Постанова № 7969727, 11.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.02.10Справа №2а-120/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі: головуючого - судді Плієвої Н.Г.,

при секретарі - Авраменко Г.С.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача -Даниленка Л.В., довіреність № 1 від 04.01.10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОСОБА_1

доАкадемії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова

про стягнення грошової компенсації

Суть спору:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова про стягнення грошової компенсації замість речового майна у розмірі 4282,99 грн.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що при звільнені позивач не отримала грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 4282,99 грн., що підтверджується довідками № 20 від 18.08.09 та № 20-А від 18.08.09.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 26 січня 2010 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-97/10/2770.

Ухвалою суду від 26.01.10 було закінчено підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду на 11.02.10.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав в частині стягнення грошової компенсації замість речового майна згідно довідки № 20 від 18.09.09 у розмірі 1133,82 грн. за період до 11.03.2000. Однак, проти задоволення позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації замість речового майна згідно довідки № 20-А від 18.09.09 у розмірі 3149,17 грн. заперечував, надав суду заперечення проти позову. Академія військово-морських сил ім. П.С. Нахімова просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки дію ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна згідно з ч. 2 Закону України від 17.02.2000 № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів". Відповідач зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004, якою було затверджено "Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" має нижчу юридичну силу ніж Закон України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів". Відповідач вважає, що позивач під час проходження служби мала можливість отримати речове майно, але таким правом вона не скористалась.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 2 ст. 9-1 Закону України від 20.12.91 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011) військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004 військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 проходила військову службу у Севастопольському військово-морського ордена Червоної Зірки інституту ім. П.С. Нахімова та перебувала на фінансовому та речовому забезпечені у цьому інституті.

При звільнені ОСОБА_1 на підставі наказу начальника Севастопольського військово-морського ордена Червоної Зірки інституту ім. П.С. Нахімова № 111 від 31.07.09, відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку за період її служби, а саме: не видано грошову компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі ОСОБА_1

Згідно з довідками Севастопольського військово-морського ордена Червоної Зірки інституту ім. П.С. Нахімова № 20 від 18.08.09 та № 20-А від 18.08.09 вартість речового майна, що підлягає видачі ОСОБА_1 складає 1133,82 грн. та 3149,17 грн. відповідно, а всього- 4282,99 грн. (1133,82 грн.+ 3149,17 грн.).

Представником відповідача у судовому засіданні не спростовувалась та обставина, що позивач належне їй речове майно та грошову компенсацію замість нього не отримувала.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі ст.ст. 1-2, 2, 4 Закону № 2011 нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно- правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

У абз. 1 п. 3.1 рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 відзначено, що відповідно до ст.ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Крім того, у абз. 4 п. 3.1 рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 також відзначено, що права і свободи громадян, їх зміст та обсяг можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таку правову позицію Конституційний суд України висловив і у рішенні від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002.

У п. 3.2 рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 вказано на те, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

На підставі ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та уточнити формулювання засобу захисту порушеного права. Суд вважає, що у даному випадку необхідне захистити право позивача шляхом зобов'язання Академії військово- морських сил ім. П.С. Нахімова виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 4282,99 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.

Постанова складена та підписана в порядку ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 16.02.10 о 17-00 годин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 94, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов'язати Академію військово- морських сил ім. П.С. Нахімова (99035, вул. Дибенка, 1а, код 07723954) виплатити ОСОБА_1 (99022, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 4282,99 грн. (чотири тисячі двісті вісімдесят дві грн. 99 коп.).

Стягнути з Державного бюджету України (Ленінський район м. Севастополя, код ЄДРПОУ 24035598, МФО 824509, р/р 31113095700007) на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір за квитанцією № 1364.900.1 від 28.01.10 у розмірі 3 (три) гривні 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

СуддяН.Г. Плієва