Рішення № 79741450, 29.12.2018, Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області

Справа № 318/1247/18 Номер провадження №2/318/598/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2018 р. м. Кам’янка-Дніпровська

Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі: судді Петрова В.В.; при секретарі Александрові М.І,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кам`янсько-Дніпровского районного суду Запорізької області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі – відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 07.05.2008 р., зазначивши підставою позову ст.ст. 509, 525, 526, 527, 530, ч.1 ст.598, 599, 610, ч.2 ст.615, 629, 1050, 1054 ЦК України, у спосіб захисту визначений ст.16 ЦК України. В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписав Заяву №б/н від 07.05.2008 року (далі – Договір), згідно якою отримав кредит у розмірі 12000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та підтвердив свою згоду, що підписана заява разом «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банк», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. ОСОБА_2 з «ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг» та ОСОБА_2 з «Тарифів Банку» додаються до позовної заяви. При цьому, позивач в обґрунтування досягнення домовленості між Банком та ОСОБА_1 (відповідачем по справі) посилається на ст.207, ч.2 ст.638, ч.2 ст.639 ЦК України, на факт користування відповідачем картковим рахунком та використанням кредитними коштами, що узгоджується з ч.2 ст.642 ЦК України. ПАТ КБ «Приватбанк» виконав свої зобов’язання за Договором у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач своєчасно не надав Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов’язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості, таким чином відповідач по справі порушив умови Договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України. Також позивач посилається на наявність у відповідача перед позивачем зобов’язань та відповідальності за невиконання взятих зобов’язань визначених п.2.1.1.5.5, п.2.1.1.5.7, п.2.1.1.5.6, п.2.1.1.12.1, п.2.1.1.3.3, п.2.1.1.12.9, п.2.1.1.12.2, п.2.1.1.12.6, п.2.1.1.12.6.1, п.2.1.1.7.6, п.2.1.1.4.2, 2.1.1.4.6 Договору. У зв’язку з порушенням зобов’язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач по справі має заборгованість перед позивачем, яка станом на 14.05.2018 рік становить загальну суму у 27741,13 грн. та складається з наступного: 2296,58 грн. – тіло кредиту, 11788,34 грн. – нараховано відсотків за користування кредитом, 11859,01 грн. – нараховано пені, а також 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 1297,20 грн. – штраф (процентова складова). Зазначаючи, що відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов’язань і не погашає заборгованість, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 07.05.2008 р. в розмірі 27741,13 грн.

Ухвалою суду відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, так як згідно з вимогами ч.6 ст.19 ЦПК України поданий спір є малозначним, а тому у відповідності до ст.274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч.4 ст.19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

На адресу суду позивач надіслав заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримали.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з’явився, надав до суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутності. Також, відповідачем надано письмовий Відзив на позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до змісту якого, відповідач позовні вимоги визнає частково та в обґрунтування заперечень, відповідач зазначає, також, на те, що стороною позивача не доведено вимоги позову достатніми доказами того, що додані до матеріалів позову та зазначених у змісті позову ОСОБА_2 з «Тарифів Банку», ОСОБА_2 з «ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою» є складовою частиною Анкети-заяви укладеного між сторонами кредитного договору б/н від 07.05.2008 року, як зазначає сторона позивача, та цього не вбачається, як і не вбачається, що саме на зазначені та додані стороною позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4, він погоджувався, що також стосується і посилань сторони позивача на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 викладені на сайті Банку в Інтернет мережі, оскільки, також, немає доказів наявності його електронного підпису на їх електронних копіях (Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 №851-IV), при цьому зазначаючи, що ознайомлення з ними в мережі Інтернет, не означає моєї наявності згоди з ними, при цьому саме з тими на які посилається Банк, а ні з будь-якими іншими.

Також, відповідач зауважує, що з самої доданої Анкети-заяви вбачається спростування посилань представника позивача на наявність розміру кредитного ліміту – 12000,00 грн., оскільки відповідно до даних зазначених в Анкеті-заяві, кредитним ліміт становив 250,00 грн., умови сплати 3% на місяць, з розрахунку 360 днів на рік, тобто 36% на рік та саме на ці умови він надав свою згоду, коли оформлював кредитну картку, при цьому, не надавав своєї згоди на підвищення відсоткової ставки, нарахування пені, штрафів, комісій, тощо, про які зазначає сторона позивача з посиланням на ОСОБА_3, правила та тарифи, з якими він не ознайомлювався та на які своєї згоди не надавав, у тому числі у вигляді їх підпитання. Отже, посилання сторони позивача на додані до позову Розрахунки заборгованості, на думку відповідача, зроблено за неузгодженими, незрозумілими тарифами та умовами, за незрозумілих підстав, і вони не можуть вважатися доказами наявності зазначеного позивачем розміру кредитної заборгованості та кредитного договору б/н від 07.05.2008 р..

При цьому, відповідач вказує на те, що позивачем в порушення ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, не доведено надання позичальникові, тобто йому, грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що також узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц.

Доказів наявності Договору між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 про який зазначає позивач, у тому числі на відкриття карткового рахунку від 07.05.2008 р. – стороною позивача не додано. Посилання позивача на те, що Анкета-заява відповідно до ст.634 ЦК України в редакції чинній на час її написання, є договором приєднання є безпідставним, оскільки, ч.1 зазначеної статті, визначає, що Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору, однак, докази, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на які посилається сторона позивача є складовою Анкети-заяви - не має, оскільки ніяких посилань саам Анкета-заява на додані до позову та зазначені у змісті позову - не містить, а отже укладання «шляхом приєднання» не доведено, визначальні ознаки відсутні (номер наказу, якими могли вони бути посвідчені чи будь-які інші) - заява-анкета не містить.

Наявність же самого карткового рахунку, на думку відповідача, ще не свідчить, що його було відкрито за підстав про які зазначає позивач та на тих умовах та тарифах на які посилається позивач, оскільки тарифи та умови неможливо встановити як з номеру картки так і з Виписок по картковому рахунку, як і неможливо встановити з них, наявність його погодження з тарифами, правилами та умовами про які зазначено позивачем.

При цьому, відповідач згоден сплатити позивачу розмір заборгованості, який Банк визначає як тіло кредиту – 2296 грн. 58 копійок, враховуючи, що він погодився на кредитний ліміт у 250 грн. при відсотковій ставці 36% річних, тобто 3% на місяць, ним постійно здійснювалися поповнення карткового рахунку, вважаючи, що позивачем не доведено належними доказами нарахувань пені, відсотків, комісії, штрафів, умов, правил та тарифів про які зазначає позивач та за яких, стороною позивача проведено розрахунок заборгованості, а отже є необхідним застосування в такому випадку ч.2 ст.625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а також строк позовної давності у три роки визначений ст.257 ЦК України, який визначається періодами 2018, 2017, 2016 роки, оскільки Банк до суду звернувся 07.06.2018 року. При цьому, відповідачем зазначено розрахунок заборгованості, з урахуванням ч.2 ст.625 ЦК України, який становить: Ставки Індексів інфляції за три роки, викладені на офіційному сайті Міністерства Фінансів України: https://minfin.com.ua: за 2016 р. – ставка інфляції становила 112,4; за 2017 році – ставка інфляції становила 113,7; за 2018 році – ставка інфляції становила 105, 6 та з урахуванням 3 відсотки річних у кожному році від суми розміру «тіла кредиту» - 2296 грн. 58 коп. з урахуванням індексу інфляції у кожному році за 2016-2017 роки, отже, на думку відповідача, загальний розмір заборгованості становить 3576 гривень 40 копійок, в яку включено і розмір «тіла кредиту» - 2296 грн. 58 коп. та саме цю суму заборгованості визнається відповідачем та не заперечується щодо сплати на користь Позивача.

Крім того, при вирішенні питання про розподіл витрат по судовому збору, відповідач просить застосувати положення ст.141 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та не заперечує щодо стягнення з нього суми судового збору сплаченого позивачем, пропорційно до задоволеної та відхиленої частини позовних вимог, але не більше половини сплаченого розміру .

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно приписів ст.13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками і витребуваних судом, збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відповідно до п.3 ч.1 ст.129 Конституції України, відноситься до основної засади судочинства.

Згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 4 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно приписів ч.2 та ч.3 ст.83 ЦПК України, позивач та відповідач повинен подати суду докази. Отже, надання доказів є не правом, а обов’язком сторін по справі. При цьому, надані сторонами докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності, достатності (ст.77-80 ЦПК України).

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

За змістом ч.4 ст.263 ЦПК України, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно п.1, 2 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, як: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Частиною першою статті 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України, визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.1054 ЦПК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статтею 208 ЦК України передбачено випадки, коли правочини мають вчинятися в певній формі, в залежності від виду правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц.

Крім того, відповідно до п.1.27 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції чинній на час написання зазначеної «анкети-заяви), платіжна картка - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Відповідно до п.6.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ( в редакції чинній на час написання зазначеної «анкети-заяви), порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. ОСОБА_3 відкриття рахунка

та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Відповідно до п.15.1, п.15.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції чинній на час написання зазначеної «анкети-заяви), операції з платіжними картками здійснюються з урахуванням вимог, встановлених законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України. Платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Відповідно до п.1.5 «Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням» затвердженого Постановою НБУ №137 від 19.04.2005 р. (в редакції чинній на час написання анкети-заяви та яка втратила чинність 19.07.2010 року та яка втратила чинність 19.07.2010 року на підставі Постанови Правління національного банку України №223 від 30.04.2010 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06 липня 2010 року) (далі - Положення затверджене Постановою НБУ №137 від 19.04.2005) зазначено, що клієнт це фізична або юридична особа, філія, представництво, відділення (далі - юридична особа), яка уклала договір з емітентом про надання та використання платіжних карток; держатель платіжної картки - фізична особа - клієнт або довірена особа клієнта, яка на законних підставах використовує платіжну картку (її реквізити) для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції з її застосуванням; особиста картка - платіжна картка, емітована на ім'я клієнта - фізичної особи, що не є суб'єктом господарювання.

Відповідно до п.2.2, п.2.4, 2.6 Положення затверджене Постановою НБУ №137 від 19.04.2005, платіжна картка є власністю емітента і надається клієнту або його довіреній особі відповідно до умов договору з клієнтом. Укладення договору про надання та використання платіжної картки здійснюється згідно із законодавством України та правилами платіжної системи. У договорі про надання та використання платіжної картки мають бути визначені предмет договору, права, обов'язки клієнта та емітента, їх відповідальність, порядок розгляду спорів та інші визначені сторонами умови.

Згідно до змісту п.2.8 Положення затверджене Постановою НБУ №137 від 19.04.2005, залежно від умов, за якими здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжних карток, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми. Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії).

Відповідно до п.2.9 Положення затверджене Постановою НБУ №137 від 19.04.2005, кредитна лінія під операції з платіжними картками відкривається банком на визначений термін та в межах установленого договором ліміту (заборгованості або граничної суми) кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під платіжні картки, визначається договором між клієнтом та емітентом. Кредитування держателів платіжних карток у межах обраної емітентом кредитної схеми регламентується внутрішніми документами банку з питань кредитування та договором між клієнтом і банком-емітентом. Клієнт на власний розсуд або відповідно до умов договору

(якщо кредит має цільовий характер) частково або в повному обсязі використовує впродовж строку його дії кредит і має зобов'язання повернути кредит та проценти за його користування на умовах, передбачених договором. Після виконання зобов'язань сторін або в разі розірвання (закінчення терміну дії) договору банк на вимогу клієнта зобов'язаний видати йому довідку про повернення платіжної картки, кредиту та процентів за ним. У разі несвоєчасного повернення боргу за кредитом, наданим клієнту для проведення операцій за платіжними картками, та сплати процентів (комісій) банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором або актом цивільного законодавства. Надання кредитів для проведення операцій за платіжними картками здійснюється з урахуванням обмежень, установлених нормативно-правовими актами Національного банку з питань кредитування.

Відповідно до п.15.2 ст.15 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні», в редакції чинній на час підписання Анкети-заяви, платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору.

Отже, з зазначеного вище вбачається, що основною умовою видачі платіжної картки є не написання Анкети-заяви, а укладання договору, який повинен відповідати вимогам законодавства України та у договорі про надання та використання платіжної картки, обов’язково мають бути визначені предмет договору, права, обов'язки клієнта та емітента, їх відповідальність, порядок розгляду спорів та інші визначені сторонами умови.

Судом встановлено недотримання позивачем зазначених вище вимог.

Зі змісту наданої представником ПАТ КБ «ПриватБанк» Анкети-заяви від імені ОСОБА_1, написання якої датовано 07.05.2008 р. та умови зазначені в даній Анкеті-заяві визнається відповідачем (а.с9), судом встановлено, що дата її підписання 07.05.08; з розділу заяви (мовою оригіналу – російською): зазначено: вид картки «Кредитная карта универсальная», розмір кредитного ліміту – 250,00 Базова процентна ставка 3% на місяці з розрахунку 360 днів в році. Отже, судом встановлено, що кредитний ліміт, на який погодився відповідач становив 250,00 грн., що спростовує посилання сторони позивача, що кредитний ліміт становить 12000,00 грн., при цьому з наданого стороною позивача розрахунку заборгованості станом на 31.05.2015 р. (ас..5-6) та розрахунку заборгованості станом на 14.05.2018 р. ас.7-8) також не можливо встановити, що розмір кредитного ліміту про який зазначено позивачем становить 12000,00 грн. При цьому, не можливо встановити що «ОСОБА_3 та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» надані стороною позивача як до матеріалів позову, так і зазначення на їх знаходження на банківському сайті: http://privatbank.ua, у тому числі і на час підписання Анкети-заяви 07.05.2008 р. – не вбачається, оскільки в Анкеті-заяві не зазначено, що саме ті «ОСОБА_3 та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» на які посилається позивач, як у змісті позову так і додає до матеріалів справи, є складовою даної Анкети-заяви, що саме вони є складовою частиною, як зазначає позивач, укладеного між сторонами кредитного договору б/н від 07.05.2008 р., що саме на ці ОСОБА_3 та тарифи, погодився відповідач (що узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 16.01.2018 по справі №128/4810/15-ц, у постанові від 30.01.2018 по справі №128/4810/15-ц, постанові від 18.04.2018 по справі №234/10860/16-ц та постанові від 11.07.2018 року у справі №356/1261/16-ц).

Матеріали справи не містять доказів того, що з «Умовами та правилами надання банківських послуг», про які зазначено позивачем та які, у тому числі, надані до позову (ас.11-25) було ознайомлено відповідача та він своїм підписом надав згоду з ними. Надані позивачем ОСОБА_5 з «ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг у ПриватБанку» взагалі не містить і передбачають реквізитів позичальника, його підпису, а отже їх застосування до спірних правовідносин, на думку суду, є безпідставним, про що також зазначено відповідачем (що узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 05.03.2018 по справі № 192/156/17-ц).

Крім того, з наданих Розрахунків заборгованості, є незрозумілим за якими саме картковим рахунком їх надано, яким чином та за яких підстав проводилось нарахування зазначеного у розрахунку, у тому числі: процентна ставка (поточна) та (прострочена), розмір комісії та пені, сума комісії та пені (накопичувальним підсумком), чи нараховувалися вони відповідно до умов на які посилається позивач, чи відносяться вони саме до договору від 24.06.2010 року на який посилається позивач.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (що узгоджується з позицією Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі по справі №161/16891/15-ц).

Згідно зі ст.41 Закону України «Про Національний банк України» та частин 1 та 2 ст.68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний банк встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Відповідно до п.п. 1.10., 4.1.-4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003 року (далі за текстом - Положення) операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов'язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками. Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, позивачем порушено і приписи положень статей 626, 628, 638, 639, 640, 1066, 1067, 1071 ЦК України, в редакції чинній на час підписання Анкети-заяви, які також визначають необхідність наявності договору при чому його письмової форми з дотриманням усіх складових, однак Анкета-заява від 07.05.2008 року - не містить ні будь-яких реквізитів кредитного договору, ні вимог визначених зазначеними статтями.

Крім того, безпідставним вважати, що Анкета-заява відповідає вимогам визначеним ст.634 ЦК України в редакції чинній на час її написання, оскільки, ч.1 зазначеної статті, визначає, що Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Посилання на відкриття карткового рахунку на зазначених позивачем, у змісті позову, не доводиться жодним доказом, а припущення до уваги не беруться (ч.6 ст.83 ЦПК України), як і на розрахунок заборгованості та послання на нього чи будь-який інший документ, чи доказ за яким позивач проводив нарахування усіх складових, про які зазначає позивач.

Згідно з п.п. 5.6, 5.8. Положення, виписки з особових рахунків клієнтів, про які зазначає сторона позивача, є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам, уповноваженим власниками рахунків особам та державним органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Суд також не може враховувати і «Виписку по рахунках» надану позивачем, як належний та допустимий доказ, враховуючи і те, що з низ не вбачається, що вони надані саме по договору б/н від 07.05.2008 року.

Крім того, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначає Закону України «Про споживче кредитування», так в п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов’язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Однак, в даному випадку питання ставиться щодо застосування Закону України «Про захист прав споживачів».

В преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» вказано, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно ч.1 ст.1-1 Закону України «Про захист пав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Згідно п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист пав споживачів», споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Згідно п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист пав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та держане регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Частиною 1 статті 4 цього Закону визначено, що фінансовими послугами вважаються, зокрема: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Згідно абз.20 ч.5 ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Банк - це юридична особа, яка надає банківську послугу (абз.3 ч.1 ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»)

Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у ч.2 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Отже, враховуючи, що відповідач є споживачем фінансових послуг, на правовідносини між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з чим суд визнає безпідставними та необґрунтованими доводи щодо неправомірності посилань відповідача на Закон України «Про захист прав споживачів».

При цьому суд наголошує на тому, що матеріали справи взагалі не містять належних та допустимих доказів наявності самого кредитного договору від 07.05.2008 року № б/н. або будь-яких письмових угод між позивачем та відповідачем на отримання відповідачем кредитних коштів, тобто доказів особистого волевиявлення відповідача на отримання кредиту про який зазначає сторона позивача, що відповідачем надано згоду на умови та правила надання банківських послуг щодо кредитування, тарифів обслуговування за кредитним договором, належним чином посвідчених усіма сторонами.

Позивач зазначає, у розрахунку заборгованості та позовній заяві, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, станом на 04.05.2018 рік, становить суму у 27741,13 грн., з яких: 2296,56 грн.- тіло кредиту, 11788,34 грн.- нараховано відсотків за користування кредитом, 11859,01 грн.- нараховано пені, а також 500,00 грн.- штраф (фіксована частина), 1297,20 грн.- штраф (процентова складова).

Однак, як зазначено вище, наданий розрахунок не підтверджується жодним доказом.

Крім того, судом встановлено, що позивачем було проведено зміну відсоткової ставки за кредитом, однак, відповідно до ч.1 та ч.4 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до загального правила частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із частиною третьою статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За змістом ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Відповідно до абз.4 ч.4 Закону України «Про захист прав споживачів» про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни.

Відповідно до вимог ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку (Правова позиція Верховного суду України від 30.11.2016 р. у справі № 6- 82цс1б).

Проте, наявності доказів того, що відповідач була повідомлена належним чином про відсоткову ставку за кредитом на яку посилається позивач про зміну відсоткової ставки та наявності на це згоди самого відповідача - суду позивачем не надано, а стороною відповідача наявність належного повідомлення не визнається.

При цьому, стороною позивача не доведено і дотримання процедури зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до статей 641-642 ЦК України, оскільки користування кредитними коштами ще не доводить факту повідомлення позичальника про зміну умов кредитного договору у даному випадку, оскільки, як зазначалось вище, позивачем не надано суду доказів на підтвердження укладання з позивачем кредитного договору саме за умовами, правилах та тарифах про які зазначає позивач.

Судом встановлено, що відповідачем визнається вид картки «Кредитна картка універсальна», розмір кредитного ліміту – 250,00 грн., базова процентна ставка 3% на місяці з розрахунку 360 днів в році, тобто 36% на рік, що ним постійно здійснювалися поповнення карткового рахунку, що також вбачається з доданих стороною позивача розрахунків (5-8) та враховуючи, що стороною позивача не доведено належними доказами нарахувань пені, відсотків, комісії, штрафів, суд вважає можливим, застосувати приписи ч.2 ст.625 ЦК України, яка визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а також строк позовної давності у три роки визначений ст.257 ЦК України, який визначається періодами 2018, 2017, 2016 роки, оскільки Банк до суду звернувся 07.06.2018 року та прийняти наданий відповідачем розрахунок заборгованості за зазначеною вище статтею 625 ЦК України, ставків Індексів інфляції за три роки, викладені на офіційному сайті Міністерства Фінансів України: https://minfin.com.ua, про які зазначено відповідачем та встановлено судом їх достовірність, які становлять: за 2016 р. – ставка інфляції становила 112,4; за 2017 році – ставка інфляції становила 113,7; за 2018 році – ставка інфляції становила 105,6 та з урахуванням 3% річних у кожному році від суми розміру «тіла кредиту» - 2296 грн. 58 коп., з урахуванням розмірів Індексу інфляції у кожному році за 2016-2017 роки, суд погоджується з розрахунком розміру заборгованості наданого відповідачем, та враховуючи відсутність доказів на спростування посилань відповідача на недоведеності позивачем розміру заборгованості, вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача розмір заборгованості з яким згоден відповідач та який не протирічить законодавству, стягнувши заборгованість в загальній сумі 3576 гривень 40 копійок, в яку включено і розмір «тіла кредиту» - 2296 грн. 58 коп.

Щодо розподілу судових витрат:

Згідно п.2 ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорцій но розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню частково, суд вважає необхідним розподілити судові витрати пропорційно до розміру задоволеної їх частини.

Судом встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір за звернення до суду в розмірі 1762,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням, суд задовольнив позовні вимоги в розмірі 3576 гривень 40 копійок, а заявлено позивачем було заборгованість в розмірі 27741 гривні 13 копійок, що відповідає розміру задоволеної частини позовних вимог 12,89%, тобто розмір судового збору становить суму 227 гривень 13 копійок, саме такий розмір судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 43, 76-83, 95, 133, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1, 29.03.1989 оку народження, ідентифікаційний номер: 32595101117, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, рах. № 29092829003111, МФО: 305299) заборгованість за в розмірі 3576 гривень 40 копійок та судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 227 гривні 13 копійки.

В задоволенні решти вимог позову – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:ОСОБА_6