Рішення № 79693614, 16.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 січня 2019 року № 826/7716/17

Окружний адміністративний у складі головуючого судді: Мазур А.С., суддів: Аблова Є.В., Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Огнивому Д.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4

про визнання незаконною та нечинною постанови №300 від 26.04.2017,

за участю представників сторін:

від позивача-не з'явився,

від відповідача - ОСОБА_5,

треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якому просив суд визнати незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №300 від 26.04.2017.

Разом з тим, позивачем заявлялися доповнення до позовної заяви, в яких останній просив суд також визнати незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №735 від 13.09.2017, однак вказані доповнення не були прийняті судом до розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2016 відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено до колегіального розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова Кабінету Міністрів України №300 є незаконною, оскільки оскаржувана постанова всупереч вимогам ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та п. 13 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870 не містить мети її прийняття, а також не зазначено законодавчий акт, на виконання якого вона приймалася. Крім того, проект оскаржуваної постанови не виносився на громадське обговорення, чим було порушено вимоги ч. 6 ст. 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», а також не було додано комунікативний план. Окрім того, позивач зазначає про відсутність експертного висновку до проекту оскаржуваної постанови. На думку позивача, вказаною постановою Кабінет Міністрів України перебирає на себе повноваження суду, запровадивши відповідні санкції за житлово-комунальні послуги.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що оскаржувана Постанова №300 розроблена з метою удосконалення та підвищення ефективності програми соціальної підтримки населення при оплаті житлово-комунальних послуг та на виконання пункту 2 протоколу наради під головуванням Віце-прем'єр-міністра України В. Кістіона від 09.03.2017. Проект Постанови погоджено без зауважень - Міністерством енергетики та вугільної промисловості України; погоджено із зауваженнями, які враховано - Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні; погоджено із зауваженнями, які враховані частково - Міністерством фінансів України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерством юстиції України, Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні. Крім того, згідно висновку, проект оскаржуваної постанови відповідає Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Також відповідачем зазначено, що оскаржувана постанова відповідає умовам Регламенту, про що свідчить дотримання процедури її прийняття, у зв'язку з чим, така постанова була винесена на розгляд Кабінету Міністрів України.

У відповідь на відзив позивач зазначив про його необґрунтованість нормами законодавства і недоведеністю.

Треті особи письмових пояснень, заперечень суду не надали, натомість ОСОБА_4 надала відповіді на її звернення, з яких вбачається, що їй житлова субсидія може бути призначена лише за умови відсутності заборгованості по утриманню будинку та прибудинкової території. Крім того, третьою особою ОСОБА_3 були надані листи, з яких слідує, що питання протиправності оскаржуваної постанови №300 були предметом дослідження в службі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що підтверджується листом Уповноваженого від 01.09.2017 та листом Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України до Міністерства соціальної політики України від 16.08.2017. У судовому засіданні треті особи підтримали позовні вимоги позивача, вказали на звуження своїх конституційних прав оскаржуваним нормативно-правовим актом. Крім того, вказали на порушення процедури прийняття постанови постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 26.04. 2017 №300.

Суд всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані учасниками справи докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового оскарження є нормативно-правовий акт - постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 26.04. 2017 №300. При цьому, законність оскаржуваного рішення може бути перевірена лише після встановлення у позивача права на його оскарження.

За приписами ч. 3 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Із матеріалів справи слідує, що, згідно з витягу із протоколу №49/24 від 23.11.2015 засідання комісії виконавчого комітету Черкаської міської ради для розгляду питань щодо призначення державної соціальної допомоги малозабеченим сім'ям, надання населенню пільг та житлових субсидій населення Придніпровського району департаменту соціальної політики позивачу, в тому числі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 була призначена житлова субсидія. Однак, повідомленням Черкаської міської ради Департаменту соціальної політики від 14.06.2017 №6683/28-5/10 зазначено про те, що у випадку непогашення позивачем простроченої заборгованості у сумі 34 631, 21 грн. субсидія на наступний строк призначатися не буде.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач є суб'єктом правовідносин до якого застосовується положення оскаржуваного акту.

Позивач у своїх поясненнях посилається на те, що Постановою №300 абз. 11 п.14 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива" було замінено абзацами іншого змісту. Так, положеннями пункту 14 в новій редакції, громадяни фактично позбавлені субсидій з оплати житлово-комунальних послуг за наявності боргу за попередній період, що на думку позивача є протиправним. Окрім того, постанова прийнята без дотримання процедури, що свідчить про її нечинність.

Враховуючи викладене та, вважаючи постанову протиправною та нечинною, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України регулюються статтею 116 Конституції України, згідно якою Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Статтею 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень Кабінету Міністрів України належать, зокрема встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі

Аналогічна норма була передбачена ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004, що був чинним станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, як визначала, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З вищевказаного вбачається, що законодавством відносено до повноважень Кабінету Міністрів України встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій.

21.10.1995 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива", якою затверджено "Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива" (далі по тексту - Положення). Даним Положенням визначаються умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на плату за користування житлом або його утримання та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива.

Абзацом 11 пункту 14 Положення у редакції, що діяла до набрання чинності змін, внесених Постановою №300, було встановлено, якщо розмір плати за житлово-комунальні послуги у межах соціальної норми житла та соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами не перевищує обсягу визначеного Кабінетом Міністрів України обов'язкового відсотка платежу протягом опалювального сезону, субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на наступний період на підставі звернення громадянина.

26.04.2017 постановою Кабінету Міністрів України №300 були затверджені зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.

Зокрема, абз. 11 п. 14 Положення було замінено Постановою №300 абзацами такого змісту: "Після закінчення строку отримання субсидії структурні підрозділи з питань соціального захисту населення самостійно здійснюють розрахунок субсидії на наступний період для домогосподарств, які отримували субсидію у попередньому періоді (крім орендарів житлового приміщення, осіб, яким субсидія була призначена за зареєстрованим місцем перебування, та осіб, які звертаються за субсидією на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива). Для цього структурні підрозділи з питань соціального захисту населення збирають необхідну інформацію у порядку, передбаченому пунктом 13 цього Положення, без звернення громадян і протягом десяти днів після отримання зазначеної інформації приймають рішення про призначення (непризначення) субсидії та інформують про прийняте рішення громадян. У разі отримання інформації про прострочену понад два місяці заборгованість з оплати послуг субсидія на наступний строк не призначається, про що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення інформує особу. Якщо протягом двох місяців з дати інформування про непризначення субсидії на наступний строк громадянин документально підтвердив сплату заборгованості або укладення договору про її реструктуризацію, субсидія призначається з дати закінчення дії попередньої субсидії, в іншому випадку - з місяця, в якому громадянин документально підтвердив сплату заборгованості або укладення договору. Зазначений строк може бути продовжений на підставі рішення районної, районної у містах Києві і Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її створення) ради або комісії, яка ними утворюється, за наявності поважних причин.

На думку позивача вищевказана постанова всупереч вимогам ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та п. 13 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870 (далі -Правила) не містить мети її прийняття, а також не зазначено законодавчий акт, на виконання якого вона приймалася.

Так, п. 13 Правил передбачено, що у вступній частині постанови: визначається (у стислій формі) мета прийняття та/або зазначається акт законодавства, відповідно до якого чи на виконання якого постанова приймається.

Крім того п. 24 вказаних Правил Метою підготовки проекту акта про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України є їх приведення у відповідність з прийнятими законами, актами Президента України, а також забезпечення взаємоузгодження норм окремих актів Кабінету Міністрів України

Так, як вбачається із матеріалів справи, в пояснювальній записці до проекту оскаржуваної постанови вказано, що цей проект розроблено з метою удосконалення та підвищення ефективності програми соціальної підтримки населення при оплаті житлово-комунальних послуг та на виконання п. 2 протоколу наради під головуванням Віце-прем'єр-міністра України В.Кістіона від 09.03.2017.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.1 § 61 «Обов'язкові додатки» Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950 (далі - Регламент), до проекту акта Кабінету Міністрів додаються, зокрема: пояснювальна записка, у якій викладаються підстава та мета розроблення проекту, результати аналізу проблеми, наводиться обґрунтування необхідності прийняття акта, зазначаються позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект подано з розбіжностями), тощо; довідка про погодження проекту акта; протокол узгодження позицій згідно з додатком 6 (у разі необхідності); висновок Мін'юсту (крім випадків, коли вноситься проект розпорядження Кабінету Міністрів з кадрових питань або про затвердження складу консультативних, дорадчих, інших допоміжних органів і робочих груп), до якого у разі проведення експертизи на відповідність проекту акта acquis communautaire додається офіційний переклад відповідних актів acquis communautaire на українську мову

Отже, з вищевказаного вбачається, що мета постанови та акт законодавства, відповідно до якого чи на виконання якого приймається постанова є обов'язковими реквізитами до пояснювальної записки, яка стосується не самої постанови, як стверджував у своїх поясненнях позивач, а безпосередньо проекту постанови, а відтак посилання позивача на відсутність в оскаржуваній постанові мети та акту законодавства, відповідно до якого чи на виконання якого постанова приймається є необґрунтованими та недоведеними.

Щодо тверджень позивача про те, що проект оскаржуваної постанови всупереч вимогам ч. 6 ст. 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» не виносився на громадське обговорення, хоча нормативно-правовий акт становить значний суспільний інтерес та стосується конституційних прав, свобод, інтересів громадян та тверджень стосовного того, що до проекту акту не було додано комунікативного плану, подання якого передбачено п. 3 параграфу 50 Регламенту Кабінету Міністрів України, то суд зазначає слідуюче.

Відповідно до статті 38 Конституції громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. 6 ст. 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов'язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Параграфом 42 Регламенту Кабінету Міністрів України передбачено, що розробник організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів, що мають важливе суспільне значення і стосуються прав та обов'язків громадян, а також проектів, які передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, зокрема, організаціям недержавної форми власності.

Згідно з параграфом 50 Регламенту Кабінету Міністрів України до проекту акта Кабінету Міністрів України додаються: пояснювальна записка; довідка про погодження проекту акта; протокол узгодження позицій; висновок Мін'юсту; порівняльна таблиця.

Як вбачається із матеріалів справи, останні містять пояснювальну записку, довідку про погодження проекту постанови Кабінету Міністрів України, висновок Міністерства Юстиції України за результатами правової експертизи, висновок щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суд з прав людини, порівняльну таблицю та довідку щодо відповідності зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського союзу (acquis ЄС) проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем було дотримано порядок затвердження постанови Кабінету Міністрів України №300 від 26.04.2017.

Крім того, суд звертає увагу, що основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики визначені Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань

формування та реалізації державної політики, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.11. 2010 № 996 (далі - Порядок №996).

Пунктом 12 Порядку №996 визначено, що в обов'язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які: стосуються конституційних прав, свобод та обов'язків громадян; стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають на стан навколишнього природного середовища; передбачають провадження регуляторної діяльності у певній сфері; визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній сфері державного управління (у тому числі проекти державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішення стосовно їх виконання); стосуються інтересів територіальних громад, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами; визначають порядок надання адміністративних послуг; стосуються правового статусу громадських об'єднань, їх фінансування та діяльності; передбачають надання пільг чи встановлення обмежень для суб'єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства; стосуються присвоєння юридичним особам та об'єктам права власності, які за ними закріплені, об'єктам права власності, які належать фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій; стосуються витрачання бюджетних коштів (звіти головних розпорядників бюджетних коштів за минулий рік).

Однак, згідно п.5-6 Порядку №996 консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері державного і суспільного життя. Інформація, пов'язана з організацією та проведенням консультацій з громадськістю, оприлюднюється у спеціально створеній рубриці "Консультації з громадськістю" офіційного веб-сайту органу виконавчої влади. Органи виконавчої влади щороку складають орієнтовний план проведення консультацій з громадськістю (далі - орієнтовний план) з урахуванням основних завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, Державною програмою економічного і соціального розвитку України, планом законопроектних робіт та іншими документами, а також результатів проведення попередніх консультацій з громадськістю.

З наведених правових норм вбачається, що консультації з громадськістю проводяться відповідно до затвердженого наперед графіку, окрім того, проводити такі консультації має орган виконавчої влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері державного і суспільного життя, тобто відповідальним органом за проведення громадського обговорення є саме Міністерство соціальної політики України, як розробник проекту, а не Кабінет Міністрів України, як суб'єкт затвердження акта, у зв'язку з чим, протиправність дій відповідача в цій частині відсутня.

Крім того, з наявної в матеріалах справи пояснювальної записки до проекту постанови вбачається, що проект акта не потребує проведення консультацій з громадськістю.

Щодо твердження позивача про відсутність фахової та юридичної експертизи оскаржуваного нормативно-правового акта, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 § 45 Регламенту «Проведення експертизи» Мін'юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза).

Мін'юст під час проведення правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів про схвалення (затвердження) проекту рішення (рекомендації) Ради асоціації між Україною та Європейським Союзом, Комітету асоціації між Україною та Європейським Союзом, у тому числі Комітету асоціації у торговельному складі, і їх підкомітетів визначає внутрішньодержавну процедуру, необхідну для набрання чинності таким рішенням (рекомендацією).

За результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін'юсту обов'язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра (. 1 § 46 Регламенту «Висновок Мін'юсту»).

Як вбачається із наявного в матеріалах справи висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи від 07.04.2017, останнім встановлено відповідність проекту Конституції України, актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та погоджено проект акта із зауваженнями щодо невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки.

Крім того, згідно наявного у справі протоколу узгодження позиції щодо проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 12.04.2017, Міністерством соціальної політики України було враховано зауваження (пропозиції) Міністерства юстиції України, зокрема: в абз. 3 пп. 3, абз.3 пп. 4, абз. 6 пп. 5, абз 2 пп. 6 п. 1 слова «замінити абзацами такого змісту» замінено словами «викласти у такій редакції», викладено абз. 10 п. 14 іншого змісту та абз. 5 у п. 5 та 6 проекту.

Отже, зауваження та застереження, викладені у висновку Мін'юсту були прийняті до уваги, що також було підтверджено у письмових поясненнях відповідача, а відтак посилання позивача на відсутність експертизи щодо проекту акта та як наслідок порушення процедури прийняття спірної постанови не приймається судом до уваги.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у справі, суд приходить до висновку, що Кабінет Міністрів України діяв в межах повноважень з дотриманням всіх необхідних процедур, встановлених чинним законодавством України.

Щодо тверджень позивача про порушення оскаржуваною постановою прав людини та громадянина, то суд зазначає слідуюче.

В межах даного спору оскаржується Постанова № 300, якою внесені зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України, зокрема і до Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.1997 № 1050).

При цьому, Кабінет Міністрів України, реалізуючи свої повноваження як суб'єкт правотворчості при встановленні порядку призначення та надання житлових субсидій, своєю постановою від 27.04.2018 № 329 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року №1022», Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 виклав в іншій редакції.

Отже, редакція Положення від 27.04.2018 визначає нові умови призначення та порядку надання громадянам житлових субсидій, які відмінні від оскаржуваних, а відтак, починаючи з 27.04.2018 постанова Кабінету Міністрів України №848 від 21.10.1995 не містить положень, якими позивач обґрунтував порушення прав і свобод людини і громадянина.

Однак, суд звертає увагу, що прийняття Положення в новій редакції не є перешкодою для перегляду окремих положень постанови на відповідність правовому акту вищої юридичної сили, оскільки такий нормативно-правовий акт діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин позивача.

Так, ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з

використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд не вбачає невідповідності оскаржуваної постанови критеріям, зазначеним в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що оскаржуваною постановою впроваджено оновлену Програму житлових субсидій та доповнено перелік умов, за яких субсидія не призначається.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII надано офіційне тлумачення поняття "звуження змісту прав і свобод".

Так, у вказаному рішення зазначено, зокрема, що звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики (абзаци п'ятий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Як вбачається із висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи від 07.04.2017, останнім встановлено відповідність проекту оскаржуваної постанови Конституції України, що в свою чергу свідчить, що даним нормативно-правовим актом не позбавлено громадян України права на отримання житлових субсидій, а лише змінено порядок їх оплати та призначення, який був врегульований постановою Кабінету Міністрів України №848 від 21.10.1995, що в свою чергу свідчить про те, що звуження обсягу існуючих конституційних прав, свобод позивача та третіх осіб не відбулося. Крім того, суд зазначає, що соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм реалізації цих прав може бути змінений державою.

Враховуючи викладене, суд, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя А.С. Мазур

Суддя Є.В. Аблов

Суддя А.В. Літвінова