Рішення № 79752857, 12.02.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2019 р. справа № 0940/2323/18

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 за №Ф-15041-52, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1) 06.12.2018 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, Головне управління ДФС в області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 за №Ф-15041-52.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення вимог статей 4, 7, 9, 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 08.11.2018 сформував і скерував позивачу протиправну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15041-52 на загальну суму 15 819,54 гривень єдиного внеску. Свої доводи ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що в період з 01.03.2012 по 27.03.2014 був самозайнятою особою, здійснюючи індивідуально адвокатську діяльність. Втім, 27.03.2014 позивачем змінено організаційну форму здійснення адвокатської діяльності з індивідуальної діяльності на діяльність у адвокатському об'єднанні, про що було занесені відповідні відомості до Єдиного реєстру адвокатів України. З того часу ОСОБА_1 не змінював організаційну форму здійснення адвокатської діяльності. Позивач наполягає на тому, що він не є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розумінні пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", так як з 27.03.2014 не здійснює незалежну професійну адвокатську діяльність індивідуально, та відповідно не отримує дохід від такої діяльності. Також позивач посилається на підпункт 2 пункту 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, за змістом якого підтвердженням припинення незалежної професійної діяльності є відомості (витяг) відповідного реєстру про зміни організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу. У зв'язку із вказаним ОСОБА_1 просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 за №Ф-15041-52.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-3).

Головне управління ДФС в області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який, разом із відповідними доказами, надійшов на адресу суду 28.12.2018 (а.с.43-46, 47-48). Представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. Зазначив, що позивач відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки останній проводить таку незалежну професійну діяльність як адвокатську діяльність. Посилаючись на положеннями абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" відповідач вказав, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У зв'язку із несплатою у 2017 році і протягом трьох кварталів 2018 року мінімального страхового внеску у ОСОБА_1 виникла недоїмка в загальному розмірі 15 819,54 гривень. Наявність такої заборгованості стало підставою для формування оскаржуваної вимоги. Відповідач вважає вимогу від 08.11.2018 правомірною та такою, що прийнята на підставі чинного законодавства.

17.01.2019 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що позиція Головного управління ДФС в області не є побудованою на нормах чинного законодавства, оскільки законодавець у поняття платника єдиного внеску у контексті пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачив дві одночасні умови: а) провадження незалежної професійної діяльності; б) отримання доходу від цієї діяльності. Обов'язок до сплати єдиного внеску виникає виключно у спеціального суб'єкта сплати - особи, що здійснює незалежну професійну діяльність. Позивач стверджує, що він не є такою особою, оскільки здійснює адвокатську діяльність у формі адвокатського об'єднання. Відтак, ОСОБА_1 вказує на наявність усіх підстав для задоволення позову (а.с.51)

Розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов, відповіді на відзив, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить із таких підстав та мотивів.

Встановлено, що на підставі рішення Івано-Франківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів від 27.02.2012 за №27 ОСОБА_1 видано свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №844 (а.с.12).

01.03.2012 ОСОБА_1 взятий на облік платників податків Коломийською об'єднаною ДПІ Головного управління ДФС в області, свідченням чого є відповідна довідка за №141/10/20-015 (а.с.13).

З 02.03.2012 ОСОБА_1 відповідно до повідомлення №3187/04 від 06.03.2012 взятий на облік платника єдиного внеску Управлінням Пенсійного фонду України в м. Коломиї та Коломийському районі Івано-Франківської області (а.с.14).

Відповідно до відомостей витягів з Єдиного реєстру адвокатів України від 23.07.2014, 23.05.2016 і 30.05.2018 організаційною формою адвокатської діяльності ОСОБА_1 є Адвокатське об'єднання "Скіф" (а.с.15-17).

В матеріалах справи наявні копія протоколу №1 установчих зборів Адвокатського об'єднання "Скіф" від 30.04.2014 і Статуту Адвокатського об'єднання "Скіф" в редакції від 08.05.2014, відповідно до яких позивач числиться як один із п'яти учасник-партнерів такого об'єднання (а.с.29-37, 38).

В листопаді 2018 року ОСОБА_1 отримав вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15041-52 від 08.11.2018 на загальну суму 15 819,54 гривень (а.с.10).

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15041-52 від 08.11.2018 протиправною, не вважаючи себе платником єдиного внеску, позивач оскаржив вимогу у судовому порядку, ставлячи питання про її скасування.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 за №5076-VІ (надалі по тексту також - Закон №5076-VІ).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №5076-VІ) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №5076-VІ).

Згідно частини 3 статті 4 Закону №5076-VІ адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Частинами 1, 2 статті 13 Закону №5076-VІ визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

За змістом частин 1, 2, 3, 5 статті 15 Закону №5076-VІ адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Державна реєстрація адвокатського об'єднання здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Адвокатське об'єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об'єднання.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VІ (надалі по тексту також - Закон №2464-VІ).

Приписами пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту також - єдиний внесок) визначено як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Аналіз коментованої норми закону свідчить, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність.

В даному випадку суд відзначає, що законом застосовано поняття "незалежна професійна діяльність", різновидом якою є "адвокатська діяльність".

Законодавець не конкретизував організаційно-правових форму здійснення адвокатської діяльності - індивідуально чи у форм адвокатського бюро або адвокатського об'єднання (статті 13, 15 Закону №5076-VІ), а, як зазначено вище, застосував поняття "адвокатська діяльність", як таке, що охоплює в собі усі згадані форми незалежної професійної діяльності адвоката.

З урахуванням вказаного посилання позивача на те, що він з 23.07.2014 не здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, не змінює і не позбавляє його статусу платника єдиного внеску як особи, яка провадять незалежну професійну діяльність - адвокатську діяльність, хоч і у формі адвокатського об'єднання.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що однією із умов, яка відносить особу, що провадять незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність), до платника єдиного внеску, є отримання доходу від цієї діяльності.

В даному випадку, законом визначено умову отримання доходу від "адвокатської діяльності" як результат провадження "незалежної професійної діяльності". Пункт 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ не розрізняє організаційно-правових форму здійснення адвокатської діяльності - індивідуально чи у форм адвокатського бюро або адвокатського об'єднання. Єдиною умовою є отримання доходу від діяльності взагалі.

Як свідчать протоколи ради Адвокатського об'єднання "Скіф" від 08.11.2016, 07.04.2017 і 16.07.2018 останнє розподіляло прибуток отриманий за наслідками діяльності адвокатського об'єднання у 2015-2017 роках у вигляді дивідендів, які, серед інших, отримував і ОСОБА_1 (а.с.39-41).

Такий висновок суд сформував на протиставлення доводам позивача, за змістом яких, ОСОБА_1 не отримував з 23.07.2014 доходу за здійснення адвокатської діяльності. Втім, як свідчать подані ж позивачем письмові докази ОСОБА_1 відповідний дохід отримував, однак у формі дивідендів. Такі дивіденди, є результатом діяльності Адвокатського об'єднання "Скіф", яке в свою чергу є різновидом незалежної професійної діяльності адвоката.

Позивач не мав би права брати участь у розподіленні дивідендів, не будучи діючим адвокатом та не будучи учасником-партнером адвокатського об'єднання.

Разом з тим, положеннями абзаців 1 і 2 пункту 2 частини 1 статті 7 "База нарахування єдиного внеску" Закону №2464-VІ визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ).

Відповідно до статті 9 Закону №2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Послідовний і системний аналіз коментованих норм закону вказує на те, що особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність, є платником мінімального страхового внеску (єдиного внеску) навіть за умови не отримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VІ визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 за спірний період нарахування єдиного внеску перебував на обліку в Головному управлінні ДФС в Івано-Франківській області як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (ознака незалежної професійної діяльності - адвокат) та відповідно як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.47, 13, 14).

Позивач не надав суду доказів зняття з обліку як платника єдиного внеску, зареєстрованого на підставі повідомлення №3187/04 від 06.03.2012 (а.с.14).

Подана відповідачем облікова картка повноти і своєчасності сплати позивачем платежів за кодом класифікації доходів 71040000 (єдиний внесок) свідчить про несплату ОСОБА_1 єдиного внеску (мінімального страхового внеску) за чотири квартали 2017 року в загальній сумі 8 448,00 гривень (3 200,00 гривень мінімальний розмір заробітної плати * 22% = 704,00 гривень - мінімальний страховий внесок; 704,00 гривень * 12 місяців).

Аналогічно числиться заборгованість за І, ІІ і ІІІ квартали 2018 року в загальній сумі 7 371,54 гривень по 2 457,18 гривень в квартал (3 723,00 гривень мінімальний розмір заробітної плати * 22% = 819,06 гривень - мінімальний страховий внесок; 819,06 гривень * 9 місяців).

Всього разом, у позивача за 2017 рік і три квартали 2018 року обліковується заборгованість в загальному розмірі 15 8196,54 гривень (а.с.44, 48).

Суд не знайшов помилок при обчисленні розміру єдиного внеску за спірний період.

Згідно пункту 3-1 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ органом доходів і зборів є центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац 1 частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ).

В контексті такої норми закону Головне управління ДФС в області у спірному випадку є належним органом доходів і зборів, який у відношенні до ОСОБА_1 наділений повноваженнями адміністрування єдиного внеску.

Щодо доводів позивача про необхідність застосування у даній справі правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі №820/1538/17 (адміністративне провадження №К/9901/38076/18), суд зазначає наступне.

Зміст коментованої постанови Верховного Суду свідчить, що правовий висновок у вказаній справі стосується зовсім інших фактичних обставин, а саме щодо випадку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 31 Закону №5076-VI, невірного трактування органу доходів і збору понять "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності та помилкового поширення у зв'язку з цим дії положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162.

Відтак, правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі №820/1538/17 (адміністративне провадження №К/9901/38076/18) не може бути врахована судом у даній справі, так як не стосується предмету спору.

В частині посилання позивача на підпункт 2 пункту 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 за №1588 (надалі по тексту також - Порядок №1588), суд виходить із наступних мотивів

У випадку, який розглядається облік платників єдиного внеску не регулюється Порядком №1588, а, в свою чергу, визначений Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за №1553/26330 від 24.11.2014 (надалі по тексту також - Положення №1553/26330).

За змістом абзацу 3 частини 1 розділу V Положення №1553/26330 у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", платник єдиного внеску зобов'язаний у десятиденний строк з дня прийняття відповідного рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою №7-ЄСВ згідно з додатком 5 до цього Порядку та копії розпорядчого документа про припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи.

Позивач не надав суду докази наявності відповідного розпорядчого документа про припинення ним незалежної професійної діяльності як адвоката.

Покладений частиною 2 статті 77 КАС України на відповідача (суб'єкта владних повноважень) тягар доказування (у випадку заперечення щодо протиправності свого рішення) узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

В той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з'ясування усіх обставин справи, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

В даній справі суд вжив усіх заходів для витребування необхідних доказів, в тому числі з власної ініціативи.

З урахуванням встановлених вище обставин, суд вважає, що відповідач обґрунтував правомірність своєї вимоги від 08.11.2018.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Як свідчать встановлені в суді обставини, відповідач, формуючи 08.11.2018 вимогу про сплату боргу (недоїмки), діяв на підставі закону, обґрунтовано, з урахування усіх обставин, які маю значення для правильного вирішення питання у спірних відносинах.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимога відповідача від 08.11.2018, є правомірною, і відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною і скасування такої вимоги.

Зважаючи на висновок суду про безпідставність позовних вимог в силу норм статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб'єкта владних повноважень.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), АДРЕСА_1.

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи - 39394463), вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.