Рішення № 79718492, 04.02.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2019 Справа №914/1918/18

За позовом: Фізичної особи-підприємця Гакала Валентина Володимировича, м. Хмельницький,до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ідеа Капітал», м. Львів,До відповідача 2: Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», м. Львів, про: визнання договору факторингу недійсним.

Суддя Козак І.Б.

При секретарі Гелеш Г.М.

Представники:

Від позивача: не з'явився,

Від відповідача 1: Трофімова Л.А. - представник (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 17.11.2006р.),

відповідача 2: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця Гакала Валентина Володимировича до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» та Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання договору факторингу недійсним.

Ухвалою суду від 16.10.2018 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 13.11.2018 р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду по даній справі. Ухвалою суду від 04.12.2018р. закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 22.01.2019р. 22.01.2019р. розпочато розгляд справи по суті та відкладено розгляд справи по суті на 04.02.2019р.

04.02.2019р. продовжується розгляд справи по суті.

Позиція позивача.

У судове засіданні 04.02.2019р. представник позивача не з'явився. Надіслав на електронну адресу суду клопотання (вх..№4656/19 від 04.02.2019р.) про розгляд цієї справи за відсутності позивача та його представника. У попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить визнати недійсним договір факторингу, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» від 26.06.2014р., оскільки новий кредитор за оспорюваним договором ТзОВ «ФК «Ідеа Капітал» не є фінансовою установою в розумінні ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу, оскільки дані про товариство не включено до Переліку фінансових установ, внесених до Державного реєстру фінансових установ.

Позиція відповідача 1.

У судовому засіданні 04.02.2019р. представник відповідача 1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№41872/18 від 02.11.2018р.), зазначивши, що ТзОВ «ФК «Ідеа Капітал» набуло статусу фінансової установи, що підтверджується Свідоцтвом ФК №306, яке видано Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. У додатку до Свідоцтва серед видів фінансових послуг, які має право здійснювати компанія без отримання ліцензій та/або дозволів, вказано факторинг.

Крім того, зазначив, що позивачем не обґрунтовано в позову, які цивільні права та інтереси були порушені укладеним договором факторингу. Враховуючи висновки, викладені у постановах Верховного Суду України №406/20/15-ц від 05.04.2018р., №903/295/17 від 27.06.2018р., про те, що не зазначення позивачем прав та інтересів, що були порушені (не визнані чи ос порені), визнання правочину недійсним як спосіб захисту не може бути застосовано. Крім того, заявив про застосування позовної давності, заява (вх.№43359/18 від 12.11.2018р.).Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позову.

Позиція відповідача 2.

Представник відповідача 2 у судове засідання 04.02.2019р. проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві (вх.№41874/18 від 02.11.2018р.). Зазначив, що на момент укладення договору факторингу ТзОВ «ФК «Ідеа Капітал» набуло статусу фінансової установи, що підтверджується Свідоцтвом ФК №306, яке видано Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Також зазначив, що позивачем не обгрунтовано порушення свого цивільного права оспорюваним договором, а також заявлено про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Обставини справи.

22.06.2005р. між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» та Фізичною особою-підприємцем Гакалом Валентином Володимировичем укладено іпотечний договір (з урахуванням додаткових правочинів до нього від 07.12.2006р., 13.06.2007р., 13.12.2009р.) з метою забезпечення викладених у кредитному договорі №06/77 від 07.12.2006р. ФОП Гакало В.В. передав в іпотеку приміщення їдальні загальною площею 2391,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

07.12.2006р. між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» та Фізичною особою-підприємцем Гакалом Валентином Володимировичем укладено кредитний договір №06/77

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 14.07.2011р. у справі №12/5025/505/11 позов ПАТ «Кредобанк» задоволено частково, стягнуто на користь позивача з ФОП Гакала В.В. 2936372,55 грн. заборгованості по кредиту, 52603,71 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 536,05 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 24837,00 грн державного мита, 229,86 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

26.06.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» укладено договір факторингу із відступлення прав грошової вимоги за кредитним договором та прав за забезпечувальними документами №17, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» набуло право вимоги до ФОП Гакала В.В. за зазначеними вище кредитним та іпотечним договорами.

Листом №87 від 22.07.2014р. ТзОВ «ФК «Ідеа Капітал» надіслано Гакалу В.В. повідомлення про перехід прав кредитора від ПАТ «Кредобанк» до ТОВ ФК «Ідеа капітал».

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 08.10.2014р. у справі №12/5025/505/11 замінено сторону стягувача ПАТ «Кредобанк» на ТзОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал»

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно ст.11 Цивільного кодексу України, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовної якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Глава 47 ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов'язанні.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначені ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.

У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Водночас щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України, зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства, договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Основним аргументом позивача про визнання договору факторингу недійсним стосується того, що відповідач 1 ТзОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» не є фінансовою установою в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а тому не може бути стороною договору факторингу.

З даного приводу суд зазначає таке.

Положенням про Державний реєстр фінансових установ, затвердженим Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року N 41 (зі змінами і доповненнями), визначено, що свідоцтво про реєстрацію фінансової установи - документ установленого зразка, який засвідчує факт набуття юридичною особою статусу фінансової установи та внесення фінансової установи до Реєстру.

Юридична особа набуває статусу фінансової установи з дати внесення відповідного запису про неї до Реєстру. Датою внесення відповідного запису до Реєстру для набуття юридичною особою статусу фінансової установи є дата прийняття Нацкомфінпослуг рішення про внесення фінансової установи до Реєстру. Документом, що підтверджує статус фінансової установи, є Свідоцтво (додаток 1). Фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва. Якщо відповідно до нормативно-правових актів для надання певної фінансової послуги необхідно мати ліцензію та/або дозвіл, фінансова установа має право на надання такої послуги лише після отримання відповідної ліцензії та/або дозволу. Свідоцтво видається без зазначення строку дії та діє до прийняття Нацкомфінпослуг рішення про виключення фінансової установи з Реєстру та анулювання Свідоцтва (п.6-8 Порядку).

Щодо внесення даних про ТзОВ «ФК «Ідеа Капітал» до Переліку фінансових установ, внесених до Державного реєстру фінансових установ, то відповідно до р.ІІ Положення такий Реєстр створюється з метою сприяння захисту інтересів споживачів фінансових послуг та забезпечення державного регулювання ринків фінансових послуг, а також для забезпечення відкритості інформації про фінансові установи, уключені до Реєстру. Власником інформації, що внесена до Реєстру, є держава. Реєстр ведеться Нацкомфінпослуг, яка є його розпорядником та адміністратором. До Реєстру вноситься інформація, перелік якої встановлюється цим Положенням.

Порядок унесення інформації про фінансову установу до Реєстру регламентований р.V та включає:

- перевірку документів, які подаються до Нацкомфінпослуг разом із заявою, на відсутність підстав для залишення заяви без розгляду;

- перевірку документів, які подаються до Нацкомфінпослуг, на відповідність вимогам щодо внесення інформації про заявника до Реєстру;

- унесення інформації про заявника до Реєстру;

- повідомлення заявника про прийняте рішення;

- оформлення і видачу Свідоцтва.

У разі потреби Нацкомфінпослуг має право в межах своєї компетенції надсилати запит щодо підтвердження достовірності документів, поданих для внесення інформації про фінансову установу до Реєстру.

Рішення про внесення фінансової установи до Реєстру та видачу Свідоцтва, виключення фінансової установи з Реєстру та анулювання Свідоцтва, про заміну додатка до Свідоцтва, про відмову в унесенні фінансової установи до Реєстру, про відмову у виключенні фінансової установи з Реєстру, про відмову в заміні додатка до Свідоцтва приймаються Нацкомфінпослуг як колегіальним органом.

Крім того, п. 3 р. VІІ цього ж Положення Нацкомфінпослуг оформлює заявнику Свідоцтво не пізніше п'яти робочих днів з дати прийняття рішення про внесення юридичної особи до Реєстру, у разі якщо реєстраційна картка відповідає вимогам пункту 2 розділу VI цього Положення.

Суд, здійснивши моніторинг даних Державного реєстру фінансових установ, не знайшов жодної інформації про реєстрацію ТзОВ «ФК «Ідеа Капітал» як фінансової установи.

Відповідачем 1 на спростування аргументів позивача подано засвідчену копію Свідоцтва про державну реєстрацію фінансової установи (а.с.43), серія та номер: ФК №306, дата видачі: 15.12.2011, код фінансової установи: 13, дата видачі свідоцтва - 15.12.2011 №755, реєстраційний номер: 13102673. Також відповідачем 2 подано засвідчену копію Додатка до Свідоцтва про державну реєстрацію фінансової установи (невід'ємна частина Свідоцтва) (а.с.44), у якому визначено види фінансових послуг, які має право здійснювати фінансова компанія без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства:

Надання гарантій;

Надання поручительств;

Надання позик;

Факторинг;

Фінансовий лізинг;

Надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;

Залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язаннями щодо наступного їх повернення.

Суд бере до уваги п.55 постанови Великої Палати Верховного Суду України від 11.09.2018р. у справі №909/968/16, де зокрема, зазначено, що фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових послуг.

Оскільки відповідачем 1 не подано доказів включення ТзОВ «ФК «Ідеа Капітал» до Переліку фінансових установ, внесених до Державного реєстру фінансових установ, заявлені позивачем позовні вимоги є правомірними.

Однак, відповідачами у справі заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 вищезазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність становить один рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як зазначають відповідачі у своїх відзивах на позовну заяву, позивачем не обґрунтовано яким чином оспорюваний договір факторингу порушує права позивача. При цьому, матеріали справи підтверджують твердження позивача про те, що відповідач 2 не включений до Державного реєстру фінансових установ в якості фінансової установи.

Представник позивача у судовому засіданні 22.01.2019р. пояснив, що підставою для звернення до суду стало те, що ФОП Гакало В.В. ставить під сумнів правосуб'єктність відповідача 1 як особи, якій позивач повинен сплачувати заборгованість за кредитним договором №06/77 від 07.12.2006р. на підставі оспорюваного договору факторингу.

Заявляючи про пропуску позивачем строку позовної давності, відповідачі зазначають, що ФОП Гакало В.В. був повідомлений про укладення оспорюваного договору факторингу повідомленням вих.№87 від 22.07.2014р., яке було отримано представником позивача за довіреністю 05.08.2014р. і знаходиться в матеріалах справи (а.с.51).

Крім того, ухвалою господарського суду Хмельницької області від 08.10.2014р. винесено постанову про заміну сторони стягувача у справі №12/5025/505/11 про примусове виконання наказу господарського суду Хмельницької області від 07.11.2011р. про стягнення з ФОП Гакала В.В. на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованості за кредитним договором. Тобто, відповідач 2 вважає, що позивачу стало відомо про заміну сторони стягувача ще у 2014р. і, звертаючись з позовом до господарського суду Львівської області (дата подання та реєстрації позовної заяви 11.10.2018р.), позивач пропустив строк позовної давності на захист свого порушеного права. Позивач не подавав жодних доказів чи пояснень щодо поважності причин пропуску строку позовної давності.

Матеріалами справи підтверджується твердження відповідача 1 про пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду за захистом свого порушеного права. Відтак, за наявності підстав для задоволення позову, враховуючи заяву про застосування позовної давності, суд відмовляє у задоволення позову повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати в силу вимог ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

3. Відповідно до ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

5. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 11.02.2018р.

Суддя Козак І.Б.