Рішення № 79687048, 30.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2019 Справа № 910/14179/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є. при секретарі судового засідання Хмельовському В.О. розглянувши за правилами загального позовного матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "999" (01024, м.Київ, вул.Богомольця, 7/14, прим.182, код ЄДРПОУ 37143333)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТІС-ГРУП" (02094, м.Київ, вул.Гната Хоткевича, 12, оф.177А, код ЄДРПОУ 41053959)

про стягнення 2 808 040,50 грн, що є еквівалентом 100 000 дол. США,-

За участю представників сторін:

від позивача: Васильєв В.А.(адвокат), довіреність № б/н від 03.05.18;

від відповідача: Пендюр В.В.(адвокат), договір про надання правової допомоги №77 від 13.11.18.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю " 999", 23 жовтня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТІС-ГРУП", про стягнення 2 808 040,50 грн, що є еквівалентом 100 000 дол. США.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним, на думку позивача, виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮСТІС-ГРУП" умов Договору №27/12-16фз про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 27.12.2016, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТІС-ГРУП" частину боргу, а саме 100 000 дол. США, що мали бути сплачені останнім до 07.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2018 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.12.2018.

23.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТІС-ГРУП" надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився.

У підготовчому засіданні 05.12.2018 присутніми представником позивача було заявлене клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 23.01.2019.

16.01.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю " 999" надійшла відповідь на відзив.

22.01.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю " 999" надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача, відповідно до якої останній, зокрема, повідомляє про те, що не заперечує щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У підготовче засідання 23.01.2019 з'явився представник відповідача, яким надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідно до ч.2 ст.177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п.3 ч.2 ст.185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 30.01.2019.

25.01.2019 представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано письмове заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

У судове засідання 30.01.2019 представник позивача з'явився, надав суду свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 30.01.2019 з'явився, проти задоволення позову заперечував в повному обсязі.

У судовому засіданні 30.01.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю « 999» (далі - позивач, сторона - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮСТІС-ГРУП» (далі - відповідач, сторона - 2) було укладено Договір про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №27/12-16фз (далі - Договір), відповідно до якого сторона - 1 доручає стороні - 2 на умовах, визначених цим Договором, виконати функції замовника, а сторона - 2 зобов'язується належним чином виконувати зазначені функції та відповідні зобов'язання, забезпечити фінансування будівництва об'єкту за власний рахунок та/або із залученням коштів третіх осіб відповідно до умов цього Договору.

Для цього Сторона - 1 надає Стороні - 2 будівельний майданчик за актом (Додаток №1) та всі належні їй функції замовника, за винятком права продажу третім особам (фізичним/юридичним) майнових прав на частини об'єкту, що належать стороні - 1 відповідно до розділу 5 даного Договору,а сторона - 2 здійснює всі необхідні дії для будівництва об'єкту, продажу прав на частини об'єкту, що належать стороні - 2 відповідно до розділу 5 даного Договору третім особам (фізичним/юридичним), оформлення за сторонами та/або третіми особами прав власності на частини об'єкту відповідно до умов Договору та законодавства, а також має право здійснювати всі інші дії, які є необхідними для досягнення мети за даним Договором.

Відповідно до п. 2.2 Договору сторона - 2 зобов'язана передати стороні - 1 майнові права на частини об'єкту у порядку, визначеному розділом 5 цього Договору.

Пунктом 2.5 Договору визначено, що сторони домовились розподілити між собою майнові права в об'єкті будівництва згідно із розділом 5 цього Договору.

Згідно з пунктом 2.8.3 Договору загальна площа об'єкту орієнтовно складає 12 000,00 кв.м. і підлягає уточненню з відповідним внесенням змін до Договору шляхом укладення сторонами додаткової угоди до Договору, протягом 5 календарних днів з моменту отримання стороною - 2 декларації про початок виконання будівельних робіт. Площа квартир у об'єкті складає 5 404,65 кв.м. і длягає уточненю за результатами внедення об'єкту в експлуатацію.

Розділом 5 Договору визначено наступне. Результатом виконання даного Договору є завершений будівництвом та прийнятий в експлуатацію об'єкт. Сторони розподіляють між собою майнові права у наступних частинах: сторона - 1 отримує у власність майнові права на частину житлової площі об'єкту, що складає 7% від житлової площі об'єкту по цьому Договору. Сторона - 2 отримує у власність майнові права на залишкову частину площі від загальної площі об'єкту по цьому Договору. Всі розрахунки між сторонами за цим Договором виконуються шляхом отримання ними своїх частин об'єкту.

27.12.2016 між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору (далі - Додаткова угода), у якій сторони домовились внести зміни до п'ятого розділу Договору, виклавши її у наступній редакції:

« 5.1. Результатом виконання даного Договору є завершений будівництвом та прийнятий в експлуатацію Об'єкт.

5.2. Сторона-2 на підтвердження намірів щодо належного виконання умов Договору перераховує Стороні - 1 суму у розмірі 8160000 (вісім мільйонів сто шістдесят тисяч) гривень 00 копійок (1 долар США = 27,20 гривень), що є еквівалентом 300 000 (триста тисяч) доларів США, згідно середнього комерційного курсу продажу долару США на день підписання Договору (1 долар = 25,396 гривень) на наступним графіком:

до 07 липня 2018еквівалент у гривні 100000,00 доларів США згідно середнього комерційного курсу продажу долару США на день здійснення проплатидо 07 серпня 2018еквівалент у гривні 100000,00 доларів США згідно середнього комерційного курсу продажу долару США на день здійснення проплатидо 07 вересня 2018еквівалент у гривні 100000,00 доларів США згідно середнього комерційного курсу продажу долару США на день здійснення проплати

5.3 Сторони розподіляють між собою майнові права у наступних частинах:

5.3.1. Сторона - 1 отримує у власність майнові права на частину житлової площі Об'єкту, що складає 7% (сім) від Загальної житлової площі Об'єкту по цьому Договору.

5.3.2. Сторона-2 отримує у власність майнові права на залишкову частину площі від Загальної площі Об'єкту по цьому Договору.

5.4. Всі розрахунки між Сторонами за цим Договором виконуються шляхом отримання ними своїх Частин Об'єкту з врахуванням положень пункту 5.2. Договору.».

Позивач у своєму позові зазначає суду про те, що ним було здійснено зобов'язання по передачі функцій замовника та будівельного майданчика відповідачу, що підтверджується Актом від 27.12.2016 надання під забудову будівельного майданчика, проте, не зважаючи на вищевикладене, відповідач не сплатив позивачу 300 000,00 доларів США.

З огляду на вищенаведене, позивач просить суд стягнути частину вказаних коштів в розмірі 100 000,00 грн, що еквівалентно 2 808 040,50 грн.

Відповідач у своєму письмовому відзиві зазначає про те, що позивачем не надав відповідачу довіреності, у якій відповідачу буде надано право скасовувати, змінювати, уточнювати подану декларацію про початок виконання підготовчих або будівельних робіт, що унеможливлює їх виконання. Крім того, відповідач зазначає, що наміри не можуть бути предметом оплати та не можуть породжувати права.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

З метою визначення норм, які мають застосовуватись до правовідносин, в яких у сторін виник спір, необхідно визначити їх правову природу.

Відповідно до ч. 6 ст. 182 Господарського кодексу України угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

Отже, стаття 635 Цивільного кодексу України та стаття 182 Господарського кодексу України розрізняють два поняття - попередній договір і угода сторін про наміри (протокол про наміри, меморандум тощо).

При укладенні попереднього договору необхідно погодження всіх його істотних умов, до яких належать всі істотні умови основного договору, оскільки відсутність хоча б однієї з істотних умов майбутнього договору виключає можливість кваліфікувати відносини між сторонами як договірні. Угоди про наміри, протоколи про наміри, меморандуми тощо не є договорами і не породжують зобов'язання укласти в майбутньому основний договір. Тобто різниця між попереднім договором та угодою сторін про наміри полягає в тому, що угода про наміри, на відміну від попереднього договору, фактично не породжує для сторін ніяких правових наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 910/13249/17.

Так звана Угода про наміри між сторонами була імплементована у Додаткову угоду до Договору, зокрема, в частину, яка містить положення про розрахунки між сторонами.

Частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України на загальних засадах визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

При цьому, Договір, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього, за своєю юридичною природою є договором про інвестиційну діяльність.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначає Закон України «Про інвестиційну діяльність».

Частиною 1 статті 1 названого Закону закріплено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей (ч. ч. 1 та 3 ст. 2 Закону України «про інвестиційну діяльність»).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Як вже було зазначено судом вище, сторонами було обумовлено, що розрахунки за Договором проводяться виключно шляхом отримання ними своїх частин Об'єкту, зокрема, позивач отримає 7% від загальної житлової площі Об'єкту.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У Рішенні від 10.11.2011 N 1-26/2011 Конституційний Суд України зазначив про те, що Україна як соціальна, правова держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (стаття 1, частина 4 стаття 13, частини 1, 4 статті 42 Конституції України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини 1, 2 статті 8 Конституції України).

Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень ЦК України.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом із тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

У постанові від 10.10.2012 у справі N 6-110цс12 Верховний Суд України виклав свою правову позицію про те, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі N 910/7394/17 від 25.01.2018.

Суд звертає увагу на те, що умови Договору, викладені у Додатковій угоді до Договору про те, що відповідач на підтвердження намірів щодо належного виконання умов Договору має перерахувати позивачу суму у розмірі 8160000 (вісім мільйонів сто шістдесят тисяч) гривень 00 копійок (1 долар США = 27,20 гривень), що є еквівалентом 300 000 (триста тисяч) доларів США, згідно середнього комерційного курсу продажу долару США на день підписання Договору (1 долар = 25,396 гривень) за графіком, визначеним даною угодою, на думку суду не ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, з огляду на наступне.

З аналізу даної умови Договору вбачається, що у відповідача виникає обов'язок передати майнові права на 7% площі від загальної площі об'єкту після виконання позивачем своїх обов'язків за Договором. Тобто, в даному випадку має місце двостороннє зобов'язання, що базується на принципах чинного законодавства України.

При цьому, умова про підтвердження намірів щодо належного виконання умов Договору шляхом сплати грошових коштів, без умов їх повернення, не ґрунтується на принципі пропорційності, а тому визначити правову природу такого зобов'язання не видається за можливе.

З аналізу спірної умови Додаткової угоди, вбачається відсутність реальної мети використання грошових коштів, адже намір не можна вважати метою, оскільки намір не направлений на реальне настання правових наслідків, спрямованих на виконання Договору.

В свою чергу, укладення Договору, з урахуванням змін, внесених до нього, вже є правочином, який породжує намір сторін на виконання його умов. Договір сам по собі є документом про права та обов'язки, якщо він не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України:

"В Україні визнається і діє принцип верховенства права."

В силу положень ч.1 ст.129 Конституції України, ч.1 ст.2, ч.1 ст.6, ч.2 ст.48 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.1 ч.3 ст.2, ч.1 ст.11 ч.1 ст.236 чинного Господарського процесуального кодексу України, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив наступне:

"Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави."

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.

Відповідно до п.п.41, 52 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є "заборона свавілля", який означає, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі №912/555/17 від 09.02.2018.

З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що судом встановлено, що свобода договору не є безмежною, а також те, що неможливо встановити правову природу вказаного зобов'язання по перерахуванню коштів відповідачем на підтвердження намірів щодо належного виконання умов Договору, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 100 000,00 долів США.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, покладених в основу позову, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "999" відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 08.02.2019

Суддя О.Є. Блажівська