Рішення № 79810168, 04.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2019 року Справа № 160/8448/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСліпець Н.Є. за участі секретаря судового засіданняДухневи Л.Г. за участі: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 Пономаренко О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №984760-1319-0464 від 25.05.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2018 року ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення №984760-1319-0464 від 25.05.2018 року про зобов'язання ОСОБА_5 сплатити податкове зобов'язання, а саме: земельний податок з фізичних осіб, податковий період - 2018 рік, сума податкового зобов'язання складає 164 334,53 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 643,35 грн.

15.11.2018 року ухвалою суду зазначений адміністративний позов було залишено без руху. (а.с. 45)

23.11.2018 року позивачем було усунуто недоліки адміністративного позову в строк, визначений Кодексом адміністративного судочинства України, шляхом надання доказів на усунення недоліків адміністративного позову.

26.11.2018 року ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сліпець Н.Є. було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с. 2).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.06.2018 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення №984760-1319-0464 від 25.05.2018 року, відповідно до якого було нараховано податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 164 334,53 грн., за земельну ділянку площею 5 233 кв.м., розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Березинська, 4. Згідно розрахунку до податкового повідомлення-рішення, контролюючим органом застосовано ставки податку, прийняті рішеннями Дніпровської міської ради №13/27 від 06.12.2017 року (1% від НГО за січень-лютий 2018 року) та №8/30 від 21.02.2018 року (2,3% НГО за березень-грудень 2018 року). Проте, на думку позивача, зазначені ставки не могли бути застосовані з огляду на приписи ст. 12 Податкового кодексу України та з урахуванням строків прийняття рішень. Також, у додаткових поясненнях позивач зазначає, що відповідачем було неправильно визначено ставки земельного податку в розрізі конкретного виду земельної ділянки, зокрема податок за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням розраховано за кодом 12.08 «для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій». Однак, на думку позивача, для застосування ставок земельного податку за кодом 12.08 необхідною умовою є отримання користувачем (власником) цієї земельної ділянки прибутку (доходу) від функціонування платних автостоянок. Проте, основним видом діяльності позивача є 68.32 «Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту», а використання земельної ділянки як автостоянки здійснюються виключно для зберігання особистих транспортних засобів громадян без отримання прибутку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов з підстав, зазначених у позові.

12.12.2018 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову представник просив відмовити повністю, посилаючись на те, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» передбачено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Таким чином, під час винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв у спосіб та порядок, визначені чинним законодавством.

Представник відповідача в судовому засіданні обставини, викладені у відзиві на позов підтримав, проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 09.02.2010 року ОСОБА_5 зареєстровано як фізичну особу-підприємця за номером: НОМЕР_1, основний вид діяльності згідно КВЕД: 68.32 «Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту», є платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ, наявного у матеріалах справи (а.с. 58-64).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, станом на 02.06.2017 року за ОСОБА_5 закріплено право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Березинська, 4, площею 0,5233 гектарів з цільовим призначенням 12.08 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (а.с. 9-12).

25.05.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №984760-1319-0464, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 164 334,53 грн. (а.с. 8).

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення №984760-1319-0464 від 25.05.2018 року.

Спірні правовідносини врегульовані положеннями Податкового кодексу України.

У відповідності до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За змістом п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування земельним податком є:

- нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

- площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 12.4 ст. 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать:

-встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом;

- визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу;

- до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пунктом 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України уразі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

При цьому, відповідно до п. 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, -прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Аналіз зазначених норм права дає підстави зробити висновок, що на власників земельних ділянок та землекористувачів покладено обов'язок щодо сплати земельного податку у розмірах, що розраховується відповідно до ставок, встановлених у рішенні про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування.

Враховуючи наведене, є безпідставними доводи позивача щодо неправомірного застосування контролюючим органом під час винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення ставок, визначених рішенням Дніпровської міської ради №13/27 від 06.12.2017 року та №8/30 від 21.02.2018 року, оскільки, із врахуванням дати їх прийняття, на вказані рішення поширювалось законодавчо встановлене обмеження щодо дії ст. 4 та ст. 12 Податкового кодексу України.

Також, є необґрунтованими посилання позивача не невірне застосування відповідачем ставки земельного податку, оскільки контролюючим органом було здійснено розрахунок земельного податку у відповідності до нормативної грошової оцінки земельної ділянки та з урахуванням ставок земельного податку, визначених для конкретної категорії та цільового призначення земельної ділянки, наведених у витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Крім того, суд зауважує, що на відповідача, як контролюючий орган, законодавчо не покладено обов'язок щодо встановлення категорії та цільового призначення земельної ділянки при здійсненні розрахунку податкового зобов'язання.

При цьому, під час судового розгляду справи, було встановлено, що позивач не оскаржував рішення, яким було визначено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, що перебувала у його користуванні, тому посилання представника позивача як на одну із підстав неправомірності спірного податкового повідомлення-рішення є необґрунтованим.

Також є безпідставними посилання представника позивача на той факт, що позивач використовує земельну ділянку як автостоянку виключно для зберігання особистих транспортних засобів громадян без отримання прибутку, що, на думку позивача, підтверджується копіями відповідних договорів, укладених з власника транспортних засобів, оскільки зазначений факт не є предметом розгляду у даній справі та не може бути врахований при оцінці правомірності оспорюваного податкового повідомлення-рішення, оскільки ці обставини не були підставою для його винесення. При цьому, суд зауважує, що використання земельної ділянки як автостоянки виключно для зберігання особистих транспортних засобів громадян без отримання прибутку могло бути враховано при винесенні рішення про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Проте, як було встановлено судом, зазначене рішення позивачем оскаржено не було.

Водночас, суд критично ставиться до аргументів позивача, що ним, як фізичною особою-підприємцем, здійснюються лише єдиний вид підприємницької діяльності за кодом КВЕД 68.32 «Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту», оскільки у податкових деклараціях платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за І квартал 2018 року, півріччя 2018 року та три квартали 2018 року у графі 9 зазначено вид підприємницької діяльності за КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Щодо посилань позивача на той факт, що при примусовому виконанні виконавчого напису №721, виданого 28.08.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Г.О., постановою приватного виконавця ВП №57104986 від 10.09.2018 року було передано право постійного користування земельною ділянкою в рахунок погашення заборгованості, у зв'язку з чим, на думку позивача, в нього відсутній обов'язок щодо сплати земельного податку, суд зазначає наступне.

Як встановлено в ході судового розгляду справи та підтверджується письмовими доказами, оспорюване податкове повідомлення-рішення №984760-1319-0464 було прийнято контролюючим органом 25.05.2018 року, в той час як постанова приватного виконавця датована 10.09.2018 року. Отже, на час винесення податкового повідомлення-рішення контролюючий орган не міг володіти зазначеною інформацією.

Крім того, перехід права постійного користування не позбавляє позивача обов'язку сплачувати земельний податок за період до того, як відбулась подія переходу вказаного права. Позивач мав повідомити податковий орган про зазначені зміни та ставити питання щодо здійснення перерахунку суми грошового зобов'язання.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що, контролюючий орган діяв в порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для вирішення питання стосовно повернення судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку про правомірність прийняття контролюючим органом оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №984760-1319-0464 від 25.05.2018 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 14 лютого 2019 року.

Суддя Н.Є. Сліпець