Рішення № 79775395, 07.02.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/3650/18

Провадження № 2/638/2278/19

РІШЕННЯ

іменем України

07.02.2019 Дзержинський районний суд міста Харкова у складі

головуючого судді Штих Т.В.,

при секретарі Тарасовій О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи « Олексіївська виправна колонія ( № 25)» про поновлення на роботі,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся 22.03.2018 р. до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою, в якій просить суд визнати незаконним наказ № 25/ос-18 від 09.02.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки державної установи «Олексіївська виправна колонія № 25» та поновити ОСОБА_1 на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Державної установи «Олексіївська виправна колонія № 25».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 30 січня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на службу до Державної кримінально- виконавчої служби на посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Олексіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України №3679/5/15 від 15.12.2016 Олексіївська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області перейменована в Державну установу «Олексіївська виправна колонія (№25)».

09 лютого 2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади (наказ №25/ос-18 від 09.02.2018) за порушення вимог ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції», адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, згідно п. 8 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», п.10 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Позивач зі звільненням не згоден, вважає звільнення та наказ №25/ос-18 від 09.02.2018 р. незаконним та безпідставним, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позов підтримали, просили суд його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові, додаткових пояснень до позову та клопотанні.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечує проти позовних вимог позивача у повному обсязі. Представник Відповідача наполягав на застосуванні строків позовної давності.

23.04.2018 року Відповідачем було надано відзив на позовну заяву ( вих. № 4/14/2514/Рж від 18.04.2018 р.) в якому зазначено, що сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки державної установи « Олексіївська виправна колонія (№25)» звільнено зі служби в Державній кримінально – виконавчій службі України законно та наказ державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» від 09.02.2018 року № 25/ ос -18 відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідно до Наказу Державної установи «Олексіївська виправна колонія ( №25)» від 09.02.2018 р. № 25/ ос-18 сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» звільнено зі служби в Державній кримінально – виконавчій службі України відповідно до ЗУ «Про Національну поліцію» за пунктом 10 частини 1 статті 77 (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення).

12 червня 2018 року позивач надав додаткові пояснення, де серед іншого просив поновити строки на звернення до суду.

Вислухавши пояснення Позивача, представника Позивача, представника Відповідача, дослідивши надані ними письмові докази, оголосивши та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що Позивач у період часу з 30 січня 2015 року по 09 лютого 2018 року походив службу в Державній кримінально – виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)».

Згідно до наказу державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» від 09.02.2018 року № 25/ ОС-18 сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» звільнено зі служби в Державній кримінально – виконавчій службі України відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 10 частини 1 статті 77 ( у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення).

Зі змістом наказу від 09.02.2018 року № 25/ ОС-18 ОСОБА_1 було ознайомлено та видано наказ ( витяг) з цього наказу у день звільнення, тобто 09.02.2018 року. Даний факт підтверджується Аркушем ознайомлення до наказу державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» від 09.02.2018 року № 25/ ОС-18, де Позивач особисто засвідчив підписом та вказав дату ознайомлення з даним наказом. 09.02.2018 року є днем, коли позивач дізнався про порушення свого права, за захистом якого він звернувся з позовом до суду.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до п. 4 ОСОБА_2 Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» про визнання незаконним наказ № 25/ос-18 від 09.02.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки державної установи «Олексіївська виправна колонія № 25» та поновленням ОСОБА_1 на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Державної установи «Олексіївська виправна колонія № 25» 22.03.2018 року тобто, строк звернення до суду за захистом прав у справах про звільнення, передбачений ст. 233 КЗпП України позивачем пропущений.

Позивач та представник позивача стверджують, що Позивач необізнаний із законодавством, а тому пропустив строк звернення до суду.

Суд також не може взяти до уваги даний факт за поважну причину пропуску строку для звернення до суду за захистом свого права на працю, оскільки Відповідачем у запереченнях на додаткові пояснення (клопотання про поновлення строку) було надано до суду копія диплома магістра Позивача, який в 2015 році закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста.

В ході судового розгляду справи, поважність причин пропуску строків позовної давності, передбачених статтею 233 КЗпП України встановлена не була, що унеможливлює їх поновлення в порядку передбаченому ст. 234 КЗпП України.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Державної установи « Олексіївська виправна колонія ( № 25)» не підлягає задоволенню.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Судом встановлено, що Позивач у період часу з 30 січня 2015 року по 09 лютого 2018 року походив службу в Державній кримінально – виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)».

Відносно ОСОБА_1 Дзержинським судом м. Харкова проводився розгляд справ за №638/15458/17, № 638/15461/17 про адміністративні правопорушення пов’язані з корупцією. ОСОБА_2 Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення пов’язаного з корупцією, передбаченого ч.2 ст. 172-6 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. Крім цього постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення пов’язаного з корупцією, передбаченого ч.2 ст. 172-6 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.

Згідно з пунктом 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.

Відповідно до пункту10 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію", поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення;

Згідно частини 2 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію", днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов’язане з корупцією - діяння, що не містить ознаки корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині 1 статті 3 цього Закону, за яке Законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Пунктом 1 статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

У відповідності до підпункту «Д» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України;

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року №9, судам слід звернути увагу на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП України і інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму ВСУ №9, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з’ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов’язували звільнення.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Державної установи « Олексіївська виправна колонія ( № 25)» не підлягає задоволенню Суд вважає, що відповідачем дотримані вимоги чинного законодавства щодо звільнення позивача із займаної посади.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі "Ващенко проти України" (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 258-259,262-265 ЦПК України, суд –

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної установи «Олексіївська виправна колонія ( № 25)» про поновлення на роботі – залишити без задоволення.

Судовий збір стягнути з ОСОБА_1 в сумі 704 гривни 80 копійок ( сімсот чотири гривни вісімдесят копійок) на користь держави.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апелляционного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.

Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Позивач : ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідач : Державна установа « Олексіївська виправна колонія № 25», код ЄДРПОУ 08564541.

Суддя : Штих Т.В.