Рішення № 79693782, 29.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 січня 2019 року №826/10510/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1.) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в м.Києві), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Лівобережного об'єднаного управління ПФУ України в м.Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 27.11.2017;

- зобов'язати ГУ ПФУ в м.Києві призначити ОСОБА_1 пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 27.11.2017;

- стягнути з ГУ ПФУ в м.Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.

- стягнути з ГУ ПФУ в м.Києві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 за рахунок бюджетних асигнувань.

Позовна заява мотивована тим, що позивач набув права на призначення пільгової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Подані ним документи не викликають сумнівів щодо його участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Однак, внаслідок протиправної бездіяльності Лівобережного об'єднаного управління ПФУ в м.Києві пенсію позивачу з 27.11.2017 не призначено.

Відповідач своїм процесуальним правом щодо надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Вирішуючи цей спір, суд виходить із наступного.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 2 категорії, що підтверджується посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році серії НОМЕР_2, виданим державною адміністрацією м.Києва 05.01.1993 (перереєстроване).

ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто по досягненню 56-річного віку, позивач звернувся до Лівобережного об'єднаного управління ПФУ в м.Києві, правонаступником якого є відповідач, із заявою про призначення йому пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особі, що брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

На підтвердження обґрунтованості свого звернення позивач додав до листа копії таких документів:

- копію посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році серії НОМЕР_2, виданого державною адміністрацією м.Києва 05.01.1993 (перереєстроване);

- копію трудової книжки серії НОМЕР_3, відповідно до якої у період з 18.11.1985 по 01.05.1988 позивач працював на посаді водія третього класу Управління начальника ремонтно-будівельних робіт (саме під час перебування на цій посаді позивача залучено до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС);

- копію довідки від 27.10.1992 №70, відповідно до якої у період роботи з 02.07.1986 по 13.07.1986 у населеному пункті м.Чорнобиль ОСОБА_1 отримував заробітну плату у підвищеному розмірі;

- копію листа командира та заступника командира військової частини по політичній частині військової частини 960 в/торгівлі від грудня 1986 року, відповідно до якого ОСОБА_1 висловлено подяку за участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- копію довідки 960 відділ воєнної торгівлі від 26.12.1986 №119 (с.Оране), згідно з якою у період з 17.07.1986 по 20.12.1986 позивач виконував урядові завдання по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- архівну довідку Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 05.07.2012 №82148/1, відповідно до якої за архівними документами військової частини №960 ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 18.09.1986 (наказ №126) по 03.10.1986 (наказ №140) у місці дислокації частини - Оране (с.Оране Іванківського району Київської області).

Листом від 13.12.2017 №18998/06 Лівобережне об'єднане управління ПФУ в м.Києві повідомило позивача про своє рішення про відмову у призначенні йому пенсії згідно з його заявою від ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з тим, що у наданих документах, а саме в довідці Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 05.07.2012 №82148/1 не відображено населені пункти зони відчуження та періоди роботи в них. А у довідках від 12.12.1986 №119 та від 27.10.1992 №70 не підтверджені належним чином завіреними первинними документами, які б свідчили про участь ОСОБА_1 у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

15.03.2018 позивач повторно звернувся до Лівобережного об'єднаного управління ПФУ в м.Києві із заявою про повторний розгляд питання щодо призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучив архівну довідку Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 05.07.2012 №82148, відповідно до якої, у книзі обліку тимчасово відсутнього та тимчасово прибулого у частину особового складу 960 відділу воєнної торгівлі значиться перебування ОСОБА_1 у відрядженнях у складі 960 ОВТ за період з 01.07.1986 по 15.07.1986 та з 05.10.1986 по 01.11.1986. Місце дислокації 960 ОВТ у період з 01.07.1986 по 15.07.1986 - Терехів, з 05.10.1986 по 04.11.1986 - Оране.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України УРСР від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» с.Терехів Чорнобильського району Київської області віднесено до першої зони відчуження, с.Оране Іванківського району Київської області - до третьої зони відчуження.

12.04.2018 позивач знову звернувся до Лівобережного об'єднаного управління ПФУ в м.Києві із заявою про повторний розгляд питання щодо призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучив:

- копію листа Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації від 03.04.2018 №051/11651-005/3, відповідно до якого ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні паці та соціального захисту населення Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 2 категорії; відповідно до довідки управління праці Київського військового округу від 28.10.1992 №70 ОСОБА_1 отримував в зоні відчуження (м.Чорнобиль) підвищену оплату праці за період з 01.07.1986 по 15..07.1986 та з 17.09.1986 по 03.10.1986;

- копію витягу з протоколу від 16.09.1997 №20 Тимчасової комісії для перевірки правильності видачі посвідчень «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», згідно з яким ОСОБА_1 підтверджено правильність видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (посвідчення НОМЕР_4, категорія 2);

- копію заяви позивача від 28.10.1992 про видачу посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС 2 категорії на підставі довідки про отримання підвищеної заробітної плати;

- копію довідки управління праці Київського військового округу від 28.10.1992 №70, відповідно до якої позивач в зоні відчуження (м.Чорнобиль) отримував підвищену заробітну плату праці за період з 01.07.1986 по 15.07.1986 та з 17.09.1986 по 03.10.1986.

Не зважаючи на неодноразові звернення позивача до Лівобережного об'єднаного управління ПФУ в м.Києві, вищевказану пенсію позивачу так і не призначено, що зумовило його звернення до суду з адміністративним позовом.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зокрема, учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, пенсійний вік зменшується на 10 років.

Відповідно до частини другої статті 55 Закону №796-ХІІ пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Відповідно до статті 10 Закону №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження.

Згідно з частиною першої статті 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Частиною 4 цієї ж статті названого вище Закону визначено, що видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Отже, підстави для видачі посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» та призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ є ідентичними.

Окрім цього частиною 3 статті 65 Закону №796-ХІІ встановлено, що посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році видаються відповідні посвідчення. В пункті 10 Порядку уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Відтак, з аналіз викладених правових норм права вбачається, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 31.07.2018 у справі №751/2050/17, від 11.09.2018 у справі №221/1378/17.

Встановлені судами обставини справи свідчать, що позивач має посвідчення ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, він віднесений до 2 категорії осіб постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Для призначення пенсії позивачем до пенсійного органу під час першого звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 до Лівобережного об'єднаного управління ПФУ в м.Києві подано: копію посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році серії НОМЕР_2, виданого державною адміністрацією м.Києва 05.01.1993 (перереєстроване); копію довідки від 27.10.1992 №70, відповідно до якої у період роботи з 02.07.1986 по 13.07.1986 у населеному пункті м.Чорнобиль ОСОБА_1 отримував заробітну плату у підвищеному розмірі; копію довідки 960 відділ воєнної торгівлі від 26.12.1986 №119 (с.Оране), згідно з якою у період з 17.07.1986 по 20.12.1986 позивач виконував урядові завдання по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; архівну довідку Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 05.07.2012 №82148/1, відповідно до якої за архівними документами військової частини №960 ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 18.09.1986 (наказ №126) по 03.10.1986 (наказ №140) у місці дислокації частини - Оране (с.Оране Іванківського району Київської області).

Наданими позивачем довідками підтверджується період його роботи понад 5 днів у зоні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 18.09.1986 р. по 03.10.1986 р.

При цьому, за змістом частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ, до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відносяться, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів.

За наведених обставин суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 10 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, яке підтверджене достатньою кількістю документів, передбачених пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо його роботи в зоні відчуження у 1986 році понад 5 днів.

Інших підстав для прийняття Лівобережним об'єднаним управлінням ПФУ в м.Києві рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії, про яке йдеться в листі цього органу Пенсійного фонду України від 13.12.2017 №18998/06, судом не встановлено, тому така відмова є протиправною і свідчить про протиправну бездіяльність Лівобережного об'єднаного управлінням ПФУ в м.Києві щодо призначення йому вищевказаної пенсії, що зумовлює необхідність задоволення судом вимоги позивача про визнання протиправною такої бездіяльності.

Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія призначається (перераховується) з дня звернення за пенсією.

Відповідно до пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У зв'язку з викладеним, суд вважає, що вимога позивача про зобов'язання відповідача призначити йому пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону №796-ХІІ, починаючи з 24.11.2017, тобто з дня звернення із відповідною заявою, є обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

При цьому судом встановлено, що в прохальній частині позивачем помилково зазначено дату, з якої він просить призначити пенсію, « 27.11.2017», тоді як в обґрунтуванні позовної заяви мова йде про дату « 24.11.2017», що є датою звернення позивача про призначення пенсії.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, що обґрунтовується наступним.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 вказаної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначив про заподіяння йому моральної шкоди посадовими особами Лівобережного об'єднаного управління ПФУ в м.Києві внаслідок протиправної бездіяльності щодо призначення пенсії, чим завдали йому значних моральних страждань та приниження його гідності, яке полягало в порушенні його права на пенсійне забезпечення.

Проте, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань та приниження його гідності, або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок протиправної бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує та не доводить розмір моральної шкоди в сумі 50000,00 грн.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Отже, вимога позивача про відшкодування йому моральної шкоди є необґрунтованою та задоволенню судом не підлягає.

Ураховуючи вищевикладене, позовні вимоги є частково обґрунтованими, тому підлягають до часткового задоволення судом.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС звільнений від сплати судового збору, тому питання про відшкодування йому судового збору судом не вирішується.

Водночас позивач просить відшкодувати йому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Вирішуючи це питання, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16, від 01.10.2018 у справі №569/17904/17.

Крім того, сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, що міститься в постанові від 22.12.2018 у справі №826/856/18.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача адвокатом ОСОБА_2 надано до суду лише попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 04.07.2018, з якого вбачається, що на виконання умов договору про надання правової допомоги від 07.03.2018 у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м.Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, позивачем отримано правову допомогу.

При цьому зазначено про орієнтовний розмір витрат позивача, який складе 10 000,00 грн. за 10 год. роботи адвоката, пов'язаної з наданням послуг, а саме:

- консультації з правових питань - 1 000,00 грн. за 1 год.;

- правову оцінку та аналіз судової практики - 2 000,00 грн. за 2 год.;

- збирання (отримання) доказів - 2 000,00 грн. за 2 год.;

- написання позовної заяви - 4 000,00 грн. за 3 год.;

- підготовка позовної заяви та копій документів до неї для направлення до суду - 1 000,00 грн. за 1 год.

Однак, суду не надано ні копії договору, укладеного між позивачем та адвокатом, яким визначено вартість гонорару останнього, ні документів, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку.

За таких обставин витрати позивача на правову допомогу є недоведеними, тому підстави для їх відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Керуючись статтями 2, 19, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо призначення ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 24.11.2017.

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити ОСОБА_1 пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 24.11.2017 р.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко