Рішення № 79722901, 08.02.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 лютого 2019 року Справа № 0840/3381/18 ПР/280/37/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління юстиції у Запорізькій області

про визнання протиправними дій, зобовязання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1.) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - відповідач, ГТУЮ у Запорізькій області), в якому позивачка просить суд (позовна заява, виправлена по ухвалі судді від 29.12.2018, вх. №2138 від 17.01.2019 а.с. 52-57):

- визнати протиправними дії державного виконавця Фесенко Ю.В. про повернення позивачці виконавчого документу без прийняття до виконання - виконавчий лист №808/1809/17 виданий згідно рішення від 20 грудня 2017 року Запорізького окружного адміністративного суду Запорізької області яким частково задоволено позовні вимоги.

- зобов'язати відповідача прийняти до виконання - виконавчий лист №808/1809/17 виданий згідно рішення від 20 грудня 2017 року Запорізького окружного адміністративного суду Запорізької області яким частково задоволено позовні вимоги позивачки; відкрити виконавче провадження та приступити до виконання.

- стягнути на користь позивачки матеріальну шкоду первинно як судові витрати - 13500 грн. і моральну шкоду в сумі 80 тисяч гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.04.2018 позивачкою було отримано від державного виконавця Фесенко Ю.В. відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області м. Запоріжжя повідомлення про повернення позивачці виконавчого листа із-за несплати авансового платежу. На думку позивачки державним виконавцем при цьому порушено положення п.2 ч.3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», а саме проігноровано пільгу держави відносно сплати авансового внеску для інвалідів 2-ї групи якою є позивачка, про що нею було зазначено у заяві. Також державним виконавцем не було надано розрахунку авансового платежу. Крім того, позивачка зазначає у позові про порушення виконавцем ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме - виконавець зобов'язаний вживати заходи до своєчасного вчинення виконавчих дій і зобов'язаний роз'яснювати сторонам права та обов'язки з метою захисту прав стягувача одержувати від державних органів необхідні пояснення, довідки та іншу інформацію в тому числі конфіденційну. На думку позивачки Фесенко Ю.В. зобов'язана була перевірити самостійно інвалідність позивачки. Також позивачка посилається на порушення положень ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» що полягає у відмові викласти свої дії у формі постанови, чим на думку позивачки створює їй перешкоди у захисті її прав. Щодо матеріальних збитків позивачка у позовній заяві зазначає, що незаконні дії виконавця порушують права позивачки в виконанні рішення суду та завдають їй додаткових матеріальних збитків у формі складання скарг на незаконні дії та моральні страждання із-за цього. Зазначає про те, що витратила на досудове врегулювання спору, а саме на складення фахівцем заяви до начальника 500 грн., також направила фахівця до відділу на представництво та зустріч з державним виконавцем це 1000 грн., поштові витрати на суму 43 грн. 50 коп., витрати на складення виправленої позовної заяви і заяви про роз'яснення ухвали від 29.12.2018 - 1000 грн. В обґрунтування моральної шкоди позивачка зазначає про те що вона є людиною старочеського віку і усвідомлення негідної поведінки виконавця морально травмує позивачку, через дії виконавця позивачка втратила сон та постійно плаче.

Ухвалою суду від 25.01.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №0840/3381/18 та призначено судове засідання на 05 лютого 2019 року без виклику сторін.

Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов (вх. №4761 від 05.02.2018) в задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначено, що після звернення позивачки 03.04.2018 до Відділу із заявою про прийняття на примусове виконання виконавчого листа №808/1809/17 згідно рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2017, 04.04.2018 головним державним виконавцем відділу Фесенко Ю.В. в порядку п.8 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. При цьому вказує, що заявнику було роз'яснено, що в даному випадку стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим. Звертає увагу, що боржником не надано підтверджуючих документів до заяви, про що свідчить перелік додатків в заяві про прийняття до примусового виконання рішення суду. Таким чином, стверджує, що державний виконавець діяв у межах та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справи докази у їх сукупності дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області м. Запоріжжя із заявою від 28.03.2018 про прийняття на примусове виконання виконавчого листа №808/1809/17 згідно рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2017. До заяви було надано копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1 та виконавчий лист №808/1809/17 (а.с. 99).

04 квітня 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Фесенко Ю.В. за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято повідомлення вих. №6987-4-034 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання (а.с. 101), в якому (повідомленні) зазначено: «Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішеннями немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - юридичної особи. В даному випадку стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим…»

Не погоджуючись із такими діями державного виконавця позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

При винесенні спірного повідомлення відповідач керувався Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404).

Відповідно до статті 1 Закону №1404, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону №1404 визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно п.1 ч.1 ст. 3 Закону №1404, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404 встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Разом із тим, ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:

стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів;

відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди І та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів І та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

Як свідчать матеріали справи, позивачка є інвалідом 2 групи, про що свідчить надана позивачем до матеріалів справи копія посвідчення №128975 (а.с. 58).

Однак, як свідчить перелік додатків доданих до заяви від 28.03.2018 (а.с. 99), позивачкою не було надано копії вказаного документу або будь-якого іншого на підтвердження факту того, що позивачка є інвалідом ІІ групи до заяви про примусове виконання виконавчого листа.

Отже, доводи позивачки про те, що відповідач достовірно знав про те що позивачка є інвалідом ІІ групи є безпідставними, через відсутність доказів наявності у державного виконавця на час розгляду заяви позивачки про прийняття на примусове виконання виконавчого листа документів чи копій документів, які б підтверджували такий факт.

Також безпідставними є посилання позивачки на те, що державним виконавцем не надано розрахунку авансового внеску, оскільки по-перше нормами Закону №1404 не передбачено такого обов'язку у державного виконавця, а по-друге ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені розміри авансового внеску.

Відповідно до вимог п.8 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.

Відповідно до ч.4 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2832/5 (далі - Інструкції) виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.

04.04.2018 року головним державним виконавцем відділу Фесенко Ю.В. в порядку п.8 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання зазначивши, крім іншого, що в даному випадку стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.

З огляду на наведене є також безпідставними твердження позивачки про порушення відповідачем положень ст. 28 Закону №1404 та відмови відповідача викласти свої дії у формі постанови.

З приводу доводів позивачки про порушення відповідачем ст. 18 Закону та про невиконання державним виконавцем обов'язку самостійно перевірити інвалідність позивачки суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено відповідного обов'язку державного виконавця під час розгляду заяви стягувача про примусове виконання рішення. Натомість ст.18 Закону №1404 встановлює обов'язок державного виконавця вживати заходів щодо примусового виконання рішень лише ті, які передбачені цим Законом. Щодо посилання позивачки на встановлені ст. 18 Закону №1404 обов'язок державного виконавця роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки та право державного виконавця з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну суд зазначає, що відповідні права та обов'язки виникають у державного виконавця після відкриття виконавчого провадження та стосуються саме сторін виконавчого провадження. Так, відповідне право державного виконавця згідно ч. 3 ст. 18 Закону №1404 передбачене саме під час здійснення виконавчого провадження, отже таке право відсутнє у державного виконавця до відкриття виконавчого провадження.

За таких обставин, суд не вбачає протиправності в діях державного виконавця.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Під час розгляду справи відповідач доводи позивача спростував, отже позовні вимоги в частині визнання протиправними дій державного виконавця Фесенко Ю.В. про повернення позивачці виконавчого документу без прийняття до виконання та зобов'язання відповідача прийняти до виконання - виконавчий лист, відкрити виконавче провадження та приступити до виконання задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди з відповідача на користь позивачки суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Враховуючи, що за наслідком вирішення публічно-правового спору в даному випадку судом не встановлено факту протиправних дій, бездіяльності або рішень з боку відповідача, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної та моральної шкоди.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В даному випадку у задоволенні позову відмовлено позивачу, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Головного управління юстиції у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 164, код ЄДРПОУ 02891463) про визнання протиправними дій, зобовязання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 08.02.2019

Суддя Н.В. Стрельнікова