Рішення № 79704632, 31.01.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3349/17

Провадження 2/522/4179/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді ДомусчіЛ.В.

при секретарі Вадуцкої В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_2 Зінов’євна про визнання договору поруки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

До суду 21.02.2017 року надійшов позову ОСОБА_1, пред’явлений до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_2, у якому просив визнати недійсним Договір поруки № БН, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 14.08.2006 року.

В обґрунтування позову зазначив, що на розгляді Приморського районного суду м. Одеси знаходиться справа № 522/3233/16-ц за позовною заявою ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Підставою стягнення грошових коштів із ОСОБА_1 у вказаній справі є Договір поруки № БН від 14.08.2006 року, в якому вказано, що він укладений між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Позивач за цим Договором виступив поручителем перед кредитором за зобов’язаннями ОСОБА_2, що виникли з Кредитного договору № 267 МК1Ф від 14.08.2006 року та Кредитного договору № 267 МК2Ф від 14.08.2006 року, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Проте, позивач вважає, що Договір поруки №БН від 14.08.2006 року є недійсним, тому що він ніяких правочинів з АКІБ «УкрСиббанк» не вчиняв, договорів не підписував, волевиявлення на вчинення договору не виявляв і йому не було відомо про їх існування. Ким саме були підписані від імені позивача договори останньому не відомо. У зв'язку з цим просить визнати вказаний Договір поруки №БН від 14.08.2006 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1, недійсним. Правовими підставами позову зазначив положення ч. 1 ст. 202, ч.ч.1, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Ухвалою суду від 22.02.2017 року позовну заяву було залишено без руху та позивачу було надано строк для усунення недоліків позову.

Позивач недоліки позову усунув 07.03.2017 року та ухвалою суду від 16.03.2017 року було відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 10.04.2017 року справу було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 24.05.2017 року було задоволено заяву позивача та його представника та витребувано з ПАТ «УкрСиббанк» оригінал Договору поруки, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 14.08.2006 року в забезпечення за Кредитним договором № 267 МК 1 Ф від 14.08.2006 року; зобов’язано ПАТ «УкрСиббанк» надати інформацію до Приморського районного суду м. Одеси до 04.07.2017 року.

У судовому засіданні 04.07.2017 року представник ПАТ «УкрСиббанк» надав суду оригінал Договору поруки від 14.08.2006 року.

Ухвалою суду від 04.07.2017 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено Одеському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. На вирішення експертизи було поставлене питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у Договорі поруки, укладеному між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 14.08.2006 року, тією особою, від імені якої він зазначений, тобто ОСОБА_1, чи іншою особою (а.с.50).

Від Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру до суду 20.11.2017 року надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи від 16.11.2017 року № 417-П, а також лист про повернення додаткових матеріалів від 28.1.2017 року № 19/116-25675, в якому було вказано, що не було задоволено клопотання експерта від 26.09.2017 року № 417-П в частині надання вільних зразків підписів ОСОБА_1 та вільних зразків почерку ОСОБА_1. Таким чином, експертизу не було проведено у зв’язку з відсутністю у експерта вільних зразків почерку та підпису ОСОБА_1, експерт запропонував ухвалою суду призначити судову почеркознавчу експертизу та надати всі додаткові матеріали.

Ухвалою суду від 21.11.2017 року провадження по справі було відновлено.

Ухвалою суду від 14.03.2018 року було витребувано з ПАТ «МАРФІН БАНК» оригінали документів, підписані ОСОБА_1; призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у Договорі поруки, укладеному між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 14.08.2006 року, тією особою, від імені якої він зазначений, тобто ОСОБА_1, чи іншою особою. На час проведення експертизи провадження у справі було зупинено.

До суду 13.07.2018 року матеріали цивільної справи були повернуті разом з висновком експерта №198-П від 06.07.2018 року (а.с.145-154).

Ухвалою суду від 26.07.2018 року провадження по справі було відновлено та справу призначено до судового розгляду на 13.11.2018 року.

13.11.2018 року розгляд справи за клопотання представника відповідача було відкладено на 31.01.2019 року.

У судовому засіданні 31.01.2019 року представник позивача – ОСОБА_4 (на підставі ордеру серії ОД №331219 від 05.02.2018 року) вимоги позову, підстави та обставини, якими він обґрунтований, підтримала та просила задовольнити у повному обсязі. Посилалась, що викладені ними обставини та підстави позову повністю підтверджує висновок експерта від 06.07.2018 року. Заперечення сторони відповідача з приводу надано висновку експерта представник вважає необґрунтованими, оскільки останні належними доказами висновки експерта не спростували, хоча не позбавлені були можливості надати відповідний висновок зі своєї сторони або ж заявити клопотання про призначення повторної експертизи.

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_5 (по ордеру серії ТР №027017 від 23.11.2018 року) у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову. Надала до суду письмові пояснення, згідно яких вищевказаний висновок експерта вважає таким, що не відповідає вимогам науково-методичних рекомендацій із питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом МЮ України від 08.10.1998 року №53/5. Посилались на те, що зразки підпису, які експерт використав як вільні, не є такими. Експериментальні ж зразки також були відібрані з порушенням Методичних рекомендацій. Посилався на те. що висновок експерта є лише одним із доказів та його оцінка має бути надана у сукупності із іншими доказами. У свою ж чергу ними надано до суду оригінал оскаржуваного договору та кредит надався дружині позивача, в матеріалах кредитної справи містяться також копії паспортів сторін.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Суд із урахуванням вимог ст. 223 ЦПК України, за згоди осіб, які були присутні в судовому засіданні, ухвалив слухати справу за відсутності третьої особи, повідомленої належним чином.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які були присутні в судовому засіданні, вважає позов є таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Із матеріалів справи судом встановлено, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходиться справа № 522/3233/16-ц за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги до ОСОБА_1 пред’явлені банком як до поручителя за договором поруки № БН від 14.08.2006 року.

Суду надано оригінал договору поруки №БН від 14.08.2006 року. укладений між АІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, ОСОБА_6.

Згідно з п. 1.1 Договору поруки № БН від 14.08.2006 року, ОСОБА_1 зобов’язався перед АКІБ «УкрСиббанк» відповідати за виконання ОСОБА_2 усіх її зобов’язань перед АКІБ «УкрСиббанк» в повному обсязі, що виникли з кредитного договору № 267 МК 1 Ф від 14.08.2006 року та з кредитного договору № 267 МК 2 Ф від 14.08.2006 року, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Між тим, як вбачається з позову та пояснень сторони позивача, ОСОБА_1 заперечував факт укладання та підписання ним вищевказаного договору поруки, що і стало приводом звернення до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із метою забезпечення належного виконання зобов’язання та захисту майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов’язання боржником закон передбачає спеціальні заходи – визначає окремі види забезпечення виконання зобов’язання: неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток або інші види, встановлені договором або законом (ст. 546 ЦК).

Відповідно до положень ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як передбачено ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У ч. 1 цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1–3, 5 та 6 ст. 203 ЦК.

З огляду на положення чинного законодавства, у разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв’язку з невідповідністю його до вимог частин 3 і 5 ст. 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими,речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із метою встановлення об'єктивних обставин у справі ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.03.2018 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у Договорі поруки, укладеному між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 14.08.2006 року, тією особою, від імені якої він зазначений, тобто ОСОБА_1, чи іншою особою.

Згідно з висновком експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 198-П від 06.07.2018 року, підпис від імені ОСОБА_1 у Договорі поруки № БН від 14.08.2006 року, укладеному між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_6, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с.151).

Згідно з роз’ясненнями Верховного Суду України, викладеними в п. 17 постанови «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 року № 8, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

У даному випадку, оцінивши висновок експерта № 198-П від 06.07.2018 року, суд приходить до висновку, що експертиза, за результатами якої складено вказаний висновок, проведена у відповідності з принципами законності, незалежності, об'єктивності та повноти експертного дослідження, встановленими ст. 3 Закону України «Про судову експертизу», а сам висновок відповідає приписам ст. 102 ЦПК України, є повним, чітким та конкретним. При призначені судової експертизи експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384. 385 КК України.

Щодо письмових пояснень представника відповідача, в яких викладені заперечення щодо висновку експерта № 198-П від 06.07.2018 року, суд відзначає, що відповідно до ст. 113 ЦПК України, представник відповідача, вважаючи висновок експерта необґрунтованим або таким, що суперечить матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, мав право заявити клопотання про призначення повторної експертизи, однак такого клопотання до суду не поступило.

Також представник відповідача не скористався процесуальним правом надати відповідний висновок експерта з цих самих питань.

На підставі наведеного, суд вбачає, що висновок судового експерта № 198-П від 06.07.2018 року є правильним і сумнівів в його правильності немає. Вказані обставини не спростовані стороною відповідача належними та допустимими доказами.

Будь-яких належних доказів, окрім оригіналу договору поруки б/н від 14.08.2006 року, який у свою чергу оскаржується позивачем, із боку банку до суду не надано.

Відповідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не підписував оскаржуваний Договір поруки № БН від 14.08.2006 року, а тому його укладання не відповідало внутрішній волі ОСОБА_1, що підтверджується висновком експерта № 198-П від 06.07.2018 року.

Отже, Договір поруки № БН від 14.08.2006 року не відповідає вимогам ч. 3 ст. 203 ЦК України, згідно з однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Тому на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, згідно з якою підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, Договір поруки № БН від 14.08.2006 року є недійсним.

На підставі наведеного суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 доведеними і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15,16, 202- 203, 215-216, 553 ЦК України, ст.ст. ст.ст. 2, 4, 10-13, 43-44, 49, 76 - 81, 82, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, корп.. В, кв. 15) до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750, місцезнаходження: м. Харків, пр.-т Московський, 60), третя особа ОСОБА_2 Зінов’євна (РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2), про визнання договору поруки недійсним – задовольнити.

Визнати недійсним Договір поруки б/н, укладений 14.08.2006 року від імені ОСОБА_1 з Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 Зінов’євною.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750, місцезнаходження: м. Харків, пр.-т Московський, 60) на користь держави судовий збір у розмірі 640, 00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 08.02.2019 року.

Суддя: Домусчі Л.В.