Рішення № 79723387, 07.02.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1340/6186/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

секретар судового засідання Сільник Н.Є.,

за участю :

позивача - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача сільський голова Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області Андрущенко Андрій Олександрович про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,-

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача сільський голова Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області Андрущенко Андрій Олександрович, в якій позивач просить:

- визнати дії Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області незаконними та протиправними щодо ненадання відповіді на запит про надання інформації № ВСП001/11/11/18 від 11.11.2018;

- зобов'язати Старояричівську сільську раду Кам'янка-Бузького району Львівської області надати запитувану інформацію викладену у запиті № ВСП001/11/11/18 від 11.11.2018;

- стягнути з Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень, що була спричинена ОСОБА_1 внаслідок незаконних дій суб'єкта владних повноважень - Старояричівської сільської ради щодо ненадання інформації на запити.

Крім того, позивачем подано клопотання про постановлення окремої ухвали щодо Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, а також встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 11.11.2018 року звертався до відповідача із запитом в порядку визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації» на отримання публічної інформації. Однак, відповідач, з порушенням строків для надання відповіді встановлених нормами вказаного закону скерував на електронну адресу позивача відповідь у якій повідомив, що запитувана інформація потребує значного опрацювання, тому відповідно до ч. 4 ст. Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк розгляду продовжується до 20 робочих днів. Надалі, 14.12.2018 року на електронну адресу позивача, знову ж таки з порушенням строків, надійшла відповідь на запит. Однак, позивач зазначає, що на жодне питання із запитуваної інформації відповіді не надано. Натомість розпорядник інформації навмисно затягував час надання відповіді. Також, позивач стверджує, що такими незаконними діями Старояричівська сільська рада йому як громадському активісту та журналісту завдала моральної шкоди, яку визначає у розмірі 40000,00 грн.

Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, визнали адміністративний позов частково. В частині стягнення моральної шкоди проти позову заперечили.

Ухвалою від 02.01.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.

Протокольною ухвалою суду залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - сільського голову Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області Андрущенка Андрія Олександровича.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи. Долучив до матеріалів справи клопотання про розгляд справи без його участі.

Третя особа в судове засідання не прибула, належним чином повідомлена про дату час та місце розгляду справи. Долучила до матеріалів справи клопотання про розгляд справи без участі.

Суд заслухав пояснення позивача, вивчив долучені до справи заяви по суті спору, дослідив письмові докази та встановив наступне.

ОСОБА_1 є журналістом інформаційної агенції "Журналісти проти корупції", що підтверджується посвідченням ВСП 001.

11 листопада 2018 року за вих. № ВСП001/11/11/18 на електронну адресу розпорядника інформації - Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району позивачем у відповідності до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» скеровано інформаційний запит, у якому ОСОБА_1 просив письмово надати наступну інформацію, скерувавши її на його поштову адресу (АДРЕСА_1):

1. «Чи здійснює Старояричівська сільська рада діяльність пов'язану із вилученням, накопиченням і розміщенням твердих побутових відходів у спеціально відведених місцях(збирання відходів). Про наявність рішення, розпорядження або іншого нормативного документу сільської ради, яким встановлені тарифи для вивезення відходів для кожного мешканця(будинку) у селах на території сільської ради у 2015-2018 роках та порядок сплати коштів за надані послуги.»;

2. «Чи здійснює Старояричівська сільська рада зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях, чи зберігання відходів здійснюється у несанкціонованих звалищах відходів за межами території сільської ради.»;

3. «Чи здійснює Старояричівська сільська рада перевезення твердих побутових відходів, транспортування відходів від місць їх утворення до місць утилізації (зберігання), вказавши спеціально відведені місця утилізації (зберігання). Одночасно про наявність транспортних засобів (марка, реєстраційні номери), що використовуються сільською радою для вивезення відходів, прізвища працівників сільської ради (мешканців), які виконують цю роботу а графік вивезення відходів по вулицях с.Старий Яричів та інших сіл сільської ради.»;

4. «Про наявність спеціально відведених місць чи об'єктів (місць розміщення відходів, сховищ,полігонів, ділянок) для вивезення та зберігання відходів у 2015-2018 роках.»;

5. «Про наявність (місць розташування) несанкціонованих або неконтрольованих місць звалищ відходів на території сільської ради та заходи вжиті для їх ліквідації.»;

6. «Надати інформацію та надати копію рішення, розпорядження, наказу Старояричівської сільської ради або іншого органу державної влади, щодо визначення місць зберігання (утилізації) твердих побутових відходів населених пунктів, що входять до сільської ради (за 2015-2018 роки).»;

7. «Про наявність у Старояричівській сільській раді дозволу управління охорони навколишнього середовища, наявність державного акту, встановлених лімітів на розміщення відходів (дивись вимоги Закону України «Про відходи») на земельну ділянку, що використовується для вивозу та зберігання побутових відходів.».

20.11.2018 року на електронну пошту позивача надійшла відповідь від 16.11.2018 вих. №587, у якій повідомлено, що запитувана інформація потребує значного опрацювання, тому відповідно до ч.4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк розгляду запиту продовжується до 20 робочих днів.

Надалі, 14.12.2018 року на електронну пошту позивача надійшла відповідь на запит від 11.11.2018 року в якій повідомлено, що вивезення твердих побутових відходів з території населених пунктів Старояричівської сільської ради не відбувається, оскільки оголошено конкурс з визначення виконавця послуг із вивезення твердих побутових відходів.

Отже, із вказаної відповіді на інформаційний запит встановлено, що на жодне із 7 питань запитуваної інформації відповідачем не надано.

Крім того, ОСОБА_1 наголошує, що згадані відповідачем листи на його поштову адресу не надходили.

При вирішенні спору по суті суд керувався наступним:

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Нормами статті 5 Закону України «Про інформацію» встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 9 Закону України «Про інформацію» передбачено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Відповідно до статей 1, 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2)визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3)максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4)доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5)здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6)юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Такі випадки встановлені частиною першою статті 6 цього Закону, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є: 1)конфіденційна інформація; 2)таємна інформація; 3)службова інформація.

Отже, доступ до публічної інформації, крім передбаченої цим Законом публічної інформації з обмеженим доступом, щодо якої існує спеціальний порядок її поширення, можливо за допомогою двох способів, а саме отримання такої інформації з загальнодоступних встановлених законом джерел оприлюднення суб'єктами владних повноважень публічної інформації, або за результатами надання такої інформації у відповідь на конкретне відповідне звернення особи.

Згідно з ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» перелік наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, вимоги до формату і структури таких наборів даних, періодичність їх оновлення визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому до такого переліку Кабінет Міністрів України обов'язково включає інформацію, доступ до якої у формі відкритих даних передбачено законом.

Створення та забезпечення функціонування єдиного державного веб-порталу відкритих даних здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері електронного урядування (ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

За правилами статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані: 1)оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2)систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3)вести облік запитів на інформацію; 4)визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5)мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6)надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Перелік та види інформації яку розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати визначений в статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до ст.18 вказаного Закону для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб'єктів владних повноважень, підлягають обов'язковій реєстрації в системі обліку, що має містити: 1)назву документа; 2)дату створення документа; 3)дату надходження документа; 4)джерело інформації (автор, відповідний підрозділ); 5)передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом; 6)строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом; 7)галузь; 8)ключові слова; 9)тип, носій (текстовий документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо); 10)вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи); 11)проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо); 12)форму та місце зберігання документа тощо.

Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документ, що знаходиться у суб'єкта владних повноважень, забезпечується шляхом: 1) оприлюднення на офіційних веб-сайтах суб'єктів владних повноважень такої інформації, а в разі їх відсутності - в інший прийнятний спосіб; 2) надання доступу до системи за запитами.

Система обліку публічної інформації не може бути віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом. Розпорядники інформації несуть відповідальність за забезпечення доступу до системи обліку відповідно до закону.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави стверджувати, що вимогами чинного законодавства на суб'єктів владних повноважень покладено обов'язок формувати розповсюджувати та забезпечувати доступ осіб до загальнодоступної публічної інформації, яка виникає та створюється в процесі здійснення ними своїх владних, делегованих повноважень, шляхом розміщення та оприлюднення такої інформації у спосіб встановлений законодавством.

Зазначене за своєю суттю і є тим самим механізмом встановленим на забезпечення дотримання суб'єктами владних повноважень права громадян на доступ до публічної інформації.

Частиною першою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до положень ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації», рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1)відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2)відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3)ненадання відповіді на запит на інформацію; 4)надання недостовірної або неповної інформації; 5)несвоєчасне надання інформації; 6)невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7)інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 24 цього ж Закону встановлена відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації згідно якої відповідальність несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) не оприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Отже, судом з матеріалів справи встановлено, що 20.11.2018 року на електронну пошту позивача надійшла відповідь від 16.11.2018 вих. №587 на запит від11.11.2018 року, у якій повідомлено позивача, що запитувана інформація потребує значного опрацювання, тому відповідно до ч.4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк розгляду запиту продовжується до 20 робочих днів.

Надалі, 14.12.2018 року на електронну пошту позивача надійшла відповідь на запит від 11.11.2018 року в якій повідомлено, що вивезення твердих побутових відходів з території населених пунктів Старояричівської сільської ради не відбувається, оскільки оголошено конкурс з визначення виконавця послуг із вивезення твердих побутових відходів.

Таким чином, судом встановлено, що відповіді відповідача на запит позивача не відповідають критеріям, наведеним у Законі України «Про доступ до публічної інформації», оскільки надана інформація є неповною та недостовірною.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 просив письмово надати запитувану інформацію, скерувавши її на його поштову адресу( АДРЕСА_1). Однак, відповідачем не надано доказів надіслання відповідей на запити на поштову адресу ОСОБА_1 через Укрпошту чи будь-якого іншого оператора поштового зв'язку України.

Оскільки, відповідач не довів факту надіслання ОСОБА_1 відповідей на його запити про доступ до публічної інформації у встановлені Законом України «Про доступ до публічної інформації» строки, а також надані відповіді на запити долучені до матеріалів справи є неповними та недостовірними, більше того, відповідач визнав адміністративний позов, суд вважає таку поведінку розпорядника публічної інформації протиправною.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто, стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі «Guseva v. Bulgaria», заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі «Gillberg v. Sweden», заява № 41723/06, § 93).

Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.

У рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

З огляду на вказане позовні вимоги про визнання протиправними дій Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 №ВСП001/11/11/18 від 11.11.2018 та зобов'язання Старояричівську сільську раду Кам'янка-Бузького району Львівської області надати запитувану інформацію вказану у запиті ОСОБА_1 № ВСП001/11/11/18 від 11.11.2018, належить задовольнити.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 40000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та заподіянням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо).

Саме лише твердження позивача про те, що моральна шкода була спричинена йому внаслідок незаконних дій відповідача щодо ненадання достовірної та повної інформації на інформаційний запит не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотань позивача про постановлення окремої ухвали щодо Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, суд зазначає наступне.

Частинами першою та другою статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Вказана норма визначає непрямий спосіб судового контролю, що має обмежену дію: ініціатива постановлення окремої ухвали може виходити від суду; коло заходів, які має виконати адресат, визначається також судом. При цьому варто зауважити, що належні до спірних правовідносин обставини справи, які досліджувалися судом, є встановленими після завершення судового розгляду. З огляду на це окрема ухвала постановляється разом із прийняттям рішення по суті спору.

Більше того, суд зауважує, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.

Таким чином, окрема ухвала є способом реагування суду з його ініціативи на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів.

Тому, беручи до уваги, що правом ініціювання постановлення окремої ухвали наділений лише суд за наявності відповідних підстав, зважаючи на положення статті 249 КАС України, у задоволенні клопотання позивача про прийняття окремої ухвали належить відмовити.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Зважаючи, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, з урахуванням того, що позивачем в клопотанні не наведено обґрунтувань необхідності застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, більше того, з урахуванням визнання адміністративного позову відповідачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконання рішення суду у даній справі.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають, оскільки такі не сплачувались позивачем при поданні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, піди.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Старояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 №ВСП001/11/11/18 від 11.11.2018.

Зобов'язати Старояричівську сільську раду Кам'янка-Бузького району Львівської області надати запитувану інформацію вказану у запиті ОСОБА_1 № ВСП001/11/11/18 від 11.11.2018.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 11 лютого 2019 року.

Суддя Р.М. Брильовський