Рішення № 79720343, 06.02.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/7855/18

Провадження № 2/201/652/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (фермерського) господарства «Урожайне» до ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

19 липня 2018 року представник позивача ОСОБА_1 (фермерського) господарства «Урожайне» звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, який згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 липня 2018 року передано для розгляду судді Федоріщеву С.С. (а.с. 23).

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та справу призначено до розгляду (а.с. 24).

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача у позовній заяві зазначає, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа №201/4769/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, С(ф)Г «Урожайне» про стягнення заборгованості за договорами позики(№12/09/17 від 12 вересня 2017 року) та поруки (16/02/2018 від 16 лютого 2018 року), в якій заявлені позовні вимоги про солідарне стягнення суми заборгованості з відповідачів. Для забезпечення виконання умов договору позики №12/09/17 від 12 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, між С(ф)Г «Урожайне» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №16/02/2018 від 16 лютого 2018 року, відповідно до якого С(ф)Г «Урожайне» зобов’язувалося нести солідарну відповідальність перед ОСОБА_2 за виконання зобов’язань ОСОБА_4, що виникли з договору позики №12/09/17 від 12 вересня 2017 року. При цьому, спірний договір поруки укладено через 5 місяців після укладення основного договору позики. Відповідно до пункту 2 договору позики грошових коштів №12/09/17, позичальник зобов’язується повернути позикодавцю одержані у позику грошові кошти таким самим чином та в такій самій формі, у порядку та умовах, передбачених цим договором, позичальник вправі повернути, а позикодавець зобов’язується прийняти позичені грошові кошти до настання строку зазначеного в п. 1 цього договору (12 квітня 2018 року). Відповідно до пункту 2 договору поруки №16/02/2018 від 16 лютого 2018 року позичальник зобов’язується повернути позикодавцю одержані у позику грошові кошти таким самим чином та в такій самій формі, у порядку та умовах, передбачених цим договором, позичальник вправі повернути, а позикодавець зобов’язується прийняти позичені грошові кошти до настання строку, зазначеного в п.1 цього договору. Порядок та частини суми повернення грошових коштів здійснюється за домовленістю сторін у наступному порядку: до 12 лютого 2018 року поверненню підлягає сума у розмірі 872 000, 00 грн. Таким чином, на момент укладення спірного договору вже існувала заборгованість у розмірі 872 000 гривень, зобов’язання зі сплати яких ОСОБА_4 вже не виконала. ОСОБА_4 підписує нібито 16 лютого 2018 року спірний договір поруки - тобто після 12 лютого 2018 року - та в будь-якому разі після дати настання строку виконання зобов’язань за порукою, шо свідчить про відсутність наміру ОСОБА_4 виконати взяті на себе зобов’язання в порядку і терміни передбачені договорами та обізнаності що укладені правочини нею не будуть виконані.

Крім того, представником позивача зазначено, що істиною причиною «появи» договору позики грошових коштів № 12/09/17 від 12 вересня 2017 року та договору поруки № 16/02/2018 від 16 лютого 2018 року є наявний корпоративний спір щодо ОСОБА_1 (фермерського) господарства «Урожайне». Згідно до наказу Міністерства юстиції України № 1141/5 від 13 квітня 2018 року скасовані реєстраційні дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань від 16 січня 2018 року та 09 лютого 2018 року, у зв’язку з чим ОСОБА_4 втратила повноваження голови та засновника С(ф)Г «Урожайне» та відповідно з 18 квітня 2018 року керівником та єдиним засновником С(ф)Г «Урожайне» (як це було з початку створення фермерського господарства) став ОСОБА_5

Враховуючи вказані дати, представник позивача вважає, що не є випадковістю отримання 12 квітня 2018 року на руки ОСОБА_4 як головою С(ф)Г «Урожайне» листа-вимоги ОСОБА_2 від 12 квітня 2018 року про погашення заборгованості. Тобто вказаний лист-вимога був отриманий поручителем в день складання його кредитором.

Отже, ОСОБА_4, як позичальник за договором позики, та поручитель С(ф)Г «Урожайне» в особі ОСОБА_2 - ОСОБА_4, та ОСОБА_2 як позикодавець за договором позики насправді, свідомо не мали наміру виконувати взяті на себе зобов’язання за вказаними договорами, та мали спільний умисел щодо створення штучної заборгованості С(ф)Г «Урожайне» перед ОСОБА_2 Вказані дії відповідачка, на думку позивача, вчинила з наміром отримати оперативний та господарський контроль над С(ф)Г «Урожайне», та паралізувати його поточну господарську діяльність, про що також свідчить систематичне подання нею позовних заяв до С(ф)Г «Урожайне»та залишення їх без розгляду на підставі клопотань ОСОБА_4, що підтверджують дані з єдиного державного реєстру судових рішень. На підставі викладеного представник позивача просить суд визнати недійсним вищевказаний договір поруки (а.с.1-4).

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити (а.с.42).

Відповідач в судове засідання не з’явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки не повідомила.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.).У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обов’язковою для усіх суб’єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Ураховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про призначені у справі судові засідання, судом визнано за можливе розглянути справу за його відсутності і ухвалити заочне рішення суду за правилами ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 12 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено догововір позики грошових коштів №12/09/17, за умовами якого остання отримала у власність строком до 12 квітня 2018 року року грошові кошти у розмірі 2616000,00 грн. (а.с. 7 -8).

Відповідно до п. 2 цього договору порядок та частини суми повернення грошових коштів здійснюються за домовленістю сторін у наступному порядку:

до 12 лютого 2018 року поверненню підлягає сума у розмірі 872000,00 грн.;

до 12 березня 2018 року поверненню підлягає сума у розмірі 872000,00 грн.;

до 12 квітня 2018 року поверненню підлягає сума у розмірі 872000,00 грн.;

В забезпечення виконання зобов’язань за указаним договором позики 16 лютого 2018 року між ОСОБА_1 (фермерським) господарством «Урожа йне» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №16/02/2018, за умовами якого поручитель зобов’язується відповідати перед кредитором за виконання зобов’язань ОСОБА_4, що виникли з договору позики грошових коштів №12/09/17 від 12 вересня 2017 року. Вказаний договір підписано сторонами: кредитор – ОСОБА_2, поручитель – ОСОБА_6 (фермерське) господарство «Урожайне» в особі голови – ОСОБА_4 (а.с. 5-6).

Таким чином, на момент укладення спірного договору вже існувала заборгованість у розмірі 872 000 гривень, зобов’язання зі сплати яких ОСОБА_4 вже не виконала.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1141/5 від 13 квітня 2018 року скасовані реєстраційні дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань від 16 січня 2018 року та 09 лютого 2018 року, у зв’язку з чим ОСОБА_4 втратила повноваження голови та засновника ОСОБА_1 (фермерського) господарства «Урожайне» (а.с. 10).

Згідно із випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та господарських формувань від 18 квітня 2018 року керівником ОСОБА_1 (фермерського) господарства «Урожайне» став ОСОБА_5.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до частин першої - третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до статті 234 Цивільного Кодексу України Фіктивним є правочин, якии вчинено без наміру створення правових наслідків,' які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, обидві сторони вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь що він не буде виконаний, тобто сторони мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, ОСОБА_4, як позичальник за договором позики, та поручитель ОСОБА_6 (фермерське) господарство «Урожайне» в особі голови - ОСОБА_4, та ОСОБА_2 як позикодавець за договором Позики насправді, свідомо не мали наміру виконувати взяті на себе зобов’язання за вказаними договорами, та мали спільний умисел щодо створення штучної заборгованості ОСОБА_1 (фермерського) господарства «Урожайне» перед ОСОБА_2.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

На підставі викладеного, є в наявності правові підстави та фактичні обставини для визнання недійсним договору поруки № 16/02/2018 від 16 лютого 2018 року між ОСОБА_1 (фермерським) господарством «Урожайне» та ОСОБА_2.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з урахуванням задоволення позовних вимог позивача, на підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого при пред’явленні позову судового збору в розмірі 1762 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 264, 265 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (фермерського) господарства «Урожайне» до ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним –задовольнити.

Визнати недійсним договір поруки № 16/02/2018 від 16 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_1 (фермерським) господарством «Урожайне» (код СДРПОУ 31936908) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (фермерським) господарством «Урожайне» (код СДРПОУ 31936908) сплачений останнім судовий збір у розмірі 1762 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн.)

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.С. Федоріщев