Рішення № 79704890, 01.02.2019, Гребінківський районний суд Полтавської області

Гребінківський районний суд Полтавської області

__________________

Справа №: 528/611/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 лютого 2019 року м. Гребінка

Гребінківський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Татіщевої Я.В., секретар судового засідання Кузуб В.В., з участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гребінка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Гребінківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

в с та н о в и в:

12.07.2018 року ОСОБА_2 (далі – позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі – відповідач), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Гребінківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в червні 2018 року її за місцем роботи повідомили про те, що з її заробітної плати здійснюється примусове стягнення. 02.07.2018 року позивач звернулася до Гребінківського ВДВС ГТУЮ у Полтавській області, де їй повідомили, що відносно неї здійснюється примусове виконання виконавчого напису № 892 від 20.04.2018 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про стягнення на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованості в розмірі 104638 грн. 42 коп., яка складається з: основного боргу – 49723 грн. 81 коп., простроченого боргу – 6825 грн. 05 коп., прострочених процентів – 13235 грн. 70 коп., строкових процентів – 9 грн. 07 коп.; нарахована плата за обслуговування кредиту 1953 грн. 51 коп.; прострочена плата за обслуговування кредиту 8028 грн. 15 коп.; пеня 23163 грн. 13 грн.; витрат пов’язаних із вчиненням виконавчого напису 1700 грн. Позивач вважає, що виконавчий напис нотаріуса є таким, що не підлягає виконанню внаслідок включення до заборгованості спірних сум плати за обслуговування кредиту. Спірність такої плати встановлена Законом, на що вказує правовий висновок Верховного Суду України за результатами розгляду справи № 6-2071цс16 від 06.09.2017 року, яким визначено, що обслуговування кредиту не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому обов’язок боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом є незаконним і суперечить положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а такі умови кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Окремо позивач просить врахувати, що виконавчий напис містить єдину вказівку на правові підстави його вчинення – п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. В редакції Переліку станом на дату вчинення виконавчого напису п. 2 був відсутній. Також позивач відзначає порушення нотаріусом Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. А саме при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження позивач виявив, що державному виконавцю подано копію кредитного договору, замість оригіналу зі здійсненим на ньому написом, як передбачено Порядком. Нотаріус всупереч вимогам Порядку здійснив виконавчий напис на окремому бланку при наявності технічної можливості не лише почати напис на оригіналі кредитного договору, але навіть повністю його розмістити на договорі. Таким чином, виконавчий напис вчинено за наявності спору по сумі боргу, на підставі неіснуючої правової норми, на матеріальному носії, що не передбачений Законом. З огляду на вищезазначене позивач просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 20.04.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 892, яким задоволено вимоги публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у сумі 104 638 грн. 42 коп.; судові витрати покласти на відповідача.

14.08.2018 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить в задоволенні позову відмовити у повному обсязі з огляду на наступне. По – перше, представник відповідача зазначає, що необґрунтованими видаються посилання позивача щодо незаконності стягнення з неї плати (комісії) за обслуговування кредиту, оскільки це спростовується ст. 2, ч. 14 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2007 року № 168 в редакції від 12.11.2007 року, що була чинна на момент укладення кредитного договору, Методикою розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, що є додатком № 1 до Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, абз. 6 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що була чинна на момент укладення кредитного договору, абз. 2 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування». Представник відповідача зазначає, що аналізуючи наведені норми права, можна зробити висновок про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, була передбачена законодавством України, як на момент укладення кредитного договору та вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса, так і продовжує існувати на даний час, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Відтак, встановлена в пункті 1.4. Кредитного договору плата за обслуговування кредитної заборгованості є законною. Крім того, представник відповідача звертає увагу на те, що позивач була ознайомлена з умовами кредитного договору до його підписання, з якими вона погодилась в повному обсязі, оскільки підписала його та протязі тривалого часу сплачувала усі платежі, що ним передбачені, зокрема плату за обслуговування кредитної заборгованості (комісію). Отже, підписавши кредитний договір позивач зобов’язалась виконувати всі його умови, та узгодила всі платежі за кредитним договором. По-друге, представник відповідача зазначає, що помилковими є твердження позивача, що станом на дату вчинення виконавчого напису п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів був відсутній, оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанови КМУ № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Представник відповідача звертає увагу на те, що ухвалою від 12 березня 2018 року по справі №826/20084/14 ВСУ було відкрито касаційне провадження про визнання незаконними, не чинними та скасування пунктів постанови 1, 2 постанови Кабміну від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». З наведеним твердженням позивача представник відповідача не погоджується з огляду на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі № 826/20084/14 не визначено моменту з якого втрачає чинність постанова КМУ № 662 від 26.11.2014 року, внаслідок чого така втрачає чинність в загальному порядку, встановленому законом для нормативно – правових актів. Вказане узгоджується з п. 10.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», зі змістом статті 162 КАС України. А зважаючи на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі №826/20084/14 було саме визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, то вбачається, що така може втратити чинність лише на майбутнє з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття спірного акту. Разом з тим, резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі №826/20084/14 не містить відомостей про те, з якого саме моменту втрачає чинність постанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662, внаслідок чого така, як вже вказувалося, втрачатиме чинність загальному порядку, а саме відповідно до Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2000 року №32/5. Згідно підпункту 4.2. вищевказаного Порядку підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта є: набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи і таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили повністю або в окремій його частині. Нормативно – правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, не є чинним з дня його виключення з державного реєстру, крім випадків визнання нормативно – правових актів нечинними судом. Разом з тим, на даний час державнв реєстрація Постанови КМУ від 26.11.2014 року № 662 не скасована, доказом чого є картка вищевказаного нормативно- правового акту, розміщена на офіційному веб – порталі Верховної Ради України «Законодавство України», згідно якої стан останнього вказано як «чинний». Наведене свідчить про чинність вищевказаного нормативно – правового акту. Відтак, зважаючи на те, що спірний виконавчий напис вчинено до втрати чинності постановою КМУ від 26.11.2014 року № 662, яка залишається чинною по сьогоднішній час, то відповідач вважає, що виконавчий напис № 892 від 20.04.2018 року вчинений приватним нотаріусом є законним та вчиненим з додержанням норм чинного законодавства. По-третє, представник відповідача вважає твердження позивача про те, що оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса вчинено з порушенням вимог законодавства України, зокрема пунктів 5.1 – 5.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно яких виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів. Разом з тим, у даному випадку позивач залишає поза увагою суду зміст пункту 5.3. вище вказаного Порядку, згідно якого, якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій. Відтак, з викладеного вище слідує, що чинне законодавство України передбачає можливість вчинення виконавчого напису нотаріуса на копії документа, що встановлює заборгованість. Окрім того, разом зі вчиненням виконавчого напису нотаріуса, що оскаржується, на оригіналі Кредитного договору № Z20/221/71534 від 01.07.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було здійснено відповідну відмітку, що виключає можливість повторного стягнення з позивача боргу згідного вище вказаного Договору за цей же період. Представник відповідача наголошує також на тому, що оригінал Кредитного договору № Z20/221/71534 від 01.07.2016 року, разом з відповідною відміткою нотаріуса про вчинення оскаржуваного у даній даній справі виконавчого напису нотаріуса, зберігається в ПАТ «Ідея Банк».

01.08.2018 року до суду від представника третьої особи – старшого державного виконавця Гребінківського районного відділу ДВС надійшло пояснення, відповідно до якого з 29.05.2018 року на виконанні у Гребінківському районному відділі державної виконавчої служби ГТУЮ у Полтавській області знаходиться виконавче провадження № 56486578 з виконання виконавчого напису № 892, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 20.04.2018 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ідея Банк» невиплачені в строк грошові кошти на підставі кредитного договору № Z20/221/71534 від 01.07.2016 року, строк платежу за яким настав 01.07.2017 року, за період з 01.08.2017 по 06.03.2018 року включно в розмірі 104638,42 грн. На все рухоме та все нерухоме майно боржника державним виконавцем накладено обтяження у відповідних державних реєстрах. За період перебування на виконанні виконавчого документа у РВ ДВС з боржника стягнуто (із заробітної плати за постановою державного виконавця) 1774 грн., в тому числі в рахунок погашення боргу1447 грн., виконавчого збору 200 грн., витрат виконавчого провадження 76 грн., відшкодування авансового внеску 51 грн. Залишковий борг станом на 01.08.2018 року становить 103191,42 грн., по виконавчому збору – 10263, 84 грн. /а.с. 53/.

09.08.2018 року до суду надійшло пояснення третьої особи – приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округа ОСОБА_3, згідно якого він повністю заперечує проти позовної заяви та вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі. Нотаріус посилається у поясненні на ст. 18 ЦК України, ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», п. 2 постанови КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів. Згідно пояснення, до нотаріуса звернувся представник ПАТ «Ідея Банк» ОСОБА_4 із заявою про вчинення виконавчого напису від 16 квітня 2018 року № 12.4.2/31296, також згідно вимог чинного законодавства додала до заяви наступні документи: кредитний договір № Z20/221/71534 від 01.07.2016 року, довідку про ненадходження платежів від 16.04.2018 року № 12.4.2/31092, розрахунок заборгованості за кредитним договором № Z20/221/71534, довідку – розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № Z20/221/71534 від 01.07.2016 року станом на 06.03.2018 року, виписку з 01.0.2011 по 15.04.2018 року, вимогу про усунення порушення кредитних зобов’язань від 06.03.2018 року вих. № 12.4.2 Z20/221/71534, опис вкладення в цінний лист з відміткою поштового відділення зв’язку від 09.03.2018 року, список № 3 ф. 103 згрупованих поштових відправлень з відміткою поштового відділення зв’язку від 09.03.2018 року, список № 756 ф. 103 згрупованих поштових відправлень листів цінних, з відміткою поштового відділення зв’язку від 09.03.2018 року, фіскальний чек ПАТ «Укрпошта» 0051622 0004996 від 09.03.2018 року, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу. Тобто нотаріусу було надано всі необхідні та передбачені законодавством України для вчинення виконавчого напису документи. Щодо посилання позивача на те, що заборгованість не є безспірною, нотаріус посилається на п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», а також п. 2 постанови КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», яким передбачений вичерпний перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Крім того, нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості по наданим документах, але не визначає та не перевіряє її розмір. Щодо посилання позивача на підпункти 5.1, 5.2 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, нотаріус зазначає, що пунктом 5.2 Кредитного договору № Z20/221/71534 від 01.07.2016 року передбачено, що Договір є укладеним з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за Договором. В зв’язку з тим, що боржником не виконано своїх зобов’язань в повному обсязі, а банк вправі нараховувати проценти та плати за обслуговування кредитної заборгованості до повного повернення кредиту – вбачається за неможливе вчинити виконавчий напис на оригіналі кредитного договору. Оскільки нарахування відсотків продовжується до повного виконання боржником своїх зобов’язань – стягнення заборгованості за кредитним договором можна провести частинами. Підпунктом 5.3 пункту 5 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчиненя нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій. Представником ПАТ «Ідея Банк» було пред’явлено оригінал кредитного договору № Z20/221/71534 від 01.07.2016 року з якого нотаріусом була виготовлена копія, до якої було підшито виконавчий напис вчинений на спеціальному бланку нотаріальних документів, а оригінал кредитного договору був повернутий представнику банку з відповідною відміткою про вчинення виконавчого напису. Отже, ПАТ «Ідея Банк» були подані всі необхідні документи для вчинення нотаріусом виконавчого напису, які в повному обсязі відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують безспірність заборгованості.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

В судове засідання позивач, представник відповідача та третя особа не з’явились, подали заяви, у яких просять розглядати справу без їх участі.

Заслухавши представника позивача, з’ясувавши обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити, виходячи з наступних встановлених обставин і відповідних їм правовідносин.

Судом на підставі копії кредитного договору № Z20.221.71534 від 01.07.2016 року встановлено, що 01.07.2016 року між приватним акціонерним товариством «Ідея банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 220.221.71534 (далі - Договір) в письмовій формі, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу грошові кошти на поточні потреби у розмірі 61179,00 грн. /а.с. 6, 88/.

Як вбачається із довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №Z20.221.71534 від 01.07.2016 року, станом на 06 березня 2018 року у позичальника виникла заборгованість у розмірі 102938,42 грн., яка складається з основного боргу – 49723,81 грн., простроченого боргу – 6825,05 грн., прострочених процентів – 13235,7, строкових процентів – 9,07 грн., нарахована плата за обслуговування кредиту – 1953,51 грн., прострочена плата за обслуговування кредиту – 8028,15, разом пеня – 23163,13 грн. /а.с. 97/.

Із матеріалів справи судом встановлено, що ПАТ «Ідея Банк» була складена вимога про усунення порушення кредитних зобов’язань від 06.03.2018 року за вих. № 12.4.2/ Z20.221.71534, яка була направлена на адресу ОСОБА_2 та отримана нею 19.03.2018 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення /а.с. 101/, в якій відповідач вимагав від позивача протягом 30 календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги виконати вимоги по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. У вимозі зазначено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцяти денний строк з дня направлення цієї вимоги банк буде змушений здійснити стягнення заборгованості у безспірному порядку, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або іншим способом на власний вибір /а.с. 96/.

Представник ПАТ «Ідея Банк» звернулася до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису від 16.04.2018 р. №12.4.2/31296 /а.с. 93-94/.

20.04.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виданий виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 892 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ідея Банк» невиплачені в строк грошові кошти на підставі кредитного договору №Z20.221.71534 від 01.07.2016 року за період 01.08.2017 року по 06.03.2018 року включно в розмірі: 49723, 81 грн. – основний борг, 6825,05 грн. – прострочений борг, 13235,70 грн. – прострочені проценти, 9,07 грн. – строкові проценти, 1953,51 грн. – нарахована плата за обслуговування кредиту, 8028,15 грн. – прострочена плата за обслуговування кредиту, 23163,13 грн. – пеня, 1700, 00 грн. – плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 104638,42 грн. /а.с. 5/.

На підставі вказаного виконавчого напису 29.05.2018 року постановою старшого державного виконавця Гребінківського районного відділу ДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_5 відкрито виконавче провадження № 56486578 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ідея Банк» невиплачені в строк грошові кошти на підставі кредитного договору № Z20.221.71534 від 01.07.2016 року, строк платежу за яким настав 01.07.2017 року за період з 01.08.2017 року по 06.03.2018 року включно в розмірі 104638,42 грн. /а.с. 9-10/.

Суд приймає до уваги посилання позивача на те, що виконавчий напис нотаріуса є таким, що не підлягає виконанню внаслідок включення до заборгованості спірних сум плати за обслуговування кредиту, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 року нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до п. п. 2.1.- 2.2., 3.1.-3.2. глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін'юсту України № 296/5 1 від 22.02.2012 року для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача. Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

П. 2 вказаного Переліку встановлює, що для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями нотаріусу подаються; а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Із умов Договору судом встановлено, що вимога про строки вичнення виконавчого напису була дотримана.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Дана правова позиція сформульована в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, а також знайшла своє відображення в постанові ОСОБА_6 Верховного суду по справі № 320/8269/15-ц від 16 травня 2018 року, в якій зазначено, що ОСОБА_6 Верховного Суду наголошує на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Як встановлено судом 01.07.2016 року між приватним акціонерним товариством «Ідея банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 220.221.71534 /а.с. 6/.

Згідно п. 1.1 кредитного договору № Z20.221.71534 від 01.07.2016 року (далі – Договір), банк надав кредит на поточні потреби.

Відповідно до п. 2.1 Договору, позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 60 щомісячних внесках включно до 1 дня/числа кожного місяця згідно графіку щомісячних платежів.

Згідно п. 3.1.3 Договору, позичальник зобов’язується повернути кредит, проценти, плату за обслуговування кредитної заборгованості достроково на вимогу банку у випадках, передбачених п. 4.2.3 Договору.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент укладення спірного договору (01.07.2016 р.), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно п. 17, 23 ст. 1 вищезазначеного Закону, послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, а також у постанові Верховного Суду по справі № 766/1497/16-ц від 06 червня 2018 року.

Враховуючи вищезазначене, встановлення щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка була чинна на момент укладення кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин, або правочин визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його вчинення.

А отже стягнення на підставі виконавчого напису суми заборгованості, до якої входила в тому числі і плата за обслуговування кредитної заборгованості, дає підстави зробити висновок про те, що сума заборгованості не була безспірною вже на момент вчинення виконавчого напису.

Посилання позивача на те, що станом на дату вчинення виконавчого напису нотаріусом п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів був відсутній, оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (справа № 826/20084/14) її визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанови КМУ № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», є необґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно постанови КМУ «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 662 від 26.11.2014 року, зміни було внесено у п. 2 Переліку, згідно якого для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями нотаріусу подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року по справі №826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, а саме п. 1 та п. 2 Переліку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року по справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.

Відповідно до п. 10.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» із змісту статті 162 КАС України випливає, що у разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень не чинними означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту - лише на майбутнє якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Як вбачається з картки Постанови КМУ «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 662 від 26.11.2014 року на офіційному веб – порталі Верховної Ради України «Законодавство України», її стан вказано як «чинний».

Отже, спірний виконавчий напис вчинено до втрати чинності постановою КМУ від 26.11.2014 року №662, яка залишається чинною і на сьогоднішній день.

Посилання позивача на те, що оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса вчинено з порушенням вимог п. 5.1 та п. 5.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України є необґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно п. 5.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року (далі – Порядок), виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Відповідно до п. 5.2 вказаного Порядку, якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.

Згідно п. 5.3 Порядку, якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.

Отже, зважаючи на вищезазначене, чинне законодавство передбачає можливість вчинення виконавчого напису на копії документа, що встановлює заборгованість.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 є таким, що не підлягає виконанню, оскільки нотаріус не мав право видавати виконавчий напис, оскільки сума заборгованості на момент вчинення виконавчого напису не була безспірною.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відповідно до змісту частини 2 цієї статті інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути 704 грн. 80 коп. сплаченого судового збору.

З огляду на викладене, на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, 526, 626, ч. 1ст. 628, 638, 1054, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 року, п. п. 1, 2 глави 7, п. п. 2.1.- 2.3., 3.1. глави 16, п. п. 5.1.-5.3. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін'юсту України № 296/5 1 від 22.02.2012 року, п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2017 року, з урахуванням правових позицій ВСУ у справі № 6-887цс17 постанова від 05.07.2017 р., по справі № 6-2071цс16 від 06.09.2017 року, з урахуванням правових позицій ВС у справі № 766/1497/16-ц постанова від 06.06.2018 р., керуючись ст. ст. 1, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Гребінківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задовольнити повністю.

Визнати виконавчий напис, вчинений 20.04.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 892, яким задоволено вимоги публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у сумі 104 638 грн. 42 коп., таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (місцезнаходження: вул. Волова, 11, м. Львів, код ЄДРПОУ - 19390819) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) сплачений нею судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду виготовлено 07.02.2019 р.

Суддя ОСОБА_7