Ухвала суду № 7973575, 05.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2009 р.                                                                       К-4333/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Брайко А.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

при секретаріКоротковій О.В.

за участю представників: позивача:Волошина В.Ю, відповідачів:не з’явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.11.2006 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 року

у справі №2-7/11561-2006А

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Таврія-Авто»

до 1. Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим,

2. Сімферопольського міського управління земельних ресурсів,

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Таврія-Авто»звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК та Сімферопольського міського управління земельних ресурсів про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення №0015092301/3 від 28.04.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання зі сплати земельного податку у розмірі 29083,08 грн., з яких 19388,72 грн. –основний платіж та 9694,36 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.11.2006 року (суддя –Дворний І.І.), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Дугаренко О.В., судді –Голик В.С., Черткова І.В.), позов задоволено.

Задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій мотивовано посиланнями на положення Закону України «Про плату за землю», Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт», застосувавши які суди дійшли висновку, що землі, надані під станції технічного обслуговування, належать до земель автомобільного транспорту, а тому позивач розрахунок земельного податку мав здійснювати з врахуванням коефіцієнту функціонального призначення саме для цієї категорії земельної ділянки, а не для такої категорії як землі комерційного призначення, яку відповідач визначив керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель»та рішенням Сімферопольської міської ради від 25.12.1998 року №58 «Про затвердження грошової оцінки земель у м. Сімферополі».

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АРК подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було невірно застосовано положення Закону України «Про плату за землю», Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок, викладений у акті перевірки №935/23-0/20687803 від 24.10.2005 року, про порушення позивачем ст. 2, ст. 7, ст. 14, ст. 15, ст. 23 Закону України «Про плату за землю» та постанови КМУ від 12.05.2000 року №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель», внаслідок чого донараховано податкові зобов’язання зі сплати податку на землю у сумі 19388,72 грн. Донарахування податкових зобов’язань пов’язано з тим, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею позивачу надано у користування земельну ділянку, розташовану у м. Сімферополі, вул. Училищна, 40 (площею 0,26 га) та земельну ділянку, розташовану по вул. Київській, 148 (площею 1,7 га), для розміщення станцій технічного обслуговування автомобілів. Здійснюючи розрахунок земельного податку на 2004 рік товариством був застосований коефіцієнт 0,8, яккий характеризує функціональне призначення земельної ділянки як такої, що надана для розміщення станцій технічного обслуговування. Проте відповідач вважає, що позивач мав застосувати коефіцієнт 2,5, який має застосовуватися для розрахунку податку на землю комерційного використання.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, погодилися з правильністю здійсненого позивачем розрахунку податку на землю.

Проте колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди допустили неправильне застосування норм матеріального права, зважаючи на наступне.

Статтею 2 Закону України «Про плату за землю»передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Відповдіно до ст. 13 цього Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Статтею 196 Земельного кодексу України встановлено, що державний земельний кадастр включає в себе економічну оцінку землі, результати якої в силу приписів ч. 2 ст. 200 цього Кодексу є основою грошової оцінки земельної ділянки різного цільового призначення.

Згідно зі ст. 23 Закону «Про плату за землю»встановлено, що грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та щороку за станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст. 24 Закону грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Системний правовий аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що грошова оцінка землі залежить від її функціонального призначення, яке, у свою чергу, для питання розрахунку податку на землю має враховувати і економічні показники її використання.

Зважаючи на такий висновок, суди при розгляді справи мали врахувати, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про плату за землю»ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частинами другою і третьою цієї статті.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Сімферопольської міської ради від 25.12.1998 року №58 «Про затвердження грошової оцінки земель у м. Сімферополі»землі, призначені для автотехобслуговування, віднесені до категорії земель комерційного призначення, що узгоджується з вимогами Закону України «Про плату за землю»в частині визначення функціонального використання земельної ділянки органом місцевого самоврядування.

За наведених обставин, контролюючий орган при розрахунку податку на землю, який підлягав сплаті позивачем у 2004 році, обгрнутовано використав коефіцієнт, який характеризує функціональне призначення земельної ділянки, що знаходиться у користуванні позивача, як земельної ділянки комерційного призначення.

Отже, у контексті вищевикладеного застосування норм матеріального права, під час нового розгляду справи суду слід вжити передбачені процесуальним законом заходи для забезпечення встановлення всіх обставин справи, для чого необхідно зобов’язати податковий орган надати розрахунок сум донарахованих податкових зобов’язань з податку на землю з метою перевірки його обгрунтованості, та в залежності від встановленого і у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.11.2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 року у справі №2-7/11561-2006А скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

Судді О.М. Нечитайло

А.І. Брайко Л.В. Ланченко Н.Г. Пилипчук О.І. Степашко