Ухвала суду № 79709532, 07.02.2019, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/122/16-ц

н/п 6/766/175/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2019 року м.Херсон

Херсонський міський суд Херсонської областів складі:

головуючого судді Єпішина Ю.М.,

секретар судового засідання Стрекозова О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні подання приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 без вилучення паспортного документа,-

ВСТАНОВИВ:

Державний виконавець звернувсяь до суду з вказаним поданням, в якому просить тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2, дата народження 01.03.1972, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, паспорт ЕК756413, до виконання зобов’язань, покладених на нього виконавчим листом № 766/122/16-ц, що виданий 28.10.2016 про стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" заборгованості за кредитним договором №97-07/Ф від 28.09.200.7,року, в сумі 6320053,07 грн.

Суд з’ясував обставини справи та дослідив докази, встановив наступне.

На виконанні приватного виконавця ОСОБА_1 виконавчого округу Херсонської області знаходиться виконавче провадження 57337285 з виконання: виконавчий лист № 766/122/16-ц, виданий 28.10.2016 про стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" заборгованості за кредитним договором Х297-07/Ф від 28.09.2007 року в сумі 6320053,07 грн.

За вказаним виконавчим документом боржником є - ОСОБА_2, дата народження 01.03.1972, РНОКПП НОМЕР_1.

Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно інформації наданої на запит до Територіального сервісного центру №6541 МВС України вих.№741 від 02.10.2018 транспортні засоби або будь-яке інше майно за боржником не зареєстровано.

Згідно відповіді Державної фіскальної служби України №1044652962 від 16.11.2018 року боржник працює за трудовими та цивільно-правовими договорами в Багатогалузевому приватному підприємстві "БОНУС". Виконавець звернув стягнення на заробітну плату, але ПП "Бонус" не здійснює відрахування з доходів боржника.

Рахунки, відкриті боржником в банківських установах, відсутні та згідно відповіді Пенсійного фонду України, пенсії боржник не отримує.

Укладених договорів на зберігання цінностей та оренди банківських сейфів у банківськитх установах не виявлено. Нерухомого майна немає.

За інформацією, отриманою від Херсонського міського відділу ДРАЦС ГТУЮ у Херсонській області, між боржником та ОСОБА_3, 11.11.1999 р. укладено шлюб, про що складено актовий запис Дніпровським районним у місті Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

За запитом приватного виконавця Херсонською міською радою повідомлено адресу реєстрації місця проживання дружини боржника.

Виконавцем на адресу боржника, в тому числі й за адресою реєстрації його дружини, надсилались виклики вих.№826 від 07.11.2018 р., вих.№860 від 20.11.2018 р. та вих.№1033 від 21.12.2018 року (копії додаються), щодо явки до приватного виконавця для надання пояснень, щодо причин невиконання рішення суду, однак ОСОБА_2 на виклики не з'явився,.

На запит виконавця Державною прикордонною службою України листом від 02.10.2018 року №743, повідомлено про те, що ОСОБА_2 неодноразово перетинав державний кордон України, використовуючи паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії ЕК №756413.

Так, тільки з дня винесення рішення про стягнення з боржника суми заборгованості, ОСОБА_2 виїзжав до Шарм-ель-Шейху (Єгипет) з 18.02.2018 р по 25.02.2018 р, до Анталії (Туреччина) з 30.04.2017 р по 07.05.2017 р. Також, відповідно до електронної відповіді від Державної прикордонної служби України, що формується Автоматизованої системою віиконавчого провадження, ОСОБА_2 здійснив перетинання державного кордону з 07.11.2018 по 12.11 .2018 року.

Рішення суду на сьогоднішній день боржником не виконано, дій спрямованих на їх виконання боржником самостійно не здійснено, що суперечить вимогам частини п’ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В силу ст. 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Згідно положень даного Закону громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) ЄСПЛ також застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у звязку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у ЄСПЛ не погодився з владою РФ з питання додержання в результаті накладення обмеження на право заявника залишати свою країну принципу згідно якого таке обмеження має бути необхідним в демократичному суспільстві в контексті п. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції. Більше того Європейський Суд вказав, що необхідність додержання цього принципу закладена і в національному законодавстві, яке не передбачає автоматичного накладення таких обмежень.

Згідно до ч. 1, 3 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобовязань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобовязань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Слід зауважити, що словосполучення «невиконання боржником судового рішення» означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом певного строку, про що вказує виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (висновки Верховного Суду України, узагальнення судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року).

Отже, право виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.

Дії виконавця щодо встановлення місця проживання боржника, розшуку майна боржника не можуть свідчити про ухилення боржника від виконання зобов'язань. Вказані дії проводяться виконавцем незалежно від ухилення чи не ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду. Виклики та вимоги виконавця боржникові не вручені, тому відсутні підстави для визнання боржника таким, що саме ухиляється від виконання судового рішення.

Таким чином, оскільки виконавцем не надано належні та об'єктивні докази на підтвердження ухилення боржника від виконання зобов'язання, у суду не має правових підстав для задоволення подання виконавця.

Крім того, слід зауважити, що звернення виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.

З огляду викладене, суд дійшов висновку, що подання є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 258-261, 268, 352-354, 441 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 без вилучення паспортного документа - відмовити у повному обсязі.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду протягом пятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Херсонський міський суд Херсонської області.

Суддя Ю.М.Єпішин