Рішення № 79659027, 05.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року Справа № 160/617/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Голобутовського Р.З.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Заступника Директора - Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_2, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві про зобов’язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, розглянути заяву про кримінальне правопорушення уповноваженою особою, визнання незаконним призначення ОСОБА_2 на посаду Заступника Директора - Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, -

ВСТАНОВИВ:

22.01.2019 ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Заступника Директора – Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_2 (далі – відповідач 1), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі – відповідач 2), в якій просить:

- зобов’язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.01.2019 №11012019 про внесення відомостей до ЄРДР за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України повторно та надати відповідь вповноваженою особою;

- визнати призначення ОСОБА_2 на посаду Заступника Директора – Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, незаконним.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 11.01.2019 ОСОБА_1 подано до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, заяву про кримінальне правопорушення (вих. № 11012019) про внесення відомостей до ЄРДР за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України. 18.01.2019 ОСОБА_1 отримав відповідь №534/02-2 від 15.01.2019, підписану заступником Директора – Начальником слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2, відповідно до якої подана ОСОБА_1 заява про кримінальне правопорушення не містить фактичних даних про вчинення кримінального правопорушення. Позивач вважає, що така відповідь є неправомірною, оскільки підписана неуповноваженою особою, так як ОСОБА_2 не є Заступником Директора - Начальником слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, та конкурс на дану посаду не проводився. Таким чином, за позицією позивача, ОСОБА_2 не мав права розглядати заяву ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення від 11.01.2019, а тим більше надавати на неї відповідь. Позивач вважає, що ОСОБА_2 неправомірно займає посаду Заступника Директора - Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві. З огляду на викладене, позивач просить задовольнити позовну заяву.

Ухвалою суду від 23.01.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

04.02.2019 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що на заяву ОСОБА_1 (вих. 11012019) Заступником Директора - Начальником слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_2 15.01.2019 надано відповідь №534/02-2 від 15.01.2019. У вказаній відповіді відповідачем 1 зазначено, що подана ОСОБА_1 заява про кримінальне правопорушення не містить фактичних даних про вчинення кримінального правопорушення, а викладені у ній доводи носять характер оскарження рішень, дій та бездіяльності працівників поліції під час здійснення ними своїх повноважень. Цією ж відповіддю ОСОБА_1 роз’яснено, що відповідно до ст. 303 КПК України у випадку незгоди із бездіяльністю, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення, останній має право оскаржити цю бездіяльність до слідчого судді. Також, відповідачем 1 зазначено, що відповідно до наказу директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 №107 о/с від 07.09.2018 ОСОБА_2 призначено на посаду Заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, як обраного за конкурсом з 10.09.2018. Наказом Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 №201-ос від 26.11.2018 ОСОБА_2 переведено з посади Заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, на рівнозначну за обсягом повноважень керівну посаду - Заступника Директора — Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, з 26.11.2018, за згодою ОСОБА_2. З метою забезпечення ефективної організації роботи слідчих підрозділів Територіального управління директором Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 видано наказ «Про введення в дію змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві», №197-ос-ДСК від 26.11.2018, яким з 26.11.2018 введено в дію зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві. Відповідно до змін № 2 до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, на 2018 рік, підписаних в.о. Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_4, затверджених 26.11.2018 Директором Державного бюро розслідувань ОСОБА_3, до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, включена керівна посада – «Заступник Директора – Начальник слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві».

З огляду на викладене, відповідач просив відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.

На підставі викладеного, а також виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

11.01.2019 ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, подано заяву про кримінальне правопорушення (вих. № 11012019) про внесення відомостей до ЄРДР за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.

15.01.2019 Заступником Директора – Начальником слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2 надано відповідь № 534/02-2 від 15.01.2019, в якій зазначено, що подана ОСОБА_1 заява про кримінальне правопорушення не містить фактичних даних про вчинення кримінального правопорушення, а викладені у ній доводи носять характер оскарження рішень, дій та бездіяльності працівників поліції під час здійснення ними своїх повноважень. Цією ж відповіддю ОСОБА_1 роз’яснено, що відповідно до ст. 303 КПК України у випадку незгоди із бездіяльністю, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення, останній має право оскаржити цю бездіяльність до слідчого судді.

Крім того, у вказаній відповіді № 534/02-2 від 15.01.2019 зазначено, що Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у м. Полтаві, з метою проведення службового розслідування за фактами, викладеними у заяві ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення стосовно окремих працівників Соборного ВП ГУНП в Дніпропетровській області, надіслано запит до Дніпропетровського управління ДВБ НП України.

Не погоджуючись із діями відповідачів, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» № 794-VIII від 12.11.2015 (в редакції закону від 03.07.2018) державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, цим та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який частину своїх повноважень реалізує спільно із першим заступником Директора Державного бюро розслідувань і заступником Директора Державного бюро розслідувань відповідно до частини другої статті 12 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор Державного бюро розслідувань, має наступні повноваження, зокрема: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина; координує і контролює діяльність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань; затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних органах Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами; видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов’язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань; призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних органів Державного бюро розслідувань; здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом.

Відповідачем 1 до суду надано завірені належним чином копії наказів Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3, та змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, аналізуючи зміст та правові наслідки яких, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 №107 о/с від 07.09.2018 ОСОБА_2 призначено на посаду заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, як обраного за конкурсом з 10.09.2018. Підстава для призначення на посаду: заява ОСОБА_2 від 30.07.2018, протокол засідання конкурсної комісії № 2 від 20.07.2018, рекомендація №762-18 від 24.07.2018.

Наказом директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3М №201-ос від 26.11.2018 ОСОБА_2 переведено з посади Заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, на посаду Заступника Директора – Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, з 26.11.2018, за згодою ОСОБА_2

На виконання наказу Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3М №193-ос від 26.11.2018 «Про внесення змін в організаційні структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», а також з метою забезпечення ефективної організації роботи слідчих підрозділів Територіального управління, Директором Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 видано наказ «Про введення в дію змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві» № 197-ос-ДСК від 26.11.2018, яким з 26.11.2018 введено в дію зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві.

Відповідно до змін № 2 до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, на 2018 рік, підписаних в.о. Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_4, затверджених 26.11.2018 Директором Державного бюро розслідувань ОСОБА_3, до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, включена керівна посада – «Заступник Директора – Начальник слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві».

Проаналізувавши зазначені накази Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3, та зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, суд робить висновок, що вони за своїм змістом та юридичними наслідками повністю узгоджуються з нормами Кримінального процесуального кодексу України, Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Закону України «Про державну службу», що у свою чергу підтверджує їх законність та обґрунтованість, і, як наслідок, законність перебування ОСОБА_2 на посаді заступника Директора - Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві.

Доводи позивача стосовно непроходження ОСОБА_2 конкурсу на посаду Заступника Директора – Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, не приймаються судом до уваги, оскільки ОСОБА_2 на посаду Заступника Директора – Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, був не призначений, а переведений, при цьому переведений з іншої рівнозначної керівної посади, - Заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, на яку ОСОБА_2 призначено згідно з наказом Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 № 107 о/с від 07.09.2018, як успішно обраного за конкурсом (протокол засідання конкурсної комісії № 2 від 20.07.2018).

Більш того, включення до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, керівної посади – «Заступник Директора – Начальник слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві» врегульоване наказом Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 № 197-ос-ДСК від 26.11.2018, № 193-ос від 26.11.2018 «Про внесення змін в організаційні структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», що у повному обсязі узгоджується з приписами Кримінального процесуального законодавства України, оскільки сприяє виключно меті забезпечення ефективної організації роботи слідчих підрозділів Територіального управління.

Таким чином, відповідь № 534/02-2 від 15.01.2019, адресована ОСОБА_1, надана уповноваженою посадовою особою - Заступником Директора – Начальником слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що позовні вимоги ОСОБА_5 щодо зобов’язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, розглянути його заяву про кримінальне правопорушення від 11.01.2019 та надати відповідь повторно уповноваженою особою, а також визнати призначення ОСОБА_2 на посаду заступника Директора - начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, незаконним, не ґрунтуються на законі, є необґрунтованими, спростовуються дослідженими судом доказами та є такими, що не підлягають задоволенню.

Також, суд звертає увагу на положення Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, які у повному обсязі підтверджують законність переведення та перебування ОСОБА_2 на посаді Заступника Директора - Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві:

Відповідно до пунктів 4, 6 та 7 частини 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 визначення термінів є наступним:

- посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов’язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону;

- рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу;

- суб’єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов’язкового проведення конкурсу на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Враховуючи викладене, суд не бере до уваги положення пункту 1 «Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань», затвердженого Наказом Державного бюро розслідувань № 13 від 14.02.2018, оскільки цей Порядок визначає механізм проведення відкритого конкурсу для призначення та заміщення на посади у центральному апараті Державного бюро розслідувань та його територіальних органах, а не механізм переведення з рівнозначних посад, конкурс по якій вже проведений.

Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), пунктом 8 частини 1 статті 3, визначено, що керівником органу досудового розслідування є, зокрема, начальник слідчого управління.

Згідно з підпунктом «г» пункту 1 частини 1 ст. 38 КПК України органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є, у тому числі, слідчі підрозділи органів державного бюро розслідувань.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 КПК України орган досудового розслідування зобов’язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

Частиною 4 ст. 216 КПК України визначено підслідність слідчих органів державного бюро розслідувань, які здійснюють досудове розслідування злочинів:

- вчинених Президентом України, повноваження якого припинено, Прем’єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, народним депутатом України, Уповноваженим Верховної ОСОБА_3 України з прав людини, Директором Національного антикорупційного бюро України, Генеральним прокурором, його першим заступником та заступником, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної ОСОБА_3 України, Прем’єр-міністра України, суддею, працівником правоохоронного органу, особою, посада якої належить до категорії "А", крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності Національного антикорупційного бюро України згідно з частиною п’ятою цієї статті;

- вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України згідно з частиною п’ятою цієї статті;

- проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України.

Аналогічне положення визначення підслідності слідчих органів державного бюро розслідувань та завдання Державного бюро розслідувань із запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування, закріплені нормами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Таким чином, переведення 26.11.2018 ОСОБА_2 з посади заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, на посаду заступника Директора – Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, та перебування ОСОБА_2 на посаді Заступника Директора – Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, є законним, оскільки ґрунтується виключно на нормах чинного законодавства.

При цьому заява про кримінальне правопорушення ОСОБА_1 (вих. № 11012019) від 11.01.2019 про внесення відомостей до ЄРДР за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, розглянута уповноваженою особою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, а саме заступником Директора – Начальником слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2.

З огляду на викладене, суд робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 При цьому відповідачем 1 у повному обсязі доведено правомірність своїх повноважень, як Заступника Директора – Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, а також надання останнім оскаржуваної відповіді позивачу, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційним Судом України неодноразово розглядалося питання тлумачення частини другої статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25.11.1997 року; пункту 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997 року; та пункту 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 року від 14.12.2011 року).

У Рішенні № 19-рп/2011 від 14.12.2011 року Конституційним Судом України зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України свідчить про те, що частиною другою цієї статті гарантовано «кожному» захист «своїх прав», які порушено органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами.

У постанові Верховного Суду України від 23.05.2017 у справі № 800/541/16 звернуто увагу, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Враховуючи викладене, суд робить висновок про відсутність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно положень статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).

Таким чином, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд робить висновок, що ОСОБА_1 не підтверджено, що діями відповідача – Заступником Директора – Начальником слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2, були порушені права та інтереси позивача.

З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що позовна заява не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (49008, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до заступника Директора - Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_2 (вул. Соборності, 37, м. Полтава, 36014), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (вул. Соборності, 37, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 42334163) про зобов’язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, розглянути заяву про кримінальне правопорушення уповноваженою особою, визнання незаконним призначення ОСОБА_2 на посаду Заступника Директора - Начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський