Ухвала суду № 79754466, 11.02.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

11 лютого 2019 рокум. ПолтаваСправа № 440/33/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

02 січня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області /надалі - відповідач; ГУНП в Полтавській області / про: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_1 від 24.11.2018; визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам викладеним у зверненні ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_1 від 24.11.2018; визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо ненадання роз'яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 07.12.2018 за вих. №24/ФИ-596/Кц, 24/ФИ-597/Кц; зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_1 від 24.11.2018 та вжиття заходів реагування з урахуванням обставин встановлених судом.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що 24.11.2018 через Державну установу "Урядовий контактний центр" Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади ОСОБА_1 направив звернення реєстраційний номер НОМЕР_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яким повідомив, що в провадженні Полтавського районного суду Полтавської області знаходиться кримінальне провадження №12014170300001197 по обвинуваченню гр. ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України та гр. ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 342 КК України, справа №545/1842/15-к. Зазначив, що обвинувачена гр. ОСОБА_5 під час перебування під вартою передала своїм родичам письмові записи, можливо фізичної розправи над ОСОБА_1, як потерпілим, надавала вказівки знімати та фотографувати ОСОБА_1 з метою переслідування та помсти. У зв'язку з вищевикладеними фактами просив захистити його, як потерпілого, від протиправних дій гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_4, оскільки родичка гр. ОСОБА_5 погрожувала заявнику фізичною розправою через її чоловіка. Просив вжити належних заходів реагування, направлених на документування протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_4 з фіксуванням на технічні засоби з подальшим складенням відповідних адміністративних протоколів чи порушення кримінальних проваджень по факту вчинення незаконних дій вказаних осіб, які суперечать нормам чинного законодавства України, а також просив взяти стан розгляду справи №545/1842/15-к на особистий контроль для вжиття заходів реагування щодо попередження та документування протиправних дій обвинувачених з прийняттям законних рішень. По викладеним у заяві обставинам позивач просив надати змістовну відповідь з вжитими заходами реагування, направленими на недопущення протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_4 в судових засіданнях Полтавського районного суду Полтавської області. Листом Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 07.12.2018 позивача повідомлено, що заяви від 06.12.2018 зареєстровано у журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події Полтавського ВП ГУНП за №36523, 36524, 36525 та приєднано до матеріалів кримінального провадження №1201817004002851 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 296 КК України, у якому слідчим СВ Полтавського ВП ГУНП Савельєвим Д.В. проводиться досудове розслідування. Вважаючи, що вимоги, викладені у заяві №ФИ-8771247 від 24.11.2018, відповідачем не виконано, відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні не вжито, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 січня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/33/19, вирішено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16:30 год. 05 лютого 2018 року, витребувано докази.

01 лютого 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник ГУНП в Полтавській області просить закрити провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1, а у разі відмови у закритті провадження залишити позов без задоволення, оскільки за заявою ОСОБА_1 прийнято конкретне рішення, про що заявнику повідомлено листом від 07.12.2018. Зазначає про те, що предметом спору у даній справі є розгляд заяви ОСОБА_1, який стосується здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018170040002851, а тому вважає, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо неналежного розгляду звернення повинні розглядатися у межах кримінального, а не адміністративного судочинства. Вказує, що оскільки заява ОСОБА_1 від 24.11.2018 стосується здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, то вказана заява відповідно до ст. 12 Закону України "Про звернення громадян" не підлягає розгляду в порядку, встановленому цим Законом. Звертає увагу суду, що намагання здійснити контроль за процесуальною дією поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.

У судове засідання 05 лютого 2019 року учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Позивач не повідомив суд про причини неявки в судове засідання, подав до суду заяву, у якій зазначив, що підтримує адміністративний позов у повному обсязі /а.с. 40-44/. Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності у зв'язку із зайнятістю в інших судових засіданнях /а.с. 45/.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищевикладене, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Частиною 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд вирішив розглядати справу за відсутності учасників справи у письмовому провадженні.

У ході розгляду справи судом встановлено, що 24.11.2018 ОСОБА_1 направив через Урядовий контактний центр до ГУНП в Полтавській області заяву реєстраційний №ФИ-8771247, в якій зазначив, що в провадженні Полтавського районного суду Полтавської області знаходиться кримінальне провадження №12014170300001197 по обвинуваченню гр. ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України та гр. ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 342 КК України, справа №545/1842/15-к. Звернув увагу на те, що обвинувачена гр. ОСОБА_3 під час перебування під вартою передала своїм родичам письмові записи, можливо фізичної розправи над ОСОБА_1, як потерпілим, надавала вказівки знімати та фотографувати ОСОБА_1 з метою переслідування та помсти. У зв'язку з викладеним, позивач просив захистити його як потерпілого від протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4, адже, за твердженням позивача, родичка гр. ОСОБА_5 погрожувала ОСОБА_1 фізичною розправою через її чоловіка, а відтак позивач вважає, що є ризики нападу на нього із застосуванням психічного чи фізичного тиску з метою уникнення від відповідальності гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 Зазначив, що вказані протиправні дії, які мають триваючий характер, направлені на уникнення від кримінальної відповідальності гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4, які в судовому засіданні зривають процес, ображають постійно заявника як потерпілого, чим завдають нелюдських страждань, принижуючи честь, гідність та ділову репутацію. На вказані порушення вчинені гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 не вживається жодних заходів реагування зі сторони відповідних компетентних органів, адже, вказані особи, принижуючи честь, гідність та ділову репутацію ображаючи нецензурними висловами, порушують процес шляхом вчинення протиправних дій, також на адресу учасників процесу постійно лунають погрози, приниження та нецензурна лексика, яка супроводжується непристойним поводженням, що суперечить загальним нормам моралі та поведінки у судовому засіданні, що є неприпустимим фактом. Наголошує, що протиправність дій гр. ОСОБА_5 підтверджуються ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 14.08.2017, в якій зазначено, що у судовому засіданні гр. ОСОБА_5 вела себе неадекватно, а саме: на адресу учасників процесу виражалась нецензурно, прокурора обливала водою. На вказану ухвалу жодним чином не здійснено належного реагування відповідними компетентними органами, що є неприпустимим фактом та ставить під сумнів ефективність проведення реформ в правоохоронних органах, які не здатні вживати заходів направлених в першу чергу на недопущення вчинення протиправних та незаконних дій. У зв'язку з викладеним, позивач просив вжити належних заходів реагування, направлених на документування протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 з фіксуванням на технічні засоби з подальшим складанням відповідних адміністративних протоколів чи порушення кримінальних проваджень по факту вчинення незаконних дій вказаних осіб, які суперечать нормам чинного законодавства України, взяти стан розгляду справи №545/1842/15-к на особистий контроль для вжиття заходів реагування щодо попередження та документування протиправних дій обвинувачених з прийняттям законних рішень та викладеним у заяві обставинам просив надати змістовну відповідь з вжитими заходами реагування, направленими на недопущення протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_4 в судових засіданнях Полтавського районного суду Полтавської області.

Вказане звернення ОСОБА_1 надійшло до СУ ГУНП в Полтавській області 28.11.2018 /а.с. 30-31/.

На звернення позивача надано відповідь листом СУ ГУНП в Полтавській області від 07.12.2018, яким заявника повідомлено про те, що заяви 06.12.2018 зареєстровано до журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Полтавського ВП ГУНП за №36523, 36524, 36525 та приєднано до матеріалів кримінального провадження №12018170040002851 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 296 КК України, у якому слідчим СВ Полтавського ВП ГУНП Савельєвим Д.В. проводиться досудове розслідування.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановлений законом".

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" означає: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно частини 1 та 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних перевезень; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталіторного режиму 1917-1991 років".

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Отже, імперативний припис пункту 2 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. В цьому ж рішенні Конституційний Суд наголосив, що здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

Предметом позову у цій справі є бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.11.2018 №ФИ-8771247, адресованої начальнику Головного управління Національної поліції в Полтавській області Замахіну А.Л., та не вжиття заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1

Як встановлено судом, у заяві №ФИ-8771247 ОСОБА_1 повідомлено, що в провадженні Полтавського районного суду Полтавської області знаходиться кримінальне провадження №12014170300001197 по обвинуваченню гр. ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України та гр. ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 342 КК України, справа №545/1842/15-к. Зазначено, що обвинувачена гр. ОСОБА_3 під час перебування під вартою передала своїм родичам письмові записи, можливо фізичної розправи над ОСОБА_1, як потерпілим, надавала вказівки знімати та фотографувати ОСОБА_1 з метою переслідування та помсти. У зв'язку з викладеним, позивач просив захистити його як потерпілого від протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4, адже, за твердженням позивача, родичка гр. ОСОБА_5 погрожувала ОСОБА_1 фізичною розправою через її чоловіка, а відтак позивач вважає, що є ризики нападу на нього із застосуванням психічного чи фізичного тиску з метою уникнення від відповідальності гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 Зазначав, що вказані протиправні дії, які мають триваючий характер, направлені на уникнення від кримінальної відповідальності гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4, які в судовому засіданні зривають процес, ображають постійно заявника як потерпілого, чим завдають нелюдських страждань, принижуючи честь, гідність та ділову репутацію. На вказані порушення вчинені гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 не вживається жодних заходів реагування зі сторони відповідних компетентних органів, адже, вказані особи принижуючи честь, гідність та ділову репутацію ображаючи нецензурними висловами, порушують процес шляхом вчинення протиправних дій, також на адресу учасників процесу постійно лунають погрози, приниження та нецензурна лексика, яка супроводжується непристойним поводженням, що суперечить загальним нормам моралі та поведінки у судовому засіданні, що є неприпустимим фактом. Наголошував, що протиправність дій гр. ОСОБА_5 підтверджуються ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 14.08.2017, в якій зазначено, що у судовому засіданні гр. ОСОБА_5 вела себе неадекватно, а саме: на адресу учасників процесу виражалась нецензурно, прокурора обливала водою. На вказану ухвалу жодним чином не здійснено належного реагування відповідними компетентними органами, що є неприпустимим фактом та ставить під сумнів ефективність проведення реформ в правоохоронних органах, які не здатні вживати заходів направлених в першу чергу на недопущення вчинення протиправних та незаконних дій.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами.

Згідно частини 1 статті 1, частини 1 статті 4 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України).

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 303 Кримінального процесуального кодексу України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

При цьому, згідно частини 1 статті 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Отже правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Враховуючи вимоги, наведені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Верховний Суд України неодноразово, зокрема, в постановах від 24.04.2012 р. по справі № 21-989во10, від 16.09.2015 р. по справі № 21- 1666а15, вказував на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Також у рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 р. № 6-рп/2001 зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської сфери.

Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у рішенні від 14.12.2011 р. № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами в цій справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

З приводу посилання позивача на приписи Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР суд зазначає наступне.

Статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

За правилами статті 12 вищезазначеного Закону, дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Заява позивача від 24.11.2018 містить вимоги про вжиття заходів реагування, направлених на документування протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 з фіксуванням на технічні засоби з подальшим складанням відповідних адміністративних протоколів чи порушення кримінальних проваджень по факту вчинення незаконних дій вказаних осіб, які суперечать нормам чинного законодавства України, прохання взяти стан розгляду справи №545/1842/15-к на особистий контроль для вжиття заходів реагування щодо попередження та документування протиправних дій обвинувачених з прийняттям законних рішень. По викладеним у заяві обставинам позивач просив надати змістовну відповідь з вжитими заходами реагування, направленими на недопущення протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_4 в судових засіданнях Полтавського районного суду Полтавської області.

Відтак, вказані правовідносини регулюються кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством, тому заява ОСОБА_1 відповідно до статті 12 Закону України "Про звернення громадян" не підлягає розгляду в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 60 Кримінального процесуального кодексу України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

Частиною 2 статті 60 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що заявник має право отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

Згідно частини 2 статті 40 Кримінального процесуального кодексу України слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; 2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; 6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; 7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; 8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу; 9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій (частина перша статті 40 Кримінального процесуального кодексу України).

Частиною 4 статті 40 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Позивач є заявником у розумінні статті 60 Кримінального процесуального кодексу України, який може оскаржити дії, рішення та бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невиконанні вказівок прокурора у кримінальному провадженні.

Суд зауважує, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.

Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.06.2018 по справі № 826/13340/15.

Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами Кримінального процесуального кодексу України, а тому даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі №440/33/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Отже, клопотання відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області про закриття провадження у справі №440/33/19 підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 19, 205, 229, 238, 239, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Клопотання відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області про закриття провадження у справі №440/33/19 - задовольнити.

Закрити провадження у справі №440/33/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Роз'яснити позивачу, що даний спір належить розглядати за правилами Кримінального процесуального кодексу України.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до апеляційного адміністративного суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться Полтавський окружний адміністративний суд.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич