельний кадастр” та відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, яким передбачено детальну процедуру для реєстрації такого обмеження.

Як встановлено під час судового розгляду та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_4 не зверталася до державного кадастрового реєстратора у порядку встановленому пп. 101 – 106 Порядку ведення Державного земельного кадастру про реєстрацію обмеження у використанні належної їй земельної ділянки (встановлення сервітуту).

Разом з цим, у ході розгляду справи, встановлено, що у програмному забезпеченні “Національна кадастрова система” (НКС), в якій вносяться відомості до Державного земельного кадастру, відсутній необхідний функціонал (розробниками не забезпечено в НКС всіх функцій), тобто виконати вимоги пункту 128 “Порядку ведення Державного земельного кадастру” є технічно неможливим.

Також, відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України “Про Державний земельний кадастр” державний кадастровий реєстратор, зокрема, здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Тобто, у державного кадастрового реєстратора відсутній обов’язок самостійно перевіряти наявність чи відсутність державної реєстрації відомостей про реєстрацію чи відсутність реєстрації обтяжень на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, суд не вбачає протиправної бездіяльності державного кадастрового реєстратора відділу у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпастькій області щодо не виключення із поземельної книги Державного земельного кадастру запису про внесення відомостей про поширення права сервітуту на межі частини земельної ділянки № 2124082900:07:002:0051.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідачів виключити із поземельної книги Державного земельного кадастру запис про поширення права сервітуту на межі частини земельної ділянки № 2124082900:07:002:0051, суд констатує наступне.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних щодо реалізації повноважень. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Під дискреційним слід розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Оскільки чинним законодавством встановлена процедура прийняття відповідних рішень державними кадастровими реєстраторами, то суд не може підміняти цю процедуру та адміністративного суб’єкта, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень.

Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.

Суд не вправі підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Аналізуючи законодавство чинне на момент виникнення спірних правовідносин та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень (відповідач 1 та відповідач 2), діяли у межах делегованих їм повноважень, дотримуюся вимог чинного законодавства України та передбачених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів і довів правомірність таких з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин й вимог законодавства.

Отже, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-76, 242 -246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_4 (89334, Закарпатська область, Свалявський район, с.Керецьки, вул. Теплицька, буд.25) до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м.Ужгород, пл..Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 39766716), державного кадастрового реєстратора відділу у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпастькій області (89300, Закарпатська область, Свалявський район, м.Свалява, пл.Головна, буд.1), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3 (89334, Закарпатська область, Свалявський район, с.Керецьки, вул.Теплицька, буд.25) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 13.02.2018 року.

СуддяОСОБА_5