Ухвала суду № 7973579, 05.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2009 р.

к/с № К-17002/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Брайко А.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуМукачівської ОДПІ Закарпатської області

на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду

від04.08.2008 р.

у справі№22-а-2497/08 (22-а-5972/07) (7/207-2007 номер справи у суді першої інстанції)

за позовомЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»

доМукачівської ОДПІ Закарпатської області

проскасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ :

Закрите акціонерне товариство «Мукачівський лісокомбінат»(надалі позивач, ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат») звернулося з адміністративним позовом до Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції Закарпатської області (надалі відповідач, Мукачівська ОДПІ Закарпатської області) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Закарпатської області (суддя С.Швед) від 23.10.2007 р. у справі №7/207-2007 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, що аргументовано наступним. Основною умовою для отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість є його надмірна сплата до Державного бюджету України. Оскільки, реального надходження податку на додану вартість до Державного бюджету України не відбулося, а мала місце лише його сплата у ціні придбаного позивачем товару, останнім порушено принцип побудови доходів та видатків бюджету по даному виду податкового платежу, тому визнано правомірним зменшення відповідачем суми заявленого позивачем бюджетного відшкодування.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду (судова колегія у складі: головуючий суддя І.М.Обрізко, судді О.Б.Заверуха, М.А.Пліш) від 04.08.2008 р. у справі №22-а-2497/08 (22-а-5972/07) (7/207-2007 номер справи у суді першої інстанції) скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №2481/23-01/274157/19032 від 20.08.2007 р., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 245,50 грн. судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, мотивуючи прийняте у справі рішення, виходив з того, що податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Позивач у запереченні на касаційну скаргу відповідача просить суд залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини у справі. Уповноваженими представниками відповідача було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2007 р., якою встановлено порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.710 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі Закон України №168/97-ВР), в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 24.042,00 грн..

На підставі вказаної перевірки 20.08.2007 р. відповідачем було складено акт №473/23-01/00274157 та винесено спірне податкове повідомлення-рішення №2481/2301/274157/19032, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 24.042,00 грн..

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та як вбачається з матеріалів справи, за результатами господарських операцій з поставки товарів, позивачем було отримано від контрагента (ПП «Перун») податкові накладні №3/4 від 03.04.2007 р., №24/4 від 25.04.2007 р., №24/4 від 24.04.2007 р., №26/4 від 26.04.2007 р., №27/4 від 27.04.2007 р., відповідно до яких позивачем було сформовано склад податкового кредиту з податку на додану вартість, що на думку відповідача є неправомірним з огляду на те, що контрагентом позивача фактично не здійснено сплату вказаного податку до Державного бюджету України.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України №168/97-ВР визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 вказаного Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Слід зазначити, що відповідачем не доведено невідповідність виданих контрагентом позивача податкових накладних податковому законодавству України, а саме вимогам п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР. Відповідачем також не заперечується та не спростовується факт оплати позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаного товару. Тому, формування позивачем податкового кредиту на підставі отриманих від контрагента податкових накладних правомірно визнано судом попередньої інстанції обґрунтованим. Отже, зменшення відповідачем позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість правомірно визнано судом апеляційної інстанції безпідставним.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому постанова суду апеляційної інстанції скасуванню не підлягає, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1.Касаційну скаргу Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції Закарпатської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2008 р. у справі №22-а-2497/08 (22-а-5972/07) (7/207-2007 номер справи у суді першої інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2008 р. у справі №22-а-2497/08 (22-а-5972/07) (7/207-2007 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.

СуддіБрайко А.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.