Рішення № 79809751, 05.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2019 р. Справа№200/11589/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. З 16.05.2017 року адресою реєстрації місця проживання позивача є: Торецький район Донецької області, що підтверджується паспортними даними. Проте, відповідач з вересня 2018 року припинив позивачу виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Поряд з цим, зазначає, що вона не є внутрішньо переміщеною особою, оскільки змінила місце проживання з власної волі, а не з причини початку збройного конфлікту. Тому позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії протиправною; зобов’язати відповідача відновити позивачу нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, а саме з 01.09.2018 року.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” (далі – Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (далі – Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (далі – Постанова КМУ № 365. Відповідач вказує, що припинив виплату пенсії позивачу до з’ясування фактичного місця проживання та через відсутність довідки ВПО. Тому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2018 року клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження – задоволено. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії та відкрито провадження по справі № 200/11589/18-а. Розгляд адміністративної справи № 200/11589/18-а визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 05.12.2018 року витребувано у Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області довідку про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії із зазначенням нарахованої та невиплаченої пенсії ОСОБА_1. Розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії визначено проводити за правилами загального позовного провадження. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 10:15 год. 08.01.2019 року.

Ухвалою суду від 08.01.2019 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії. Призначено судовий розгляд по суті на 15 годину 25 хвилин 05.02.2019 року.

У судове засідання представник відповідача та позивач, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з’явились.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, 15 серпня 1940 народження, є громадянкою України та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено копією паспорта серії ВС № 316194 (а.с.6).

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія його пенсійного посвідчення серія АА № 986587, виданого 26.03.2002 року (а.с.7).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Торецькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” на підставі електронної пенсійної справи.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що виплата пенсії позивачу припинена з 01.09.2018 року (а.с.8, 46).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати призначеної пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Проте, лише статтею 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.

Зазначеної підстави як відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи, для припинення(призупинення) виплати пенсії діючим Законом не передбачено. Відповідач не послався на конкретну норму Закону України, що передбачає припинення виплати пенсії.

Суд зазначає, що наведена підстава не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, оскільки постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а є підзаконним нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні ст. 49 Закону № 1058.

Пунктом 4.12 Постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Постанова № 22-1) передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Згідно з положеннями статті 3 Закону № 1382-IV документами, до яких вносяться відомості про місце проживання є: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Нормами статті 6 зазначеного Закону визначено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Як встановлено судом, позивач реалізував своє конституційне право щодо вільного вибору постійного місця проживання, перемістившись до міста Лиман Донецької області, де зареєструвався за новою адресою у встановленому чинним законодавством порядку. Як вбачається з наданого відзиву, про факт реєстрації позивача на території, підконтрольній українській владі, відповідач був обізнаний та зазначене не оскаржується відповідачем.

Суд не приймає доводи відповідача, що виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам, незважаючи на зміну місця проживання здійснюється з урахуванням вимог законодавчих актів, що регулюють питання реєстрації та виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з огляду на наступне.

Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (надалі - Закон № 1706 VII) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Внутрішньо переміщеною особою, відповідно до норм частини першої статті 1 зазначеного Закону є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина друга статті 1 Закону № 1706 VII).

Нормами статті 5 Закону № 1706 VII передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

З аналізу зазначених норм законодавства, суд доходить висновку, що оскільки позивач з 16.05.2017 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території за зареєстрованим місцем проживання:Донецька область, смт Щербинівка, вул. Зарічна, б.38, положення зазначеного закону на позивача не поширюються, а відповідно - виплата належної пенсії позивача має бути здійснена управлінням на загальних підставах у порядку, встановленому Законом № 1058-VI.

Враховуючи вищевказане, суд визнає безпідставними посилання відповідача на норми постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено порядок здійснення соціальних виплат (у тому числі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, оскільки дані нормативно-правові акти регулюють правовідносини щодо здійснення соціальних виплат та порядок взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та жодним чином не застосовуються до пенсійного забезпечення громадян, яке гарантується Конституцією України.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у своїх рішеннях від 07 березня 2018 року по справі № 242/3044/17 (адміністративне провадження № К/9901/2631/17), від 13 лютого 2018 року по справі № 234/11095/17 (адміністративне провадження № К/9901/163/17).

Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в виключних умовах окупації частини територій України.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, позивачем не порушено порядку отримання пенсії в умовах проведення антитерористичної операції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів нарахування та виплати пенсії позивачу 01 вересня 2018 року.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії є протиправною, а тому Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької слід зобов’язати поновити позивачу нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість, починаючи з 01 вересня 2018 року.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією № 11 від 23.10.2018 року (а.с.3).

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, суд приходить до висновку, що стягненню на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42170475, 85200, Донецька обл., вул. Дружби, б.22) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2018 року.

Зобов`язати Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01 вересня 2018 року та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 вересня 2018 року.

Стягнути з Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області суму судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) на користь ОСОБА_1.

Повний текст рішення складено 14 лютого 2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Голуб В.А.