Рішення № 79662611, 07.02.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/1110/18-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Дембіцький П.Д., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 (позивач) просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління пенсійного Фонду України в Чернівецькій області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням вимог ч. 2 ст. 40 та п. 4-4 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії");

- зобов'язати Головне управління пенсійного Фонду України в Чернівецькій області признати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч. 2 ст. 40 та п. 4-4 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії") із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено внески, обчислені як середній показник за 2016 та 2017 року, починаючи з 15.08.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.08.2005 року звільнена з посади вчителя зарубіжної літератури Міліївської ЗОШ І-ІІІ ступені, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років згідно ст. 38 КЗпП України. Отримавши мізерну пенсію, через декілька днів, а саме 26.08.2005 року повернулася на роботу в Міліївську школу І-ІІІ ступеня на посаду вчителя сі твої літератури, де і продовжує працювати по сьогоднішній день.

Зазначає, що 16.10.2018 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про перерахунок пенсії за віком в якій просила призначити їй пенсію з застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення пенсії (5377,90) грн. при переході з пенсії за вислугу років на пенсію за віком. Зазначає, що 15.08.2018 року її переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком. Однак розрахунок пенсії проведений із застосуванням показника середньої зарплати працівників зайнятих у галузях економіки України за 2014-2016 роки (3764,40) грн. про що її повідомлено листом № 887/0-11/01 від 29.10.2018 року. Також у листі вказано, що підстав для застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні 5377,90 немає.

03.12.2018 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на позов, в якому зазначено, що позивачу призначена довічна пенсія за вислугу років, а тому при виповненні пенсійного віку можливий розгляд питання тільки про переведення з одного виду пенсії на інший вид з застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначе6ння попереднього виду пенсії - в даному випадку, за вислугу років.

Також звертає увагу, що позивач в позові просить застосувати пункт 4-4 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та враховувати при обрахунку пенсії за віком середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, яка обчислена як середній показник за 2016 та 2017 року. При цьому, застосування даного показника передбачено лише при призначенні пенсії у період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року, та не передбачено його застосування при переведені з одного виду пенсії на інший.

Таким чином, показник нової середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, який обчислено як середній показник за 2016 року та 2017 року застосовується виключно для розрахунку пенсій, які призначаються вперше в період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги, а також справу розглядати у порядку письмового провадження.

Представник відповідача заперечував проти позову, надав пояснення суду по суті спору, а також клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, у разі неявки відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У частині 9 статті 205 КАС України зазначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, суд вважає, що немає перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року. (а. с. 18).

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 24.08.1979 року по 05.06.1980 року працювала на посаді старшої піонервожатої Заліської восьмирічної школи Ратнівського району Волинської області. З 12.06.1980 року по 05.09.1980 року призначена на посаду бібліотекаря філіалу с. Мілієве Вижницького райвідділу культури Чернівецької області. 03.09.1980 року призначена на посаду вчителя російської мови і літератури та по сумісництву завідуюча бібліотекою Мілієвської СШ Вижницького районного відділу освіти Чернівецької області. 01.09.1985 року переведена на посаду вчителя російської мови і літератури, а 01.09.1996 року переведена на посаду вчителя зарубіжної літератури вказаного закладу. 01.08.2005 року звільнена з посади вчителя зарубіжної літератури Міліївської ЗОШ І-ІІІ ступеня у зв'язку з виходом на пенсію. (а. с. 13-15).

Відповідно до протоколу №135859 від 17.10.2005 року позивачці призначено пенсію з 02.08.2005 року за вислугу років. Загальний стаж 25 років 11 місяців 6 днів. (а. с. 30).

26.08.2005 року ОСОБА_1 повернулася на роботу в Мілієвську ЗОШ І-ІІІ ступеня на посаду вчителя світової літератури, де працює по даний час. (а. с. 15).

15.08.2018 року позивач звернулася з заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком. Із змісту заяви, яка міститься в матеріалах пенсійної справи видно, що на заяві міститься запис перехід на інший вид пенсії. (а. с. 33, 49).

Рішенням відповідача № 135859 від 21.08.2018 року на підставі заяви позивача від 15.08.2018 року позивачу визначено, вид пенсії "За віком", шифр пенсії 101, загальний стаж повний 38 років 10 місяців 8 днів станом на 30.06.2018 року, призначеного згідно з Законом України з 15.08.2018 року довічно з 15.08.2018 року. (копія заяви, розпорядження додається). (а. с. 32, 50).

19.09.2018 року позивач звернулася з заявою про призначення пенсії за віком. (а. с. 33).

Рішенням відповідача № 977090135859 на підставі заяви позивача від 19.09.2018 року позивачу - страховий стаж повний 40 років 8 місяців 10 днів, згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначено пенсію за віком (шифр та вид пенсії 101 - пенсія за віком) з 01.10.2018 року, довічно. (копія заяви, рішення додається). (а. с. 52).

16.10.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась із заявою до відповідача, в якій просила нарахувати пенсію за віком, виходячи із середньої заробітної плати по Україні 5377,90 грн. (а. с. 16).

29.10.2018 року відповідач в листі № 887/0-11/01 зазначив, що підстав для застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 року 5377,90 грн., немає. (а. с. 11-12).

Позивач, не погодившись із прийнятим рішенням відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії призначеної за віком виходячи із середньої заробітної плати по Україні 5377,90 грн., звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, судом встановлено.

Статтею 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

У статті 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно статті 22 Конституції України, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 Стаття 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Спеціальними законами, які регулює спірні правовідносини є Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) тут і далі норми Закону 1788-XI в редакції, чинній на момент призначення позивачеві пенсії за вислугу років, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно зі ст. 52 Закон № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

За приписами п. "е" ст. 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Таким чином, нормами Закону № 1788-XII визначено такий вид пенсії як пенсія за вислугу років. Саме на підставі цього закону позивачеві була призначена пенсія за вислугу років з 02.08.2005 року, як працівнику освіти.

Відповідно до положень частини 1 ст. 5 Закону №1058-IV (далі Закону № 1058-IV в редакції, чинній на момент призначення позивачеві пенсії за віком) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

У частині 1 ст. 9 Закон №1058-IV (який діяв на час призначення пенсії за віком) передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закон №1058-IV передбачено право вибору пенсійних виплат, а саме особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

За приписами абзацу 3 частини 1 статті 26 Закон №1058-IV до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: зокрема 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 40 Закон №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь - які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.

Згідно абзаців 1-6 ч. 2 ст. 40 Закон №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки.

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n);

К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Згідно з положеннями частини першої ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:

1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня;

2) пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності;

У такому самому порядку призначається пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком, якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані на день встановлення інвалідності, і з дня виникнення такого права - якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані в період після встановлення інвалідності до дня звернення за призначенням пенсії по інвалідності.

У разі коли вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані після призначення пенсії по інвалідності, пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком призначається з дня настання такого права, якщо звернення за призначенням пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права.

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Частиною 3 ст. 45 Закон №1058-IV встановлено, що Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV.

Однак, як встановлено судом, позивачу - ОСОБА_1 рішенням відповідача №977090135859 на підставі заяви позивача від 19.09.2018 року, розрахунку страхового стажу позивача, який складає повних 40 років 8 місяців 10 днів, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначено пенсію за віком (шифр та вид пенсії 101 - пенсія за віком) з 01.10.2018 року, довічно, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, оскільки за призначенням пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вона звернулася вперше. (а.с.52).

Тобто, в цьому випадку має місце призначення іншої пенсії за іншим Законом, а не переведення з одного на інший вид пенсії в межах одного Закону, що підтверджено матеріалами пенсійної справи позивача та прийнятими рішеннями з цього приводу.

Отже, у випадку, коли особі було призначено пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення", у подальшому при розрахунку пенсії за віком за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим Законом, ніж пенсія за вислугу років.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду України від 31.03.2015 у справі №21-612а14, від 09.06.2015 у справі №21-550а14, від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а, у постановах Верховного Суду від 14.09.2018 у справі №127/18159/17, від 06.03.2018 у справі 127/18159/17.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 4 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.

За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.

У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Якщо пенсіонер, який продовжував працювати, набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до частини першої статті 28 цього Закону, за його заявою проводиться відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Обчислення страхового стажу, який дає право на перерахунок пенсії відповідно до цієї статті, здійснюється не раніше дня, що настає за днем, по який обчислено страховий стаж під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.

Дія цієї частини не поширюється на пенсіонерів, яким призначено пенсію за вислугу років на умовах, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення", та які не досягли віку, встановленого статтею 26 цього Закону.

Згідно з абз. 2 п. 4-4 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2016 та 2017 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. У разі, якщо при однакових показниках індивідуального коефіцієнта заробітної плати (доходу) та тривалості страхового стажу розмір пенсії у 2018 році, обчислений відповідно до аналогічних показників, буде меншим, ніж пенсія, призначена у 2017 році, розмір якої обчислений з урахуванням положень абзацу першого цього пункту, Кабінет Міністрів України приймає рішення про збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується при призначенні пенсій з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, таким чином, щоб пенсії, призначені у зазначений період, не були меншими за пенсії, що призначалися з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач перед призначенням пенсії за віком не отримувала жодного виду пенсії, оскільки після призначення пенсії за вислугу років одразу була зарахована на роботу вчителем, у зв'язку з чим виплата вказаної пенсії їй була припинена. У випадку припинення пенсії за вислугу років її поновлення можливо лише в разі звільнення з роботи. Проте, на момент призначення пенсії за віком позивач працювала, а тому, підстави для поновлення виплати пенсії за вислугу років не має.

Крім того, після призначення пенсії за вислугу років позивач продовжувала працювати та сплачувала у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування по 01.06.2018 року, що підтверджується звітом по заробітку - розрахунком заробітної плати, який міститься в матеріалах пенсійної справи, що вказує на правомірність звернення позивача із вищевказаною заявою.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 19 цього Закону передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не відміняє вимоги частини дев'ятої цієї статті.

Згідно ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Водночас, суд зазначає, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy" № 36813/97).

З огляду на викладене суд, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд вважає, що оскільки позивачеві була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (який передбачає особливі підстави та порядок призначення пенсії), а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивачка звернулася вперше 15.08.2018 року та 19.09.2018 року на виконання яких рішенням відповідача № 977090135859 з урахуванням визначеного розрахунку страхового стажу позивача, який складає повних 40 років 8 місяців 10 днів, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначено пенсію за віком (шифр та вид пенсії 101 - пенсія за віком) з 01.10.2018 року, довічно, а тому відповідач протиправно не розглянув повно, об'єктивно з урахуванням прийнятих ним рішень та встановлених обставин справи заяву позивача відповідно до вимог Законів.

Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Головного управління пенсійного Фонду України в Чернівецькій області признати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч. 2 ст. 40 та п. 4-4 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії") із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено внески, обчислені як середній показник за 2016 та 2017 року, починаючи з 15.08.2018 року суд зазначає наступне.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що про зобов'язання Головного управління пенсійного Фонду України в Чернівецькій області признати ОСОБА_1 пенсію за віком належить до дискреційних повноважень відповідача.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ч. 2 ст. 9 КАС України).

Згідно із ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З метою захисту порушених прав позивача, суд зобов'язує Головне управління пенсійного Фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2018 року щодо нарахування пенсії за віком, виходячи із середньої заробітної плати по Україні 5377,90 грн. з урахуванням встановлених обставин у справі.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийнятого рішення.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1182211776.1 від 12.11.2018 року. (а. с. 6).

Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 704,80 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління пенсійного Фонду України в Чернівецькій області щодо відмови в нарахуванні пенсію за віком, виходячи із середньої заробітної плати по Україні 5377,90 грн.

3. Зобов`язати Головне управління пенсійного Фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2018 року щодо нарахування пенсії за віком, виходячи із середньої заробітної плати по Україні 5377,90 грн.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Оренбурзька, 7А, м. Чернівці, 58022, код ЄДРПОУ 40329345).

Статтею 255 КАС України визначено порядок набрання рішенням законної сили. Статями 293, 295 КАС України визначено порядок оскарження рішення суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач: - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58022, вул. Оренбурзька, 7-а, м. Чернівці, код ЄДРПОУ - 40329345).

Суддя П.Д. Дембіцький