Рішення № 79694519, 07.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 лютого 2019 року № 826/14350/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнати відмову протиправною та зобов'язати вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому, з урахування уточнення позовних вимог, просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 від 22.06.2018 року та зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового та трудового стажу період роботи позивача у ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», відповідно до довідок, а саме:

- № 186 від 15.03.2017 року, яка підтверджує мій стаж за період з 19.04.1984 року по 05.01.1988 року на посаді, шо відноситься до списку № 2. розділ IV. де я працював повний робочий день;

- № 189 від 15.03.2017 року, яка підтверджує мій стаж за період з 27.10.1983 року по 05.01.1988 року у відділі технічного контролю;

- № 190 від 15.03.2017 року, яка підтверджує мій стаж за період з 02.10.1990 року по 14.04.1996 року на посаді вальцювальника калібрувального стану;

- № 053/40 від 26.10.1990 року, яка підтверджує мій стаж за період з 23.12.1987 року по 29.09.1990 року на посаді, що відноситься до списку № 2, де позивач працював повний робочий день.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.09.2018р. відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на протиправну відмову відповідача у призначенні йому пільгової пенсії. Зокрема, як зазначає позивач, він працював на посадах, які дають право на призначення пенсії за Списком № 2 у вказані періоди, що підтверджується трудовою книжкою та зазначеними довідками, проте відповідач протиправно не зараховує до пільгового стажу вказані періоди роботи позивача лише з тих підстав, що уточнюючи довідки видані ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», яке знаходиться на окупованій території.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив, зазначивши про відсутність підстав для зарахування вказаних позивачем періодів роботи до пільгового стажу, оскільки записи в трудовій книжці позивача не містять даних про зайнятість повного робочого дня на роботах зі шкідливими умовами праці, а уточнюючи довідки видані установою, яка знаходиться на окупованій території.

Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є уродженцем м. Макіївка Донецької області. Як зазначає позивач, у зв'язку зі збройною агресією, збройним конфліктом та тимчасовою окупацією Донецької області він був змушений переселитися до м. Києва, що підтверджується довідкою від 19 липня 2017 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 виповнилося 57 років, у зв'язку з чим 05.06.2018 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст, 13, 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 p. XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На підтвердження стажу роботи, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, позивачем було додано довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів, видані ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», та довідки, що підтверджують трудовий стаж, а саме:

- № 186 від 15.03.2017 року, яка підтверджує стаж ОСОБА_1 за період з 19,04.1984 року по 05.01.1988 року на посаді контрольного майстра ділянки прокатного цеху №3, як майстра відділу технічного контролю на гарячих ділянках робіт, що відноситься до списку -№ 2, розділ IV, де позивач працював повний робочий день;

- № 189 від 15.03.2017 року, яка підтверджує стаж ОСОБА_1 за період з 27.10.1983 року по 05.01.1988 року у відділі технічного контролю;

- № 190 від 15.03.2017 року, яка підтверджує стаж ОСОБА_1 за період з 02.10.1990 року по 14.04.1996 року на посаді калібрувальник вальцетокарної ділянки прокатного цеху № 1;

- № 053/40 від 26.10.1990 року, яка підтверджує стаж ОСОБА_1 за період з 23.12.1987 року по 29.09.1990 року на посаді, що відноситься до списку № 2, де позивач працював повний робочий день;

- довідку від 15.03.2017 року про зміну найменування підприємства, відповідно до якої Макіївський ордену Леніна металургійний завод імені С.М. Кірова перейменовано в Макіївський ордену Леніна металургійний комбінат імені С.М. Кірова, в подальшому - в орендне підприємство «Макіївський металургійний комбінат Імені С.М. Кірова, а з 31.01.1997 року - у ВАТ «Макіївський металургійний комбінат».

Проте листом від 18 липня 2018 року за № 41594/02 відповідач повідомив позивача про відмову в призначенні пільгової пенсії за списком № 2. Підставою для відмови слугували відсутність пільгового стажу та записів у трудовій книжці про зайнятість повний робочий день на роботах із шкідливими умовами праці та перебування ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», яким видані довідки, на окупованій території.

Вважаючи таке рішення протиправним позивач і звернувся з даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.

Зокрема у довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Відповідно пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 від 18 листопада 2005 року №383 (далі по тексту - Порядок), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

За змістом пункту 8 Порядку при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються "Список №1 производств, цехов, профессий и должностей на подземных работах, на работах с вредными условиями труда и в горячих цехах, работа в которых дает право на государственную пенсию на льготных условиях и в льготных размерах" і "Список №2 производств, цехов, профессий и должностей, работа в которых дает право на государственную пенсию на льготных условиях и в льготных размерах", затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173.

Атестація робочих місць робіт за Списком №2 передбачена пунктом "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому, до набраннями ним чинності, вимоги атестації робочих місць за Списком №2 були відсутні.

Аналізуючи наведені законодавчі норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Порядку суд приходить до висновків, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пунктом "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці (після 21 серпня 1992 року).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, при зверненні з заявою на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 були подані довідки № 186 від 15.03.2017р., № 189 від 15.03.2017р., № 190 від 15.03.2017р., видані ВАТ «Макіївський металургійний комбінат».

Підставою для відмови позивачу у врахуванні вказаних довідок пенсійним органом зазначено відсутність даних про зайнятість позивача повний робочий день на роботах з шкідливими умовами та перебування ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» на непідконтрольній Україні території.

Проте, статтями 1 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) визначено, що тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дії Конституції та законів України.

Крім того, згідно ст. 9 Закону № 1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконним, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органом та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсними і не створює правових наслідків.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Пунктом 4 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Зі змісту преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вбачається, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1049 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Тобто, одним з основних напрямків політики держави України стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист та повноцінна реалізація, зокрема, соціальних прав громадян України.

Приписи ст. 1 Закону визначають, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, на думку суду, визнання, у виняткових випадках, актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

В іншому рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський Суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п. 333 цього рішення, Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Враховуючи викладене суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих установою, що знаходиться на окупованій території, як доказів, оскільки неприйняття цих документів призведе до порушень та обмежень прав позивачки на соціальний захист та гарантоване їй право на пенсійне забезпечення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.10.2018 по справі № 569/14531/16-а.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем довідки № 186 від 15.03.2017р., № 189 від 15.03.2017р., № 190 від 15.03.2017р. видані ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», що знаходиться на не підконтрольній Україні території.

Водночас, Управлінням ПФУ не було враховано, що інформація, що міститься у вказаних довідках ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», стосується періоду роботи ОСОБА_1 з 1984 року по 1996 рік та складена на підставі особових рахунків у період з 1984 року по 1996 рік.

Тобто, відомості, які зафіксовані у довідках, випливають зі змісту документів, які були складені до тимчасової окупації території України.

При цьому, суд зазначає, що доказів щодо їх недостовірності відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти адміністративного позову, не надано.

Крім того, суд зазначає, що згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», які розповсюджуються на спірні правовідносини відповідно до Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Проте в нашому випадку довідки позивачу видані ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», а не органами, чи їх посадовими та службовими особами на тимчасово окупованій території, що передбачено статті 9 Закону № 1207-VII.

З урахуванням вищенаведеного, доводи відповідача щодо правомірності не прийняття наданих позивачем довідок є необґрунтованими.

З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що вказані вище довідки є належними доказами при вирішенні питання про перерахунок пенсії ОСОБА_1

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року (справа «Кечко проти України») зазначено, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в супереч гарантованому статтею 46 Конституції України праву громадян на соціальний захист, відповідач безпідставно не врахував всі обставини справи, при вирішенні питання про призначення пільгової пенсії.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року по справі №569/15943/16-а, «…відсутність у відповідача можливості перевірити достовірність наданих позивачем документів, які підтверджують його право на пільгову пенсію, внаслідок проведення антитерористичної операції та знаходження підприємств на тимчасово окупованій території, не може порушувати його право на отримання пенсії».

Згідно даних трудової книжки та розрахунку загального трудового стажу, позивач має загальний страховий стаж 39 років 4 місяці 16 днів. Відповідач не заперечує право позивача на вищевказаний загальний страховий стаж.

У той же час за період роботи позивача з 19.04.1984 року по 05.01.1988 року, з 27.10.1983 року по 05.01.1988 року, з 02.10.1990 року по 14.04.1996 року, з 23.12.1987 року по 29.09.1990 року до пільгового стажу не був зарахований, оскільки у відповідача виникли сумніви щодо достовірності довідок, виданих ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» № 186 від 15.03.2017р., № 189 від 15.03.2017р., № 190 від 15.03.2017р. про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд зазначає, що підстав вважати наведені в довідці відомості недостовірними, відповідачем не наведено, а відомості вказані у довідках підтверджуються записами в трудовій книжці. При цьому суд зазначає, що ці довідки належним чином засвідчені підписами посадових осіб підприємств та печаткою, а тому безпідставно не були враховані відповідачем при прийнятті рішення про відмову призначити позивачу пільгову пенсію за Списком №2.

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що лише у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У зв'язку з вищевикладеним та відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на переконання суду, трудова книжка позивача в повній мірі підтверджує право позивача на пільговий стаж роботи у вищевказаних періодах, оскільки, вказані записи були здійснені у повній відповідності до вимог заповнення трудової книжки.

З огляду на зазначене суд не приймає доводи відповідача, що стаж роботи позивача за спірний період не підтверджений належними документами.

Суд, з огляду на матеріали справи та надані докази приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність свого рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, оскільки пільговий стаж позивача підтверджується сукупністю наданих доказів: записами у трудовій книжці та довідками підприємства. Іншими доказами позивач не може підтвердити стаж.

У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 18 липня 2018 року № 41594/02, про відмову у призначенні ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_2) пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 від 22.06.2018 року.

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати до пільгового та трудового стажу період роботи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_2) у Відкритому акціонерному товаристві «Макіївський металургійний комбінат» відповідно до довідок: № 186 від 15.03.2017 року, № 189 від 15.03.2017 року, № 190 від 15.03.2017 року, № 053/40 від 26.10.1990 року виданих ВАТ «Макіївський металургійний комбінат».

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 704 (сімсот чотири) гривень 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій