Рішення № 79799824, 23.01.2019, Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/427/18

провадження №2/457/44/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі головуючого-судді Марчука В.І.,

секретар судового засідання Мазурик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Трускавецький міський відділ виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

в с т а н о в и в:

У провадженні Трускавецького міського суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Трускавецький міський відділ виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що у Трускавецькому міському відділі виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області знаходиться на примусовому виконанні виконавче провадження № 55498933. Виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 09 листопада 2017 року за реєстровим № 19474. На підставі оскаржуваного нею напису з неї на підставі невиконання умов кредитного договору від 01 грудня 2010 року на користь ПАТ КБ «Приватбанк» має бути стягнуто за період з 01 грудня 2010 року по 03 жовтня 2017 року заборгованість у сумі 156275,83 грн. Вважає, що нотаріусом було порушено порядок накладення виконавчого напису, при вчиненні вказаної нотаріальної дії не дотримався вимог Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальної дії, а саме наявна заборгованість не є безспірною.

Від відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» надійшов відзив, у якому відповідач зазначає, що заперечує проти задоволення позовних вимог. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вчинення виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які є підтвердженням безспірності заборгованості боржника. Позивачем на виконання процесуального обов’язку не представлено суду доказів, що свідчили б про недотримання кредитором трирічного строку стягнення з дня виникнення права вимоги.

Позивач звернулася до суду з заявою про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Від представника відповідача на адресу суду надійшла заява про слухання справи у відсутності представника банку. У заяві просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою, у якій просить проводити розгляд справи у його відсутності.

Представник третьої особи Трускавецького міського відділу виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області у судове засідання не з'явився.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Стаття 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд, з'ясувавши зміст позовних вимог, дослідивши матеріали справита оцінивши докази в їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 09 листопада 2017 року запропоновано стягнути заборгованість на користь ОСОБА_2 акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» з ОСОБА_1 не сплачену в строк за кредитним договором № б/н від 01 грудня 2010 року . строк, за який проводиться стягнення – 2498 днів, а саме: з 01 грудня 2010 року по 03 жовтня 2017 року. Сума, що підлягає стягнення, складає 156275,83 грн., у тому числі: заборгованість за тілом кредиту – 105946,76 грн., нараховано відсотків – 33952,15 грн., нараховано пені – 8459,02 грн., а також штрафи у розміоі 500 грн фіксованої частини та 7417,90 грн. заборгованості за відсотками від суми заборгованості. Витрати за вчинення виконавчого напису становлять 1800 грн.

Постановою про арешт боржника у виконавчому провадженні № 55498933 від 17 січня 2018 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору.

Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється Главою 14 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженимнаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 № 296/5 (далі - Порядок).

З огляду на викладене та з врахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50,87,88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує до того часу, поки суд не встановить зворотного. Тобто оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, встановлено такі документи: Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Положеннями ст. 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктом 3.1 пункту 3 Глави 16 Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Крім того, відповідач ПАТ КБ «Приватбанк» нарахував позивачу суму заборгованості, яку сторона позивача не вважає безпірної з огляду на доводи, нведені у позовній заяві.

Верховний Суд України у справі № 6-27цс15 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню04 березня 2015 року сформулював таку правову позицію: «Відповідно до ст. 88 Закону «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до пункту 1 постанови Кабміну від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника».

Доказів, які б спростовували позовні вимоги ОСОБА_1 та надані позивачем документи, відповідач ПАТ КБ «Приватбанк» не надав.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає вимоги позивача щодо визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у загальній сумі 156275,76 грн., а також витрати, пов'язані з вчиненням виконавчого напису в сумі 1800,00 гривень, таким, що не підлягає виконанню повністю - законними, обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню. Відтак для захисту прав позивача ОСОБА_1, суд вважає за необхідне визнати вищевказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню повністю.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника мирно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

За приписами ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Пунктом 34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В силу ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права.

У ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено право кожного, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення Європейського Суду з прав людини від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру суми боргу, безспірності характеру правовідносин сторін, чим порушив норми статті 88 Закону України «Про нотаріат», п.284 Інструкції та підпункту б)ч.2п.1 Переліку документів , за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.

З урахуванням встановлених судом обставин, суд вважає, що виконавчий напис вчинено за обставин, що не є безспірними, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню, оскільки підтверджені представленими по справі доказами.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду в розмірі 704,80 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконання виконавчий напис за реєстровим номером 19474, вчинений 09 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, щодо стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 156275,83 грн. заборгованості за кредитним договором від 01 грудня 2010 року за період з 01 грудня 2010 року по 03 жовтня 2017 року та 1800 грн. витрат, пов'язаних з вчиненням виконавчого напису.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди першої інстанції.

Суддя: ОСОБА_5