Ухвала суду № 79771042, 04.02.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

04.02.2019 Справа №607/989/15-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді Вийванко О. М.

за участю секретаря с/з ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

Заявник ОСОБА_2 звернувся в суд із скаргою до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання зупинити виконавче провадження № 48893497 в частині стягнення заборгованості за договором кредиту. У скарзі ОСОБА_2 посилається на бездіяльність Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області, яка полягає у ненаданні відповіді на його заяву від 19.09.2018 р. про зупинення виконавчого провадження відносно нього на підставі того, що в суді розглядається справа про визнання договору поруки припиненим, що в свою чергу може ускладнити виконання рішення.

Представник публічного акціонерного товариства «Кредобанк» подав відзив на скаргу, в якому зазначив, що боржником ОСОБА_2 пропущено строк на оскарження бездіяльності державного виконавця, оскільки з моменту звернення до державного виконавця із заявою про зупинення виконавчого провадження до моменту звернення до суду із скаргою, минуло три місяці. Крім цього, вимога скарги про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа є нічим іншим, як намагання зупинити виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що також є недопустимим.

У судове засідання сторони не з’явилися, з невідомої суду причини, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки у судове засідання сторони суду не повідомили та не подали клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Дослідивши обставини справи, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що дана заява не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі – Закон) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом, (ч. 2 ст. 18 ЦПК).

Фактично, заявником подано заяву про забезпечення скарги шляхом зупинення виконання судового рішення, що набрало законної сили, що законом не передбачено.

У Цивільному процесуальному кодексі України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження вживати заходи забезпечення скарги на дії чи бездіяльність державного виконавця шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа – виконавчого листа.

При цьому, виходячи з роз'яснень викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного суду України N 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

Виходячи з роз’яснень вказаних у пункті 2 вищевказаної постанови, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

У пункті 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" N 6 від 07 лютого 2014 року роз’яснено, що при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду. Разом із тим до завершення розгляду скарги при наявності для цього підстав суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа (п. 4 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження").

Посилання сторони заявника на необхідність застосування судом вимог Закону України «Про виконавче провадження» та у зв’язку з цим задоволення скарги є помилковим, оскільки жодних підстав для цього вимоги ЦПК України не містять, а зупинення стягнення в даному випадку є по суті блокуванням роботи державного виконавця з виконання судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 34 3акону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Підстави та порядок зупинення стягнення на підставі виконавчого листа визначені статтями 149-152 ЦПК України.

Так, виходячи зі змісту частини першої статті 149, пунктів 5, 6 частини першої статті 150 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Законом України "Про виконавче провадження" у ст. 34 врегульовано питання зупинення вчинення виконавчих дій, і це питання відноситься виключно до компетенції державного виконавця.

Таким чином, у даному випадку суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо зупинення стягнення на підставі виконавчого листа, адже за приписами вищевказаних норм матеріального і процесуального права вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції державного виконавця.

Судом встановлено, що на виконанні в Тернопільському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області перебуває виконавчий лист № 607/989/15-ц, виданий 19.08.2015 р. Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованості за кредитним договором на загальну суму 13 416,54 дол. США, що в еквіваленті становить 315 299,40 грн. та судового збору в розмірі 1 576,49 грн.

Тобто, виконавчий лист, що перебуває на виконанні, видано на підставі судового рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, яке набрало законної сили 17.08.2015 р.

Поряд з цим, вимога скарги про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа – виконавчого листа, в даному випадку, є нічим іншим, як намагання зупинити виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що також є недопустимим.

Вказана правова позиція узгоджується з сталою судовою практикою судів апеляційної та касаційної інстанцій (для прикладу: ухвала ВССУ від 25.10.2017 року N 296/4819/17).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, в той же час, невиконання судових рішень нівелює принцип обов'язковості виконання судових рішень.

Також, слід зазначити, що в роз'ясненнях, які містяться у п. 7 постанови Пленуму Верховного суду N 14 від 26.12.2003 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" зазначено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому, суд не вправі зобов’язувати зазначених осіб до вчинення таких дій, які згідно із Законом можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідальною посадовою особою державної виконавчої служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні даної скарги слід відмовити, оскільки заявником не подано жодного доказу на обґрунтування своїх вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. 260, 261, 352-354, 447 – 453 Цивільного процесуального кодексу України, –

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом п’ятнадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддяОСОБА_5