Ухвала суду № 7973748, 26.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2009 р. К-7778/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

при секретаріКоротковій О.В.

за участю представників: позивача:ОСОБА_7, відповідача:ОСОБА_8, ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Ясинуватської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 11.02.2008 року

у справі №37/262а

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.04.2008 року

у справі №22-а-4209/08

за позовом Закритого акціонерного товариства «Ясинуватський комбінат хлібопродуктів»

до Ясинуватської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Ясинуватський комбінат хлібопродуктів»звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Ясинуватської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.09.2006 року №0000342301/2, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 64049,25 грн., з якої 49959,25 грн. основний платіж та 14090,00 грн. штрафні (фінансові) санкції, та №000832301/2, яким товариству визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 89227,00, з яких 0 грн. основний платіж та 89227,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Донецької області від 11.02.2008 року (суддя Яманко В.Г.), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.04.2008 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Сіваченко І.В., судді Василенко Л.А., Дяченко С.П.), позов задоволено.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано посиланнями на п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», застосувавши які суди дійшли висновку про правомірність віднесення товариством відсотків за користування кредитними коштами до складу валових витрат з огляду на використання кредитів у власній господарській діяльності. Крім того, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим нарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість, зважаючи на дотримання позивачем законодавчо встановлених правил формування податкового кредиту та порушення відповідачем порядку нарахування штрафних санкцій, встановленого пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Вважаючи, що постанова Господарського суду Донецької області від 11.02.2008 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.04.2008 року були прийняті з порушенням вищезгаданих норм матеріального права, Ясинуватська обєднана державна податкова інспекція Донецької області звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Скаржник вказує на неправильне застосування п. 1.32 ст. 1, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Так, відповідач вважає, що позивачем безпідставно до складу валових витрат віднесено витрати по сплаті процентів за користування кредитними коштами, які не використовувались у господарській діяльності позивача, оскільки діяльність позивача не була направлена на отримання доходу (кредитні кошти були перераховані позивачем контрагентам як передоплата, але згодом були повернуті позивачу без поставки товару).

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок, викладений у акті від 12.04.2006 року №25/23-414/00957643 про результати виїзної планової перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства за період з 01.10.2004 року по 31.12.2005 року, відповідно до якого встановлено порушення підприємством пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого донараховано податок на прибуток підприємств за 2005 рік у сумі 49,9 тис. грн. Крім того, перевіркою встановлено порушення товариством вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого відбулося неправильне формування податкового кредиту по податку на додану вартість.

Враховуючи фактичні обставини нарахування податкових зобовязань, встановлені судами попередніх інстанцій, предметом доказування у даній справі є обставини, які б свідчили про звязок витрат позивача по виплаті процентів за отриманими кредитами з веденням господарської діяльності, що є необхідною ознакою валових витрат згідно підпункту 5.5.1 пункту 5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.5 пункту 5 статті 5 вказаного Закону передбачені особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобовязаними. Згідно з пп. 5.5.1 цього пункту до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, повязані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобовязаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у звязку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно норм ст.ст. 42, 43, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.

З врахуванням зазначених норм, діяльність підприємства щодо укладення, виконання чи розірвання господарських договорів, направлена на отримання доходу, зокрема, в матеріальній формі, є звичайною господарською діяльністю підприємства.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що зі змісту укладених позивачем договорів №05-02/301 від 25.02.2005 року та №05-06/395 від 23.06.2005 року з ЗАТ «Мідо-Інтернешнл», №05-11/508 від 25.11.2005 року з СТОВ «Імпульс», №05-09/481 від 30.09.2005 року з ТОВ «Лама», №05-09/482 від 30.09.2005 року з ТОВ «Міла»вбачається, що їх метою є підвищення доходів (доходності господарської діяльності) сторін (в грошовій та матеріальній формах) від здійснення основних напрямків їх господарської діяльності, у звязку з чим виплата позивачем за час дії цих договорів процентів за банківськими кредитами, кошти за якими були перераховані позивачем контрагентам на виконання зобовязань за цими договорами, повязана з веденням позивачем господарської діяльності та обумовлена останньою.

Відповідно до пункту 5.10 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі, коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку продавець та платник податку покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

За змістом наведеної норми підставою для перерахунку, зокрема, валових витрат є зміна вартісної характеристики господарської операції, за результатами якої сформовані такі витрати.

Враховуючи, що невиконання договорів, за зобовязаннями по яким позивачем були перераховані кредитні кошти, не стосувалося господарської операції, здійсненої між банком та позивачем щодо надання (отримання) кредитних коштів та сплати процентів за користування ними, у позивача не виник обовязок зменшити валові витрати на суму сплачених банку процентів за час користування кредитними коштами з метою виконання зобовязань за вищевказаними договорами.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для донарахування товариству податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій, зважаючи на що оспорюване податкове повідомлення-рішення від 07.09.2006 року №0000342301/2 обґрунтовано визнано недійсним.

Що ж стосується застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 89227,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №000832301/2 від 07.09.2006 року, то в цій частині колегія суддів також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про незаконність цього рішення відповідача, зважаючи на наступне.

Фактичними обставинами, які зумовили застосування штрафних санкцій відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», стало віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих ПП «Колір»при отриманні товариством пшениці за договорами позики. При проведенні перевірки було встановлено, що вартість отриманої позивачем пшениці не була включена до складу валових витрат в декларації по податку на прибуток за 4 квартал 2004 року, що, за висновком відповідача, виключає можливість віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.4 п. 7.4 цієї ж статті встановлено, що у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Зміст наведених норм матеріального права дозволяє погодитися з твердженнями контролюючого органу, що право на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту нерозривно повязано з віднесенням вартості придбаного товару (робіт, послуг) до складу валових витрат. Відтак, за умови недотримання цієї вимоги платник податку втрачає право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Разом з тим, застосовуючи до позивача штрафні санкції за виявлене порушення, контролюючим органом не були дотримані приписи чинного законодавства, яке визначає порядок їх нарахування.

Так, відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З правового аналізу викладеного підпункту вбачається, що визначення суми штрафу прямо залежить від суми податкового зобовязання, донарахованого контролюючим органом за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, яке і є базовою величиною для розрахунку суми штрафних санкцій.

Тобто, податковий орган, не визначивши у передбаченому законом порядку суму основного податкового зобовязання, в порушення вимог пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вищезгаданого Закону застосував штрафні санкції, з огляду на що висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2006 року №000832301/2 відповідає правильному застосуванню наведеної норми матеріального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ясинуватської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Донецької області від 11.02.2008 року у справі №37/262а та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.04.2008 року у справі №22-а-4209/08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіКонюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.