Рішення № 79695143, 08.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 лютого 2019 року № 826/13314/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Аудиторської компанії - товариства з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.»

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Аудиторська компанія - товариство з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.» (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 20 липня 2018 року №0038531404 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 223 125,00 грн (в тому числі 178 500,00 грн за основним платежем, 44 625,00 грн за штрафними санкціями);

- скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 20 липня 2018 року №0038541404 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 160 650,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що відповідачем фактично повторно винесено податкові повідомлення-рішення від 20 липня 2018 року №0038531404 та №0038541404 за порушення податкового законодавства на підставі акту перевірки від 06 квітня 2016року №53/26-15-14-04-03/30674018, оскільки на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем вже винесено податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2016 року №0004981404 та №0004991404, які є предметом вирішення судової справи № 826/11252/16 за позовом Аудиторської компанії - товариство з обмеженою відповідальністю "УПК - АУДИТ ЛТД.» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу, акту та податкових повідомлень-рішень №0004981404, №0004991404 від 26 квітня 2016 року. Крім того, представник позивача вказує, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Горсан» відповідають економічному змісту та підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року відкрито провадження у справі вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на адміністративний позов представник відповідача посилається на те, що податкові повідомлення-рішення від 20 липня 2018 року №0038531404 та №0038541404 прийнято у зв'язку із скасуванням ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 червня 2017 року постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року по справі №826/11252/16 за позовом Аудиторської компанії - товариство з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування наказу, акту та податкових повідомлень-рішень №0004981404, №0004991404 від 26 квітня 2016 року, в частині відмови в позові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 квітня 2016 року №0004981404 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 223 125,00 грн. та податкового повідомлення-рішення від 26 квітня 2016 року №0038541404 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 160 650,00 грн.

Крім того, представник відповідача вказує, що позивачем не надано до перевірки первинних бухгалтерських документів по господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «Горсан» на підтвердження змісту отриманих послуг та використання таких послуг у власній господарській діяльності.

Також представник відповідача посилається на те, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Горсан» заперечує підписання договорів та первинних документів від імені названого товариства.

Представник позивача у відповіді на відзив зазначив про порушення відповідачем порядку прийняття податкових повідомлень-рішень від 20 липня 2018 року №0038531404 та №0038541404, оскільки такі податкові повідомлення-рішення прийнято повторно за одне й те саме порушення податкового законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 24 березня 2016 року по 30 березня 2016 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Аудиторської компанії - товариство з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «АДЕРАГРУП» (38707838) за період з 01 грудня 2014 року по 31 січня 2015 pоку, з ТОВ «СКАЙ БУД» (38812986) за період з 01 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 pоку, з ТОВ «КЕПГГАЛ СИСТЕМ ГРУП» (39529650) за період з 01 лютого 2015 року по 28 лютого 2015 pоку, з ТОВ «РОНЕРС» (39154228) за період з 01липня 2015 року по 31 липня 2015 року, з ТОВ «ГОРСАН» (39791208) за період з 01 липня 2015 року по 31 липня 2015 року, з ПП «АЛЬФА-ВІП» (37674084) за період з 01 березня 2015 року по 31 березня 2015 pоку, з ТОВ «ГЛОБАЛ СОЛЮШІОН» (39577237) за період з 01 квітня 2015 року по 30 квітня 2015 pоку, з ТОВ «ТРЕЙДПРОМ-ІМПЕКС» (38805481) за період з 01 червня 2015 року по 30 червня 2015 року та з контрагентами-покупцями, за результатом якої складено акт № 53/26-15-14-04-03/30674018 від 06 квітня 2016 року (далі по тексту - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення Аудиторською компанією - товариством з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.» підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 (в редакції Податкового кодексу України чинній в 2014 році), пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 3 816 300,00 грн; пункту 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 4 240 333,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2016 року:

- №0004981404, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 6 360 499,50 грн (за основним платежем 4 240 333,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 2 120 166,50 грн);

- №0004991404, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 816 300,00 грн.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 12 липня 2016 року №15134/6/99-99-11-01-01-25 «Про результати розгляду скарги» скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін, а також застосовано відповідно до вимог статті 123 ПК України штрафні санкції за заниження скаржником суми податку на прибуток за 2014 рік та зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві розрахувати розмір штрафних санкцій за заниження суми податку на прибуток за 2014 рік та винести окреме податкове повідомлення-рішення.

На підставі акту перевірки та рішення Державної фіскальної служби України від 12 липня 2016 року №15134/6/99-99-11-01-01-25 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18 липня 2016 року №0012421404, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на прибуток в сумі 239 625,00 грн.

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року у справі №826/11252/16 частково задоволено позов Аудиторської компанії - товариства з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, а саме, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 26 квітня 2016 року №0004981404 і №0004991404 та від 18 липня 2016 року №0012421404. В іншій частині позов було залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/11252/16 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 26 квітня 2016 року №0004981404 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 223 125,00 грн (в тому числі 178 500,00 грн - за основним платежем, 44 625,00 грн - за штрафними санкціями), а також №0004991404 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 160 650,00 грн. та прийнято в цій частині нову постанову про залишення позову Аудиторської компанії - товариства з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.» без задоволення.

Відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/11252/16 Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 лютого 2017 року №0008621404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 223 125,00 грн (за основним платежем 178 500,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 44 625,00 грн), та №0008611404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 160 650,00 грн.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 червня 2017 року у справі № 826/11252/16 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі скасовано в частині відмови в позові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 26 квітня 2016 року № 0004981404 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 223 125,00 грн (в тому числі 178 500,00 грн за основним платежем, 44 625,00 грн за штрафними санкціями), а також № 0004991404 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 160 650,00 грн. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року скасовано в частині задоволення позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 26 квітня 2016 року № 0004981404 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 223 125,00 грн (в тому числі 178 500,00 грн за основним платежем, 44 625,00 грн за штрафними санкціями), а також № 0004991404 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 160 650,00 грн. В цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/11252/16 - залишено без змін.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року в справі №826/11252/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову Аудиторської компанії - товариства з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 квітня 2016 року № 0004981404 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 223 125,00 грн (в тому числі 178 500,00 грн за основним платежем, 44 625,00 грн за штрафними санкціями), а також № 0004991404 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 160 650,00 грн.

На підставі акту перевірки та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року в справі №826/11252/16 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 липня 2018 року №0038531404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 223 125,00 грн (за основним платежем 178 500,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 44 625,00 грн) та №0038541404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 160 650,00 грн.

Так, відповідно до пункту 58.1 статті 58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт:

невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації;

завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу;

заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про необхідність складення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної / розрахунку коригування до неї або про необхідність виправлення помилок, допущених під час зазначення реквізитів податкової накладної, у випадках, передбачених цим Кодексом; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно підпункту 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 ПК України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Одночасно пунктом 60.4статті 60 ПК України визначено, що у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за №124/28254, затверджено Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків (далі по тексту - Порядок №1204).

Відповідно до пункту 5 Порядку 1204 якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафна (фінансова) санкція (штраф) та пеня, в тому числі за порушення норм іншого законодавства, зазначені у податковому повідомленні-рішенні, зменшуються, то шляхом опрацювання інформації підрозділів правової роботи щодо прийнятих рішень за результатами розгляду скарг в адміністративному та/або судовому порядку складається податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, зменшену суму зменшення (збільшення) податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені, в тому числі за порушення норм іншого законодавства.

Пунктом 7 Порядку №1204 визначено, що податкові повідомлення-рішення згідно з пунктами 4 - 6 цього розділу складаються контролюючим органом, який склав попереднє податкове повідомлення-рішення, протягом 3 робочих днів з дня, що настає за днем отримання таким контролюючим органом рішення за результатами адміністративного, судового оскарження або іншого рішення про скасування раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення. При цьому у разі отримання вищезазначених рішень структурним підрозділом, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції контролюючого органу, або відповідальною особою, визначеною керівником (виконуючим його обов'язки, його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу для виконання таких функцій, забезпечується надання такого рішення структурному підрозділу, яким складалось попереднє податкове повідомлення-рішення, протягом 1 робочого дня, що настає за днем його отримання.

Отже, скасування, зокрема, судовим рішенням податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошових зобов'язань є підставою для складання контролюючим органом податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Як зазначено вище, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/11252/16 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 26 квітня 2016 року №0004981404 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 223 125,00 грн (в тому числі 178 500,00 грн - за основним платежем, 44 625,00 грн. - за штрафними санкціями), а також №0004991404 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 160 650,00 грн та прийнято в цій частині нову постанову про залишення позову Аудиторської компанії - товариства з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.» без задоволення.

Відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/11252/16 Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 лютого 2017 року №0008621404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 223 125,00 грн. (за основним платежем 178 500,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 44 625,00 грн) та № 0008611404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 160 650,00 грн.

Проте, в подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 червня 2017 року у справі № 826/11252/16 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/11252/16 скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 26 квітня 2016 року №0004981404 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 223 125,00 грн (в тому числі 178 500,00 грн - за основним платежем, 44 625,00 грн - за штрафними санкціями), а також №0004991404 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 160 650,00 грн, а справу у вказаній частині направлено на новий судовий розгляд.

Одночасно судом встановлено, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2017 року відкрито провадження у справі №826/3872/17 за позовом Аудиторської компанії - товариства з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 лютого 2017 року №0008621404 та № 0008611404.

Також, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року по справі №826/11252/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову Аудиторської компанії - товариства з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 квітня 2016 року № 0004981404 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 223 125,00 грн (в тому числі 178 500,00 грн за основним платежем, 44 625,00 грн за штрафними санкціями), а також № 0004991404 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 160 650,00 грн.

На підставі акту перевірки та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року по справі №826/11252/16 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 липня 2018 року №0038531404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 223 125,00 грн (за основним платежем 178 500,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 44 625,00 грн) та №0038541404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 160 650,00 грн.

Отже, станом на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 20 липня 2018 року №0038531404 та №0038541404 судовим рішенням, що набуло законної сили скасовано судове рішення, що слугувало підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 27 лютого 2017 року №0008621404 та № 0008611404.

Тобто, фактично за результатами судового оскарження податкових повідомлень-рішень від 26 квітня 2016 року № 0004981404 та № 0004991404, судовим рішенням (постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року по справі №826/11252/16) грошове зобов'язання визначене такими податковими повідомленнями-рішеннями зменшено, що відповідно до пунктів 5, 7 Порядку №1204 є підставою для складання податкових повідомлень-рішень, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи позивача, що податкові повідомлення-рішення від 20 липня 2018 року №0038531404 та №0038541404 винесено повторно за одні й ті ж самі порушення.

Щодо висновків відповідача, викладених в акті перевірки, про порушення позивачем підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 (в редакції Податкового кодексу України чинній в 2014 році), пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 198.3 статті 198 ПК України, суд зазначає наступне.

Так, положеннями підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що «витрати» - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений статтею 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з статтею 180 ПК України, платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

За приписами статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

За приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Отже, дослідженню підлягають усі документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, звіти, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Відповідно до пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Водночас, згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон України від 16 липня 1999 року №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV).

Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі по тексту - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином реальність господарських операцій повинна підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV та Положення №88.

З матеріалів справи вбачається, що 25 травня 2015 року між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Горсан» (Виконавець) укладено договір № 2015-2505 про надання послуг (далі по тексту - Договір), за умовами якого Виконавець зобов'язався за плату надати Замовнику інформаційні консультаційні послуги з питань сучасного стратегічного менеджменту підприємства, нагальних питань щодо змін загального, столичного, регіонального законодавства, огляд законопроектів та коментарі, питань ведення фінансово-господарської діяльності підприємств усіх форм власності, інша довідкова інформація, а Замовник зобов'язався прийняти належно надані Виконавцем послуги та оплатити їх на умовах і в порядку, зазначених у Договорі.

Пунктом 1.2. Договору сторони погодили, що консультації та інформаційне обслуговування здійснюється Виконавцем шляхом надання усних або письмових консультацій українською або російською мовою (за бажанням Замовника).

Згідно пункту 3.1. Договору вартість послуг Виконавця за Договором складається з вартості усіх актів наданих послуг, з урахуванням ПДВ.

Відповідно до пункту 4.1. Договору з метою надання послуг за цим Договором Виконавець розробляє інформаційні матеріали для працівників Замовника.

Також, відповідно до пункту 4.3 Договору одночасно з інформаційними матеріалами по наданим послугам Виконавець передає Замовнику Акт здачі-приймання наданих послуг, підписаний уповноваженою особою Виконавця та скріплений печаткою Виконавця, у двох примірниках, один з яких для Замовника, один для Виконавця.

На підтвердження факту виконання Договору № 2015-2505 від 25 травня 2015 року позивачем надано копії актів надання послуг №1307/118 від 13 липня 2017 року та №1307/119 від 13 липня 2017 року на загальну суму 1 071 000,00 грн, картки рахунку 631, доповідну записку Товариства з обмеженою відповідальністю «Горсан» від 25 травня 2015 року «Про перелік запланованих заходів по наданню послуг», реєстри договорів з замовниками за 4 квартал 2014 року та за 1-3 квартали 2015 року, реєстр актів виконаних робіт за липень-грудень 2015 року, фінансові звіти за 2015, 2016 роки.

Крім того, позивачем (кредитор) 01 жовтня 2015 року укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпус ПРО» (первісний боржник) Договір про переведення боргу №ПБ-1001-2015, яким первісний боржник перевів свій борг за Договором № 2015-2505 від 25 травня 2015 року, а новий боржник замінив первісного боржника у зобов'язанні, що виникає із зазначеного договору.

Також, позивачем надано суду копії платіжних доручень про сплату позивачем коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «Корпус ПРО» від 24 червня 2015 року №6295та від 30 червня 2015 року №6301

Суд зауважує, що всі первинні документи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Горсан» підписані ОСОБА_3, який значився як засновник та директор названого товариства.

Вироком Обухівського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року по справі №372/812/16-к засуджено засновника та директора ТОВ «Горсан» за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, тобто за вчинення умисних дій, які виразились у пособництві фіктивному підприємству, тобто придбанні суб'єкту підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, а також у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, за попередньою змовою групою осіб.

Суд звертає увагу на те, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру на контрагента, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань.

Разом з тим, під час розгляду справи позивачем не подано доказів щодо перевірки ділової репутації контрагентів, не наведено конкретних обставини укладення та виконання договорів. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності ділового листування, проведення перемов, ділових зустрічей між позивачем та задекларованими контрагентами у процесі налагодження господарських стосунків та виконання спірних операцій.

Суд зазначає, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, та в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

При розгляді даної справи суд враховує правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року по справі №21-421а11, згідно з яким податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Ця ж правова позиція надалі була конкретизована у низці інших рішень Верховного Суду України. Зокрема, у постанові від 03 листопада 2015 року у справі №21-4471а15 де Верховний Суд України вказав, що ознакою дефектності первинних документів (у тому числі й податкових накладних) є пояснення посадових осіб постачальника, відібрані у рамках кримінальних справ, котрі заперечували свою участь у веденні господарської діяльності, укладанні і підписанні первинних документів.

При цьому, Верховний Суд України наголосив, що сам факт того, що на момент розгляду справи стосовно посадових осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень щодо характеру укладених угод і фактичного здійснення операцій за цими угодами.

Водночас у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі №21-170а16 міститься висновок, відповідно до якого обставини, засвідчені письмовими поясненнями посадових осіб контрагентів, щодо діяльності очолюваних ними підприємств (зокрема, такі що свідчать про підписання первинних документів невстановленими особами) не можуть залишитися неврахованими судами, оскільки ознаки фіктивного підприємства несумісні з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

У постанові від 12 січня 2016 року у справі № 21-3706а15 Верховний Суд України зазначив, що господарські операції фіктивних (нелегальних) підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Також, при вирішенні справи судом встановлено, що 06 грудня 2016 року Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Болтон Груп» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв'язку з наведеним колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погодилась з позицією апеляційного суду про те, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Аналогічна правова позиція підтримана у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року по справі № К/9901/1478/18.

Також, згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року (справа № 21-3788а15), відповідно до якого статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Отже, з урахуванням викладених правових позицій Верховного Суду України та Верховного Суду у подібних спорах, оскільки всі первинні документи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Горсан» підписані ОСОБА_3, якого вироком Обухівського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року по справі №372/812/16-к засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, суд дійшов висновку, що такі первинні документи не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки вони містять недостовірні відомості про учасників господарської операції.

З приводу посилань позивача на проведення оплати вартості придбаних товарів суд зауважує, що саме по собі формальне перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагентів не є беззаперечним свідченням реальності здійснення господарської операції.

Отже, з наведеного слідує, що учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, оскільки позивач придбавав товар у контрагентів, що не мали достатніх технічних можливостей, трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничого обладнання для виконання взятих на себе зобов'язань.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що формування податкового кредиту та витрат на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі №21-1526а15.

За умовами ділового звичаю при виборі контрагента суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація контрагента, його платоспроможність, а також ризик невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому, свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової інспекції не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

Разом з цим, під час розгляду справи позивачем не подано доказів щодо перевірки ділової репутації контрагента, не наведено конкретних обставини укладення та виконання договорів. І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

Отже, з урахуванням наведеного у сукупності слід зазначити, що під час розгляду справи суду не надано тих відомостей і документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх реальне виконання.

Таким чином, перевіривши реальність виконання вказаного вище договору, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та витрат.

Окремо суд зауважує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору, або відсутність визнання такого договору недійсним, або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, податкові повідомлення-рішення є законними і підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в той час, як відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість їх прийняття з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Аудиторської компанії - товариства з обмеженою відповідальністю «УПК - АУДИТ ЛТД.» відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко