Постанова № 79796161, 12.02.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/357/19Головуючий у І інстанції Категорія: на ухвалу Кондрацька Н.М. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т.Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідач Фетісова Т.Л.

судді Гончар Н.І., Сіренко Ю.В.

секретар Торопенко Н.М.

учасники справи:

виконавець (скаржник) - приватний виконавець виконавчого округу

Черкаської області Плесюк Олексій Степанович,

стягувач - АТ «Укрсоцбанк»,

боржник - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича на ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11.01.2019 (постановлену о 10 год. 08 хв. в залі судових засідань Придніпровського районного суду, суддя в суді першої інстанції Кондрацька Н.М., повну ухвалу складено 17.01.2019) про відмову у задоволення подання виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспорта, стягувач АТ «Укрсоцбанк», боржник ОСОБА_4, :

в с т а н о в и в :

09.01.2019 приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк О.С. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, вказавши, що боржник у виконавчому провадженні, яке знаходиться у заявника на виконанні, ухиляється від виконання виконавчого напису нотаріуса, що слугував підставою для відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11.01.2019 вказане подання приватного виконавця залишено без задоволення. При цьому суд виходив з того, що підстави для обмеження боржника у праві виїзду за межі України в даній справі відсутні.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, приватний виконавець подав 22.01.2019 через відділення поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилковість висновків суду, просить скасувати ухвалу суду та задовольнити подання приватного виконавця у справі. Зазначає, що попри відсутність в ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» обмежень у праві виїзду за межі України за ухвалою суду такий захід передбачено ЗУ «Про виконавче провадження». Також вказує , що хоча дійсно боржник не отримав постанови приватного виконавця про відкриття провадження та повідомлення про перевірку майнового стану, відповідні негативні наслідки мають наставати саме для боржника, який мав проявляти належний інтерес в цьому питанні. Факт ухилення боржника від виконання підтверджується неподанням приватному виконавцю декларації про майно та доходи, нез'явлення за викликом виконавця та оголошенням у розшук транспортних засобів боржника.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що постановою приватного виконавця Плесюка О.С. від 19.11.2018 відкрито виконавче провадження №57730719 за виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. про стягнення з боржника ОСОБА_4 на користь стягувача АТ «Укрсоцбанк» заборгованості в загальній сумі 61650,85 доларів США.

Відповідно до п.2 вказаної постанови боржник зобов'язаний подати декларацію про доходи та майно, проте цього не зробив. 29.11.2018 приватним виконавцем з метою встановлення майнового стану боржника здійснено виїзд за його адресою проживання - АДРЕСА_1 (повідомленою виконавцю УДМС України в Черкаській області), про що складено відповідний акт. Двері житла ніхто не відчинив. Про дату та час вчинення вказаної виконавчої дії приватний виконавець письмово повідомив сторони виконавчого провадження листом від 21.11.2018 №1787.

Відповідно до листа Регіонального сервісного центру в Черкаській області від 05.12.2018 №31/23/1-2591 за боржником на праві власності зареєстровані наступні транспортні засоби: NISSAN MІCRA 1.4, ДНЗ НОМЕР_1; NISSAN ROGUE, ДНЗ НОМЕР_2. Постановою приватного виконавця Плесюка О.С. від 13.12.2018 ВП №57730719 про розшук майна боржника вказані транспортні засоби оголошені в розшук.

Згідно виклику приватного виконавця від 10.12.2018 №1944 боржник 19.12.2018 до офісу приватного виконавця не з'явився.

Відповідно до листа управління державної міграційної служби України в Черкаській області від 03.12.2018 №7101.6-19633/71.1-18 боржник документувався паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3.

Зазначені обставини, на думку приватного виконавця, свідчать про наявність підстав для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у зв'язку з ухиленням від виконання зобов'язань, покладених на неї виконавчим написом нотаріуса.

Апеляційний суд враховує, що правове регулювання обмеження боржників у праві виїзду за межі України здійснюється наступними нормативно-правовими актами.

Як вірно вказав суд першої інстанції ст. 33 Конституції України встановлено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Одночасно, пунктом 5 статті 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Далі, ч.ч.1, 3 ст.441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Частиною 4 цієї ж статті визначено, що ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця.

З системного аналізу вказаних норм права слідує, що приватний виконавець вправі порушувати перед судом згідно норм ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межу України у разі якщо він ухиляється від виконання покладених на нього зобов'язань, зокрема, рішеннями інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню, наприклад, виконавчим написом нотаріуса, як у цій справі.

Отже висновки суду першої інстанції про те, що суд не має повноважень своєю ухвалою обмежувати боржника у праві виїзду за межі України є помилковими, враховуючи, зокрема, те, що суд послався на положення ч.ч. 2, 4 ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», які на момент звернення до суду з поданням у цій справі є нечинними.

В цій частині апеляційні доводи заслуговують на увагу.

Далі, згідно проведеного ВСУ узагальнення судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».

Законодавством передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим, з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Сама по собі наявність у боржника невиконаних зобов'язань, про що вказує у даній справі приватний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього обов'язків. На момент звернення до суду з відповідним поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього визначеним законодавством рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч.5 ст.19 ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

На підставі наведеного вище можна зробити висновок, що поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Апеляційний суд вважає, що в даному випадку приватним виконавцем не доведено всупереч вимог ч.1 ст.81 ЦПК України факт ухилення боржника ОСОБА_4 від виконання покладених на неї зобов'язань, оскільки ні постанови про відкриття виконавчого провадження, ні відповідних викликів приватного виконавця вона не одержувала, що виконавець не оспорює. Отже не можна вести мову про обізнаність боржника зі своїм процесуальним статусом у виконавчому провадженні та свідоме ухилення, попри це, від виконання визначених законодавством обов'язків, що і є єдиною підставою для накладення обмежень у здісненні права на виїзд за межі України, про які порушує перед судом у цій справі питання виконавець.

Отже апеляційні доводи в цій частині про те, що боржник має проявляти належний інтерес в обізнаності з виконавчим провадження слід відхилити, адже фактично відомості про відкриття провадження приватним виконавцем нею отримано не було.

Також вказівка скаржника на те, що факт ухилення боржника від виконання підтверджується неподанням приватному виконавцю декларації про майно та доходи, нез'явлення за викликом виконавця та оголошенням у розшук транспортних засобів боржника, за встановлених при судовому розгляді справи обставин, не свідчить про свідоме ухилення боржника від виконання, адже відсутня обізнаність з відповідним процесуальним статусом та обсягом обов'язків з її боку.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11.01.2019 у цій справі слід змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на неможливість введення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України за ухвалою суду на підставі вимог ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права - ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу - задовольнити частково.

Ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11.01.2019 про відмову у задоволення подання виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспорта, стягувач АТ «Укрсоцбанк», боржник ОСОБА_4 - змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на неможливість введення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України за ухвалою суду на підставі вимог ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

У решті ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11.01.2019 в цій справі - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 12.02. 2019.

Суддя-доповідач

Судді