Рішення № 79661309, 07.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2019 р. Справа№200/233/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чекменьова Г.А., розглянувши в (спрощеному) письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про визнання дії неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про визнання дії неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він та його малолітня дитина ОСОБА_1 Есманур Гачаєвна були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи в м. Мирноград, пров., КлубнийАДРЕСА_1. Вказує, що він звернувся до відповідача із заявою та документами про призначення допомоги при народженні дитини, відповідно до вимог ЗУ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», але Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради, що у припиненні виплати допомоги при народженні дитини було відмовлено, у зв’язку з тим що позивач не мешкає за місцем фактичного проживання.

ОСОБА_1 вважає, що дане рішення відповідача є таким, що порушує його право та права його дитини. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, змушений був покинути своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини на тимчасово непідконтрольній території (районі проведення антитерористичної операції), а допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

Посилаючись на вищенаведене позивач вважає дії відповідача протиправними та такими що суперечать чинному законодавству, тому звернувся до суду з адміністративним позовом та просив задовольнити його в повному обсязі.

22 січня 2019 року через відділ діловодства та архівної роботи суду, відповідачем поданий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач зазначив, що позивачу була припинена виплата допомоги при народженні дитини – ОСОБА_1 Есманур Гачаєвні, 19 лютого 2017 року в зв’язку з тим, що за адресою мешкання ІНФОРМАЦІЯ_1, не підтверджено факт проживання позивача, а тому відсутні підстави для виплати допомоги при народженні дитини. На підставі чого, просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2019 року, відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення по суті та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження.

22 січня 2019 року від представника відповідача, через відділ діловодства та документообігу суду надійшов відзив на позовну заяву.

З’ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

19 лютого 2017 року у позивача народилась донька – ОСОБА_1 Есманур Гачаєвна, що підтверджується свідоцтвом про народження від 24 березня 2017 року, яке видане Костянтинівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Позивач звернувся до УПСЗН з заявою про взяття на облік, як внутрішньо переміщену особу, де згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 02 лютого 2018 року він зі своєю дитиною був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.

02 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини у відповідності до Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”.

23 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради з інформаційним запитом.

З відповіді відповідача від 07 вересня 2018 року № Г-17 на звернення позивача повідомлено, що було здійснено перевірку фактичного місця проживання/перебування позивача за адресою АДРЕСА_2. На момент перевірки позивач був відсутній за фактичним місцем проживання/перебування. Оскільки позивач в управління не з'явився, засіданням комісії від 09 лютого 2018 року з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини.

Суть спірних правовідносин у правомірності прийняття відповідачем спірного рішення, що регулюється нормами Конституції України, Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Порядком призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", який є базовим у даних спірних правовідносинах і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення, громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом.

Умови призначення і виплати державної допомоги та перелік документів, необхідних для її призначення, визначено Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 (далі - Порядок № 1751).

Частиною 1 ст.10, ч.ч.1, 7 ст.11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" визначено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (опікуну) на підставі свідоцтва про її народження, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Так, відповідно п.13 Порядку №1751 допомога при народженні дитини, яка народилась після 8 квітня 2011 року, надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму,- на другу дитину і т.д. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, з заявою про призначення одноразової державної допомоги позивач звернувся до відповідача з додержанням встановленого законом строку, надавши до неї повний перелік необхідних документів. Відомостей про отримання позивачем допомоги в іншому органі соціального захисту населення на території України відповідачем на час розгляду справи не надано.

Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 10 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” передбачено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Частинами 7, 9 ст. 11 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Таким чином, суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивач має право на звернення до органу праці та соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги.

Отже, враховуючи зазначене, позивач та її дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, який передбачає комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач, в сім'ї якої виховуються та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави. Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій суд встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Крім того, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. З огляду на це суд вважає, що прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні позивачу допомоги на підставі підзаконного акту, а саме, постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, який порушує право на соціальний захист, є протиправним.

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно ст.12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п.71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до ст. 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 02 лютого 2018 року № НОМЕР_1 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.

Суд не погоджується з запереченнями відповідача і вважає, що відповідач не довів правомірності свого рішення та законності підстав у відмові в призначенні виплат державної допомоги при народженні дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз'ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення».

Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

В абзаці 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Припинення призначення допомоги при народженні дитини позивачу, зокрема, здійснено на підставі рішення від 09 лютого 2018 року.

Отже, враховуючи положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача та скасувати рішення про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини від 09 лютого 2018 року.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2019 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних відповідача на користь Державного бюджету судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 2, 139, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_2) до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради (місцезнаходження: Донецька область, м. Мирноград, мкр. Молодіжний, буд. 59) про визнання дії неправомірними та зобов’язати вчинити певні дії – задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірними дії Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті допомоги при народженні дитини,- дочки ОСОБА_1 Есманур Гачаєвни, ІНФОРМАЦІЯ_6.

Скасувати рішення про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини від 09 лютого 2018 року.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради (код ЄДРПОУ 25953304) призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) допомоги при народженні дитини, ОСОБА_1 Есманур Гачаєвни, ІНФОРМАЦІЯ_6 згідно заяви від 02 лютого 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради (місцезнаходження: 85327, Донецька область, м. Мирноград, м-н. Молодіжний, буд. 59, ідентифікаційний код юридичної особи 25953304) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 07 лютого 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Чекменьов Г.А.