Рішення № 79661751, 05.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

05 лютого 2019 р. справа № 520/9389/18 Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., за участі секретаря судового засідання Блудової А.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Кезлі М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області № 1357-17 від 15 серпня 2018 року про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1, видане громадянину Грузії - ОСОБА_3.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Протокольною ухвалою суду від 11.12.2018 прийнято до розгляду уточнений адміністративний позов, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області № 1357-17 від 15 серпня 2018 року про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1, видане громадянину Грузії - ОСОБА_3;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної служби в Харківській області від 14.08.2018 про заборону в'їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що такі рішення відповідача є безпідставними, необґрунтованими, протиправними та таким, що підлягають скасуванню, оскільки, на думку позивача, не відповідають критеріям необхідності у демократичному суспільстві, тому що для позивача та членів його сім'ї скасування посвідки має наслідком повну зміну способу життя родини. Позивач також зазначає, що оскаржувані рішення він не отримував, що є порушенням його прав та чинних норм законодавства України.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, доповнення до відзиву та додаткові пояснення, в яких вказано, що рішенням Головного управління ДМС України в Харківській_області від 15.08.2018, яким скасовано посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 строком дії до 24.07.2018, права позивача не порушувались.

Підставою для прийняття рішення ГУ ДМС України в Харківській області від 14.08.2018 про заборону в'їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_3 було подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України, в якому викладена інформація щодо загрози з боку позивача, дії якого направлені на порушення громадського порядку і безпеки, створюють загрозу життю, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Відповідачем вказано, що оскаржувані рішення винесено ним з підстав, у порядку та у спосіб, визначені законом, на виконання владної управлінської функції.

Процесуальним правом надати відповідь на відзив позивач не скористався.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є громадянином Грузії та документований посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_1 від 24.07.2017.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області № 1357-17 від 15 серпня 2018 року скасовано посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_1, видану громадянину Грузії - ОСОБА_3.

Підставою скасування посвідки відповідачем зазначено підпункт 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Пунктом 18 статті 1 цього закону встановлено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Підстави скасування посвідки визначено пунктом 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 (далі - Порядок №322), відповідно до якого посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: 1) отримання від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи; 3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі; 4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України; 6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист; 7) в інших випадках, передбачених законом.

Пунктами 64-66 Порядку № 322 передбачено процедуру винесення такого рішення, зокрема, рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття.

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Як встановлено судом, відповідач мотивував оскаржуване рішення про скасування посвідки посиланням на п.п.4 п.63 Порядку № 322.

Обґрунтовуючи посилання на таку норму права, відповідач зазначив, що 27.07.2018 до Головного управління ДМС України в Харківській області надійшло подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України №14/01/8-5481 щодо скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У поданні зазначено, що під час проведення превентивних заходів, направлених на запобігання фактів порушення громадського порядку та вчинення злочинів на території України представниками «злодіїв в законі», було встановлено, що ОСОБА_3 є організатором транснаціонального організованого злочинного угрупування з міжрегіональними зв'язками, яке діє на території східної України. Відомо, що ОСОБА_3 разом з іншими членами організованого злочинного угрупування планують вчинення підпалів, фізичної розправи та інші тяжкі злочини, які можуть призвести до масового порушення громадського порядку, спричинити загрозу життю і здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Судом встановлено, що інформацію, яка стала підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання, отримано відповідачем 27.07.2018, рішення про скасування посвідки винесено 15.08.2018, тобто, з порушенням строку, передбаченого пунктом 64 Порядку № 322.

Окрім того, до суду не надано доказів направлення такого рішення позивачу у строк, визначений пунктом 65 Порядку №322.

Суд зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у ч.2 ст.2 КАС України.

Зокрема, прийняття рішень у спосіб, визначений законом, означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

У межах спірних правовідносин відповідачем порушено принципи гласності та своєчасного прийняття рішення, а саме порушено право позивача знати про рішення, прийняте суб'єктом владних повноважень, а також не дотримано часові рамки, що визначені у нормативно-правових актах, не обґрунтовано невиправдане для конкретної ситуації зволікання.

Посилання представника відповідача на ту обставину, що у посвідки на тимчасове проживання, виданої позивачу, закінчився строк дії, а тому її скасування не порушує справ позивача, не може слугувати спростуванням допущених відповідачем порушень під час винесення оскаржуваного рішення від 15.08.2018.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Законний інтерес - це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у зв'язку зі зверненням у компетентний державний орган).

Закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання та скасування такої посвідки з підстав, визначених п.п.4 п.63 Порядку №322, за своєю правовою природою мають різні наслідки для позивача як іноземця, а тому аргументи представника відповідача про відсутність порушення прав позивача внаслідок винесення рішення Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області № 1357-17 від 15 серпня 2018 року є необґрунтованими.

Суд зазначає, що за своєю суттю правовий акт управління - це державно-владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим суб'єктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини. Разом із тим, з метою захисту прав та інтересів суб'єкта права суд встановлює правові наслідки протиправності акту, а саме його скасування.

Враховуючи встановлені судом порушення відповідачем процедури винесення рішення Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області № 1357-17 від 15 серпня 2018 року, суд приходить до висновку про його протиправність та задоволення позовних вимог щодо його скасування.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної служби в Харківській області від 14.08.2018 про заборону в'їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_3, судом встановлено такі обставини.

10 серпня 2018 року на адресу ГУ ДМС України в Харківській області з Департаменту карного розшуку Національної поліції України надійшло подання від 07.08.2018 № 14/01/10-5901, в якому зазначено, що під час проведення превентивних заходів, направлених на запобігання фактів порушення громадського порядку та вчинення злочинів на території України представниками «злодіїв в законі», було встановлено, що ОСОБА_3 є організатором транснаціонального організованого злочинного угрупування з міжрегіональними зв'язками, яке діє на території східної України. Відомо, що ОСОБА_3 разом з іншими членами організованого злочинного угрупування планують вчинення підпалів, фізичної розправи та інші тяжкі злочини, які можуть призвести до масового порушення громадського порядку, спричинити загрозу життю і здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України.

У поданні зазначено, що орган Нацполіції вважав би за доцільне розглянути органу Державної міграційної служби України питання щодо заборони в'їзду терміном на 5 років громадянину Грузії ОСОБА_3.

Рішенням Головного управління Державної служби в Харківській області від 14.08.2018 заборонено громадянину Грузії ОСОБА_3 в'їзд в Україну строком на 5 років з посиланням на ст.13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та п.4 наказу МВС України "Про затвердження Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства".

Перевіряючи відповідність вимогам закону оскаржуваного рішення, суд зазначає, що правовідносини з приводу прийняття органами державної влади рішень про заборону фізичним особам - громадянам в'їзду до України унормовані приписами Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (ч.2 ст.13 Закону).

Частиною 3 ст.13 Закону №3773-VI визначено, що рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.

Тобто, приписами чинного законодавства передбачено, що обмеження у свободі пересування фізичної особи - громадянина у просторі на території України не може перевищувати трьох років, у той час як відповідачем у оскаржуваному рішенні встановлено строк п'ять років.

Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235 (далі - Інструкція № 1235) визначено, що рішення про заборону в'їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в'їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції. Рішення про заборону в'їзду в Україну особі підписується керівником структурного підрозділу апарату ДМС, начальником управління (відділу) міграційної роботи ГУДМС, УДМС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і затверджується:в апараті ДМС - Головою, першим заступником або заступником; у головних управліннях, управліннях ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - начальником відповідного ГУДМС, УДМС, його першим заступником або заступником (пункти 6-7).

Суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача від 14.08.2018 винесено на підставі подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 07.08.2018 № 14/01/10-5901, тобто, з метою виконання вимог п.6 Інструкції №1235 зазначене подання вважалось відповідачем "обґрунтованим зверненням".

У поданні та у рішенні відповідача вказано строк заборони в'їзду позивачу на територію України - п'ять років, що суперечить приписам Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Приймаючи рішення від 14.08.2018, відповідач вважав подання із вказівкою строку п'ять років обґрунтованим, що суперечить вимогам Інструкції № 1235.

Судом встановлено, що висновком ГУ ДМС України в Харківській області від 19.12.2018 виправлено технічну описку в п.1 рішення про заборону в'їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначивши замість слова «п'ять» слово «три».

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні у справі «Ukrainian Media Group v. Ukraine» від 29.03.2005 Європейський Суд нагадує, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість розумною, залежно від обставин, мірою передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності значною мірою залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано (рішення у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990).

Суд зазначає, що невиправдане відхилення від процедури, яка передбачена національним законодавством, може суперечити принципу правової визначеності.

У рішеннях у справах Amann v. Switzerland та Rotaru v. Romania Суд вказує на те, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією.

У межах спірних правовідносин відповідачем не обґрунтовано та не доведено правомірності процедури внесення виправлень у оскаржуване рішення, зважаючи ще й на той факт, що такі виправлення внесено уже під час процедури судового оскарження.

Судом не встановлено будь-яких правових підстав для законності процедури внесення виправлень в остаточне рішення суб'єкта владних повноважень, що має наслідком порушення відповідачем принципу юридичної визначеності щодо його рішення.

Незазначення у рішенні конкретної підстави для його прийняття, а лише посилання на норму статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" суперечить приписам ч.2 ст.2 КАС України, а саме свідчить про недотримання відповідачем принципів добросовісності та обґрунтованості, чим, зокрема, порушено право позивача знати визначену законом підставу заборони в'їзду на територію України.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про неправомірність оскаржуваного рішення відповідача від 14.08.2018, що має наслідком його скасування.

Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом. Доказів протилежного відповідачем як суб'єктом владних повноважень до суду не надано.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області № 1357-17 від 15 серпня 2018 року про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1, видане громадянину Грузії - ОСОБА_3.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної служби в Харківській області від 14.08.2018 про заборону в'їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 07 лютого 2019 року.

Суддя О.Г. Котеньов