Рішення № 7964948, 22.02.2010, Новомиргородський районний суд Кіровоградської області

Новомиргородський районний суд

м. Новомиргород вул. Леніна 157 Україна 26000

Справа № 2-188\2009

Категорія 26

22.02.2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Іванова Д.Л.,

при секретарі - Загородній Л.А.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомиргород цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до фермерського господарства «ОСОБА_5»про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2009 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до фермерського господарства «ОСОБА_5»в якому просить стягнути з відповідача на його користь 54500,00 гривень заборгованості за договором позики, 12262, 50 гривень штрафних санкцій за порушення грошового зобовязання, а також всі судові витрати повязані з предявленням позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 18 грудня 2007 року між ним та фермерським господарством «ОСОБА_5»в особі ОСОБА_5 укладено договір позики, згідно якого відповідачка отримала 54500,00 гривень, які в обумовлений договором термін, а саме до 18 березня 2008 року не повернула і фактично ухиляється від виконання взятих на себе зобовязань по поверненню коштів.

У позові також зазначається, що в результаті порушення ОСОБА_5 договірних зобовязань вона повинна сплатити йому основну суму боргу з урахування інфляційних витрат, а також три проценти річних від суми заборгованості за весь час прострочення.

В ході судового розгляду представник позивача адвокат ОСОБА_1 вніс зміни до позову в частині стягнення суми заборгованості і просив остаточно стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 - 54500,00 гривень основного боргу, 12044, 50 гривень інфляційних витрат та 1877, 78 гривень відсотків за порушення грошового зобовязання.

В судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_1 позов ОСОБА_4 підтримав повністю і пояснив, що позивач і ФГ «ОСОБА_5»вели спільну комерційну діяльність по закупівлі та продажу товарів сільскогосподарського виробництва, а 18 грудня 2007 року уклали договір позики на 54500,00 гривень для поповнення обігових коштів фермерського господарства.

Проект договору позики був представлений ОСОБА_6 чоловіком ОСОБА_5, який безпосередньо займається господарською діяльністю і веде справи з підписом ОСОБА_5 та печаткою підприємства, кошти по договору передавались готівкою ОСОБА_6 у присутності ОСОБА_5 в офісі ПП «Агро плюс - К «, всі умови договору та строки повернення коштів обговорювались спільно, договір підписаний сторонами, кошти передані.

ОСОБА_5 та представник ФГ «ОСОБА_5» адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ОСОБА_4 не визнали, мотивуючи тим, що ОСОБА_5 договір позики та прибутково касовий ордер на підписувала, кошти не отримувала, у звязку з чим договір позики вважають недійсним і звернулись до позивача з зустрічним позовом в якому просили зупинити розгляд справи за позовом ОСОБА_4 та визнати договір позики укладений між ним та ФГ «ОСОБА_5» недійсним.

В судових дебатах представник відповідачки адвокат ОСОБА_2 від позовних вимог відмовився і просив зустрічний позов ОСОБА_5 залишити без розгляду.

Заслухавши пояснення сторін, свідка ОСОБА_6, дослідивши представлені сторонами письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено, що зобов'язальні відносини сторін у даній справі ґрунтуються на договорі позики укладеного 18 грудня 2007 року між фізичною особою ОСОБА_4 та ФГ «ОСОБА_5»в особі голови підприємства ОСОБА_5, згідно з яким остання отримала 54500,00 гривень позики, які згідно п.п. 4.1 п.4 Договору зобовязалась повернути до 18 березня 2009 року.

Судом також встановлено, що ОСОБА_6 фактично був керівником даного підприємства і займався господарською діяльністю фермерського господарства «ОСОБА_5»

В судовому засіданні ОСОБА_6 підтвердив, що підприємство оформлене на його дружину ОСОБА_5, яка з 2005 року знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, всі питання, які стосуються фінансової та господарської діяльності підприємства вирішує він, оформляє та укладає угоди на закупівлю та продаж сільгосппродукції з власної ініціативи.

Також свідок зазначив, що він дійсно у грудні 2007 року для розвитку підприємства та поповнення обігових коштів позичив у свого колишнього партнера ОСОБА_4 - 54500, 00 гривень, попередньо обговоривши умови договору, за спільною згодою уклали договір позики, який він особисто підписав та свій підпис засвідчив печаткою підприємства, гроші отримав готівкою особисто і через деякий час, коли саме не памятає повернув, при цьому від ОСОБА_4 отримав розписку, яка знаходиться у нього.

За змістом ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

ОСОБА_5 та її представник не представили суду докази які б з достовірністю свідчили про виконання ФГ «ОСОБА_5 « своїх зобовязань перед ОСОБА_4 по договору позики, а їх доводи фактично спростовуються представленими представником позивача письмовими доказами та показами свідка ОСОБА_6

За змістом положень ст.ст. 208, 209 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою, повинні вчинятися у письмовій формі. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 1046, 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець ) передає у власність другій стороні ( позичальнику ) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів ( суму позики ). Позичальник зобовязаний повернути позикодавцю позику ( грошові кошти у такій самі сумі ) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 509, 526 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобовязана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію, у тому числі сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обовязку.

Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

За змістом ст.ст. 610, 611, 612, 623, 625 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, договір позики ОСОБА_4 та ОСОБА_6 від імені ФГ «ОСОБА_5 «уклали за спільною згодою, маючи на те, достатній обсяг цивільної дієздатності, даний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, форма і зміст договору відповідали загальним вимогам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

Оскільки відповідач та його представник фактично не оспорювали суму заборгованості по договору позики та представлений представником розрахунок інфляційних витрат, суд виходячи з принципу змагальності та диспозитивності цивільного судочинства прийшов до висновку, що позов ОСОБА_4 в цій частині підлягає задоволенню.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення з відповідача відсотків на рівні 3% річних від простроченої суми, то суд в цій частині вирішив відмовити ОСОБА_4 у задоволенні, оскільки інфляційні витрати та три проценти річних не є збитками в розумінні частини 2 статті 22 ЦК України, а за своєю правовою природою є санкціями за неналежне виконання договірного грошового зобов'язання.

В даному випадку три відсотки річних у розмірі 1877, 78 гривень як санкція за неналежне виконання ФГ «ОСОБА_5 «грошового зобовязання покриті сумою інфляційних витрат у розмірі 12044, 50 грн. і стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 16, 22, 202-205, 207-208, 215, 234, 509, 510, 526, 530, 545, 546, 610-612, 623-625, 1046, 1050, ст. ст. 10, 11,208-218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 до фермерського господарства «ОСОБА_5»про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з фермерського господарства «ОСОБА_5 «, код ЄДРПОУ 33505429, вул. Колгоспна, 5, с. Жовтневе, Новомиргородського району, Кіровоградської області на користь ОСОБА_4 - 66544, 50 грн..

Стягнути з фермерського господарства«ОСОБА_5 «, код ЄДРПОУ 33505429, вул. Колгоспна, 5, с. Жовтневе, Новомиргородського району, Кіровоградської області на користь ОСОБА_4 - 693, 87 грн. судового збору та 255, 00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через Новомиргородський районний суд Кіровоградської області шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя \ підпис \

Згідно з оригіналом

Суддя Новомиргородського районного суду

Кіровоградської області Іванов Д.Л.