Рішення № 79784623, 13.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 лютого 2019 року № 826/282/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. при секретарі судових засідань Семеняці А.Р., розглянувши у письмовому провадження справу за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості в сумі 353 822,01 грн,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи

з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась позовом Державна податкова інспекція у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - позивач) до Концерну «Військторгсервіс» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 353 822,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за відповідачем обліковується заборгованість з земельного податку у розмірі 353 822,01 грн., яка на день звернення до суду відповідачем не погашена.

Ухвалою суду від 09.02.2017 року відкрито скорочене провадження у справі.

В подальшому, ухвалою суду від 10.08.2017 року прийнято рішення про продовження вирішення справи №826/282/17 за загальним правилами та призначено справу до вирішення в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 11.09.2017 року зупинено провадження у справі №826/282/17 для примирення сторін.

В судовому засіданні 23.11.2017 року за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст 122 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017 року) ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції чинній з 15.12.2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі вона знаходить на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно справа розглянута з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017 року.

Відповідач проти позову заперечив вказавши про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/23971/16 порушено провадження у справі про банкрутство Концерну "Військторгсервіс" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Крім того, останнім зазначено, що даний спір має бути розглянутий господарським судом, з огляду на приписи ч. 7 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини встановлені судом.

Відповідно до облікової картки платника податків у відповідача обліковується заборгованість перед бюджетом., що виникла на підставі податкової декларації з плати за землю від за 2013, 2014, 2015 роки та податкових повідомлень - рішень від 26.11.2014 року №0083591503, від 26.11.2014 року №0083561503, від 15.04.2014 року №007731203, від 28.05.2015 року №0028651503.

Відповідно до п. 58.1 ПК України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V ПК України, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п. 56.18. ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Між тим, доказів оскарження позивачем вищезазначених податкових повідомлень-рішень протягом строку, який передбачений п. 57.3 ст. 57 ПК України, в матеріалах справи не міститься.

Згідно п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкове зобов'язання визначене самостійно платником в податковій декларації в силу положень п.54.1 ст.54 ПК України не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку і вважається узгодженим.

Відповідно до п.57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже заборгованість, яка виникла у зв'язку з несплатою відповідачем задекларованих у вказаних вище податкових деклараціях є узгодженою.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п.59.1 ст.59 ПК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу було скеровано податковим органом вимогу від 04.07.2012 року №471, яка отримана відповідачем 12.07.2012 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення адресату, яка наявна в матеріалах справи.

У зв'язку з тим, що відповідач не відреагував на вищезазначену вимогу та не погасив заборгованість, інші вимоги податковим органом не формувались.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування вищенаведених доводів позивача, в тому числі доказів погашення податкового боргу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/23971/16 порушено провадження у справі про банкрутство Концерну "Військторгсервіс" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.

Частиною 1-3 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

З вказаного слідує, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення як на підставі виконавчих, так і на підставі інших документів, що містять майнові вимоги, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку.

Таким чином, податкова вимога від 06.06.2012 №48, термін виконання якої настав до дня введення мораторію, підпадає під дію мораторію, введеного ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/23971/16, а тому вимога про стягнення на підставі вказаної податкової вимоги заборгованості є такою, що задоволенню не підлягає.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2017 року по справі №910/23971/16 Державну податкову інспекції у Святошнському районі ГУ ДФС у м. Києві визнано кредитором концерну «Військторгсервіс» на суму 460 401,5 грн, з яких 410 052,7 грн - вимоги третьої черги, 50 348,80 грн вимоги шостої черги. Відповідно до заяви Державної податкової інспекції у Святошнському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання кредитором Концерну «Військотргсервіс», заборгованість в сумі 460 401,56 грн. є заборгованістю з земельного податку з юридичних осіб, яка виникла на підставі самостійно задекларованого зобов'язання від 20.02.2014 року №9008900339 та податкових повідомлень-рішень від 26.11.2014 року №0083591503, від 28.05.2015 року №0028651503.

Суд зауважує, що позивачем у даній справі також заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості з земельного податку з юридичних осіб, яка частково виникла на підставі самостійно задекларованого зобов'язання від 20.02.2014 року №9008900339 та податкових повідомлень-рішень від 26.11.2014 року №0083591503, від 28.05.2015 року №0028651503, тобто фактично вчинено дії щодо повторного стягнення заборгованості.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.

З огляду на викладене, відшкодуванню судові витрати не підлягають, оскільки судом позовні вимоги не задовольняються.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві (03115, м. Київ, вул Верховинна, 9, код ЄДР 39513550) до Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул Молодогвардійська, 28-а, код ЄДР 33689922) про стягнення заборгованості в сумі 353 822,01 грн.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда