Рішення № 79721946, 04.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2019 р. Справа№200/11295/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В.,

при секретарі судового засідання Скрипник К.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1) звернулась до суду з адміністративним позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Перемоги, 16), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача в частині несплати щомісячно пенсії позивачу як особі з інвалідністю у розмірі половини від нарахованої суми;

- зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача 6581,43 грн. заборгованості по нарахованій з 10.11.2017 року по 01.10.2018 року пенсії як особі з інвалідністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона перебуває на обліку у відповідача, як отримувач пенсії як особі з інвалідністю. З січня 2018 року відповідач почав сплачувати пенсію, зменшивши її розмір на 731,27 грн. без зазначення на то причин. Позивач вважає дії щодо невиплати пенсії у повному розмірі протиправними та такими, що порушує її конституційні права.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву (вих. № 18409/34-1/19 від 30.11.2018 року), в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю. Посилається на те, що з березня 2018 року Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області перейшло у своїй роботі на інше програмне забезпечення «підсистема «Призначення та виплата пенсії». Через програмний збій позивач з березня місяця почала отримувати неповну суму пенсії, внаслідок чого утворилася заборгованість по виплаті пенсії. У листопаді 2018 року Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області було виправлено всі технічні збої та перераховано ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії у повній мірі. У зв'язку з тим що управління в добровільному порядку виконало заявлені вимоги відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.11.2018 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалами суду від 14.12.2018 року здійснити заміну відповідача Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя на його правонаступника - Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Зелінського, будинок, 27 А; ЄДРПОУ 42171861) та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою суду від 15.01.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та відповідач до судового засідання не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Керуючись ст.ст. 205, 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд дійшов висновку про розгляд справи у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксації судового процесу.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1.

З довідки відповідача від 28.03.2018 року вбачається, що з 10.11.2017 року розмір призначеної позивачу пенсії складає - 1452,00 грн., у тому числі: розмір пенсії 731,27 грн., ДАД 720,73 грн.

Згідно наданого відповідачем витягу з електронної пенсійної справи позивача №914130316006 з березня 2018 року позивачу було нараховано та виплачено пенсію не в повному обсязі: за період березень-квітень 2018 року у сумі 720,78 грн., за травень 2018 року в розмірі 699,65 грн., за період з червня по жовтень 2018 року включно в розмірі 720,73 грн.

Також вбачається, що в листопаді 2018 року позивачу виплачено пенсію в розмірі 1452,00 грн. та заборгованість за період березень-жовтень 2018 року в загальній сумі 5850,16 грн.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу в повному розмірі в спірний період.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.ст. 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч. 2 ст. 46 Конституції України) і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі ст. 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що позивач з березня 2018 року через програмний збій отримувала неповну суму пенсії, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне застосувати положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.ст. 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч. 2 ст. 46 Основного Закону України) і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене суд вважає, що виплату пенсії позивачу за період з березня 2018 року по жовтень 2018 року включно в повній сумі було здійснено не у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача сплатити на користь позивача 6581,43 грн. заборгованості по нарахованій з 10.11.2017 року по 01.10.2018 року пенсії як особі з інвалідністю, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, пенсію не в повному обсязі позивачу було сплачено з березня 2018 року по жовтень 2018 року включно. Відповідачем надано суду належні докази про проведення нарахування та виплати сум пенсійних виплат. Оскільки сума заборгованості за спірний період повністю сплачена позивачу, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

За наведеного вище суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується квитанцією від 29.09.2018 року № 44, позивач за подання адміністративного позову сплатив 704,80 грн.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_1) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861; юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27-а) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в частині несплати щомісячно пенсії ОСОБА_1 як особі з інвалідністю у розмірі половини від нарахованої суми за період з березня 2018 року по жовтень 2018 року включно.

В задоволенні позовних вимог в інший частині - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861; юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27-а) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_1) суму судового збору у розмірі 176,20 грн.

Рішення прийняте в нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 04.02.2019 року.

Повний текст рішення виготовлено 11.02.2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Загацька Т. В.