Рішення № 79643672, 28.01.2019, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/7967/18

2/310/316/19

РІШЕННЯ

Іменем України

28 січня 2019 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Стручкової Л.І.,

за участі секретаря судового засідання Вакал Н.А.,

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_4 приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області, про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом в обґрунтування якого зазначив, що з 20.07.1990 року по 21.03.2018 року вони з ОСОБА_2 перебували у шлюбі. Від цього шлюбу мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає зі своєю сім’єю в США. За час перебування у шлюбі за рахунок спільних коштів сторонами була набута у спільну сумісну власність квартира №11, яка знаходиться в будинку №2 по площі Єдності (Першої Бердянської ради) в м. Бердянськ Запорізької області. Право власності на вказану квартиру з його згоди було оформлено на ОСОБА_2 У січні 2018 року для розвитку власного бізнесу, а саме для закупівлі деревини та будівельних матеріалів, йому знадобилися гроші, які запропонувала надати ОСОБА_2 в обмін на його частку в праві власності на спірну квартиру, зауваживши, що вона вже домовилась з донькою ОСОБА_5 про надання необхідної суми грошей. Домовившись з ОСОБА_2 про вартість його частки в праві власності на спірну квартиру у розмірі 500 000 грн. і про порядок розрахунку, який повинен відбутись в день підписання договору купівлі-продажу, він погодився. Усі заходи, щодо підготовки документів для укладення нотаріально посвідченої угоди взяла на себе відповідач. 01.02.2018 року між ним та відповідачем був укладений договір дарування згідно з яким він передав безоплатно, а відповідач отримала у дар 1/2 частку в праві власності на спірну квартиру. Договір був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №77. Зазначений правочин був вчинений ним в наслідок помилки і в супереч його внутрішній волі, під впливом обману з боку відповідача. З самого початку у нього не було наміру дарувати свою частку в праві власності на квартиру, навпаки він бажав продати її і отримати за це гроші, бо це було останнє його нерухоме майно. При ознайомленні з текстом угоди він звернув увагу нотаріуса і ОСОБА_2, що не дарує свою частку, а продає і вартість нерухомого майна складає – 500 000 грн. Через деякий час нотаріус в договорі зробила зміни відносно суми договору, а відносно правовідносин, які встановлюються між сторонами і настання певних наслідків після укладення цього правочину за пропозицією ОСОБА_2 вирішили приховати для мінімізації податків та обов’язкових платежів. Після укладення угоди, відповідач на виконання своїх грошових зобов’язань щодо покупки нерухомого майна, в приміщені Бердянського відділення ОТП Банк передала йому гроші у сумі 5000 доларів США, які вона отримала переказом по системі Western Union з Сполучених Штатів Америки від дочки ОСОБА_6, що підтверджується відповідною розпискою про отримання грошей. Решту відповідач обіцяла передати на протязі тижня, проте чергові гроші в розмірі 1000 доларів США він отримав тільки 23.04.2018 року від ОСОБА_7, чоловіка доньки ОСОБА_5, переказом по системі Western Union з Сполучених Штатів Америки. Через деякий час від ОСОБА_7 він отримав СМС-повідомлення, що грошей за вказаною угодою він більш не отримає. В подальшому зазначене підтвердила і ОСОБА_2, при цьому погрожувала відібрати ще й бізнес. Загалом відповідач за договором дарування сплатила - 6000 доларів США, що в еквіваленті складає - 156138 гривень, а згідно домовленості повинна була сплатити - 500 000 гривень. Оскільки на відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним, вважає що договір дарування 1/2 частки в праві власності на квартиру, укладений між ним та ОСОБА_2 01.02.2018 року, є удаваним. Вказаний договір дарування був вчинений ним внаслідок помилки і в супереч внутрішній волі, під впливом обману з боку відповідача та з метою приховати насправді вчинений правочин, а саме договір купівлі - продажу. Посилаючись на ч.3 ст.203, ст.235, ч.1 ст. 215, ч.1 ст.216 ЦК України, просить визнати недійсним договір дарування 1/2 частки в праві власності на квартиру №11, яка знаходиться у будинку № 2 площа Єдності (до зміни назви площа Першої Бердянської ради) в місті Бердянськ, Запорізької області, укладений 01.02.2018 року між ним та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4, за реєстровим №77, повернути сторони в первинний стан, шляхом скасування реєстрації права власності на 1/2 частку зазначеної квартири за ОСОБА_2, стягнути з останньої судовий збір за подачу позовної заяви та забезпечення позову у сумі - 2807,70 грн.

Ухвалою суду від 24.09.2018 року було відкрито провадження у справі (а.с.40).

Ухвалою суду від 24.09.2018 року заяву позивача про забезпечення позову було задоволено, накладено арешт на 1/2 частку спірної квартири (а.с.42, 57).

Ухвалою суду від 08.10.2018 року заяву позивача про забезпечення доказів було задоволено, витребувано з відділення ОТП Банк копію заяви від.01.02.2018 року на видачу готівки ОСОБА_2 за банківською операцією з виплати переказу по системі Western Union з США у сумі 5000 доларів США (а.с.63, 111, 112).

21.11.2018 року в підготовчому судовому засіданні ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, було залучено до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу ОСОБА_4 ( а.с.102).

12.10.2018 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (а.с.67-73) в якому вона просить у задоволенні позову відмовити оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів щодо укладання договору дарування внаслідок помилки та всупереч його внутрішній волі під впливом обману з її боку. В обґрунтування відзиву зазначає, що дійсно спірна квартира була придбана за роки подружнього життя. Більшу частину коштів на придбання цієї квартири надала її мати. Ремонт в квартирі зроблено було за спільні кошти сторін. За бажанням її матері та обопільної згоди сторін, ця квартира в майбутньому повинна була належати їх спільній доньці - ОСОБА_5. Але донька вийшла заміж і мешкає зараз в іншій країні, вона не заперечувала, щоб сторони користувалися нею на свій розсуд до того моменту, коли їй знадобиться житло або кошти після його продажу. За матеріальної допомоги доньки, вона сплачувала комунальні послуги. З вересня 2017 року позивач різко змінив свою поведінку щодо ведення бізнесу і до неї, як до дружини. Не маючи вільних грошових коштів, позивач почав наполягати на придбанні ділянок на березі моря (на Верховій) у м. Бердянськ, змусив її стати його поручителем в отриманні банківського кредиту (ПАТ КБ «Приватбанк»), придбав мікроавтобус «Ford Transit» за 10600 доларів США, взяв у борг 12 000 доларів США під заставу цього авто. На що ОСОБА_3 витрачає гроші, він ніякої відповіді не надав. Коли почались вимагання боргів з боку різних кредиторів, він став примушувати продати спірну квартиру, яка за їх усною домовленістю належить спільній доньці. Хвилюючись за сімейне майбутнє, вона звернулася до доньки із зятем з поясненнями щодо обставини фінансової діяльності позивача. Донька з зятем не відмовили йому в допомозі, але прохання позивача надати 100 000 доларів США не виконали. Для надання такої великої допомоги, їм самім потрібно було взяти кредит. Вона постійно допомагала позивачу сплачувати його борги, які він сам собі і створив, а саме: в січні 2017 року надала позивачу 50 000 гривень, що підтверджується касовими ордерами; в січні 2018 року видала позивачеві готівкою 20 000 гривень; 01.02.2018 року видала готівкою 5000 доларів США, які надіслала донька, щоб допомогти батькові сплатити його борги; вона не заперечувала проти продажу паркінг-місця по вул. Гостинній, буд. 71 за 5 000,00 доларів США; в квітні 2018 року, вже після розлучення, сплатила 30 150 гривень за отриманий позивачем товар, про що свідчить чек. Цього було замало для погашення боргів позивача. В подальшому він змінив свою поведінку, від прохань перейшов до вимог повернення коштів, які витратив на навчання доньки в університеті та грошових коштів, які подарував доньці на весілля - 10 000 доларів США. Знаючи, що позивачу були потрібні грошові кошти, будучи збентеженою та наляканою, після нагадування йому про усну домовленість щодо спірної квартири, він сказав, що свою частку подарує їй, для спрощення оформлення документів на квартиру для доньки в майбутньому. Що і було зроблено за його власним бажанням та добровільно, засвідчено нотаріально в присутності приватного нотаріуса ОСОБА_4 Договір дарування частини квартири дійсно був складений 01.02.2018 року. Під час оформлення договору дарування не було ніякої мови про купівлю частки квартири, яка належала позивачу, ніяких коштів в обмін на право володіння його часткою у квартирі позивачу не надавалось. Під час оформлення договору дарування позивач, в присутності нотаріуса ОСОБА_4, виявив бажання визначити вартість своєї частки в розмірі 500 000 (п’ятсот тисяч) гривень, пояснивши це своїм шляхетним вчинком перед донькою. Але дійсна вартість квартири вказана в договорі та складає 180900 гривень. При посвідченні договору дарування 01.02.2018 року сторонам було прочитано вголос текст правочину нотаріусом, яка неодноразово запитувала їх, чи розуміють вони зміст угоди, та роз’яснювала правові наслідки укладення саме договору дарування, а не будь-якого іншого. Позивач на момент укладення правочину в повній мірі усвідомлював його правову природу та юридичні наслідки. Позивач власноруч підписав договір дарування в пунктом 5.8 якого визначено: «Сторони у присутності нотаріуса стверджують одна одній, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним; волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину». Пунктом 5.9 Договору визначено, що: «Сторони заявляють, що договір не вчиняється ними під впливом тяжкої для них обставини і на вкрай невигідних умовах». В п.1.3. Договору передбачено, що він передає безоплатно 1/2 частку в праві власності на квартиру. Основною метою договору дарування було забезпечення майбутнє доньки. На той час мови про розлучення не було. На момент дарування своєї частки квартири та після розлучення позивач не залишився без житла, у нього була в наявності інша житлова площа - двоповерховий будинок (комфортабельна дача), який придатний до житла та який забезпечений всіма необхідними комунікаціями, розташований в СОТ «Мрія», №30, з сауною та басейном.

12.11.2018 року позивач подав відповідь на відзив відповідача (а.с.90-93), в якому звертав увагу суду на те, що саме для розвитку бізнесу у січні 2018 року йому потрібні були гроші, що підтверджується відповідачем у відзиві. Тому у нього не було наміру дарувати свою частку в праві власності в спірній квартирі, а навпаки він бажав її тільки продати і отримати за це гроші, бо це було останнє його нерухоме майно. При укладені договору відповідач надала йому докази щодо грошового переказу від доньки із США і підтвердила намір купити нерухомість за 500000 тисяч гривень, як раніше було обумовлено. Проте, з метою приховування договору купівлі-продажу за для ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів сторони вирішили укласти договір дарування. Після укладення договору, відповідач на виконання своїх грошових зобов’язань частково розрахувалася з позивачем, що підтверджується наданою розпискою в якої була зазначена сума і підстава її передачі,а решту грошей обіцяла передати на протязі тижня, проте чергові гроші в сумі 1000 доларів США було отримано позивачем 23.04.2018 року переказом із США від чоловіка його дочки ОСОБА_6. Вважає, що за договором дарування права і обов’язки сторін виникли, але не ті, що випливають зі змісту правочину тому договір дарування є удаваним. Щодо садового будинку, який розташований на земельній ділянки в СГТ «Маяк» д.№30, то це майно на праві власності належить його батькові ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 25.12.2012 року за №174, витягом про державну реєстрацію прав від 27.12.2012 року, Державним актом на право власності на земельну ділянку серія. Вважає, відзив на позовну заяву необґрунтованим.

Третя особа - приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність та ухвалити рішення згідно чинного законодавства ( а.с.122).

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи та докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.07.1990 року по 21.03.2018 року, що підтверджується світлокопіями свідоцтв про укладення шлюбу та про розірвання шлюбу (а.с.12, 13).

На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_9, приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області від 25.06.2004 року реєстровий №2684, ОСОБА_10 (за згоди чоловіка п.18 Договору) набула право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (зараз – пл. Єдності) в м. Бердянськ, Запорізької області, що підтверджується світлокопіями зазначеного договору та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.22, 23).

01.02.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір (а.с.19-20), який посвідчено ОСОБА_4, приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області від 01.02.2018 року реєстровий №77, відповідно до якого сторони домовились про зміну режиму спільної сумісної власності подружжя на режим спільної часткової власності на спірну квартиру по 1/2 частці кожному.

За вказаним договором від 01.02.2018 року ОСОБА_3 також передав безоплатно ОСОБА_2 1/2 частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 (зараз – пл. Єдності) в м. Бердянськ, Запорізької області. ОСОБА_2 прийняла у власність від ОСОБА_3 вищевказану 1/2 частку в праві власності на квартиру (п.1.3 Договору).

Саме дарунок сторони оцінили у 500000 грн., ринкова вартість квартири в цілому станом на 31.01.2018 року складає 180900 грн. (п.2.1, 2.2 Договору).

Сторони засвідчили і гарантували зокрема те, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним, волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, кожен з них не обмежений в праві укладати правочини, вони не визнані недієздатними, не страждають в момент укладення договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті (п.3.1.2 Договору).

Право власності ОСОБА_3 на частку в спільному майні подружжя, яку визначено в наслідок укладення цього договору, підтверджується цим договором (п.4.2 Договору).

Внаслідок укладення цього договору ОСОБА_2 одержала право особистої приватної власності на квартиру, що є предметом цього договору (п.4.3 Договору).

На підставі вказаного договору відповідні відомості були внесені в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (а.с.9-11).

За приписами ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.64 СК України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Нормами ст.ст. 626, 627 встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас, за змістом ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Також положеннями цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до приписів ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину удаваним, позивач у силу ст.12 ЦК України зобов’язаний довести правову та фактичну підставу його удаваності.

В свою чергу, позивач, оспорюючи дійсну мету укладення спірного договору шляхом дарування частки у праві власності на квартиру, зокрема приховування іншого правочину купівлі-продажу цього майна, вказує на його удаваність, посилаючись при цьому на вчинення його відповідачем на платній основі та за для ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Згідно з ч.1 ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Частиною 2 цієї статті передбачено, що якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

При цьому, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зокрема у її п.25, роз’яснив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до ч. 1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з’ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

Згідно до позовних вимог, позивач вважає, що договір дарування від 01.02.2018 року є удаваним, та сторони договору мали на меті укласти саме договір купівлі-продажу.

Згідно зі ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд вважає, що позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників договору.

На підтвердження оплатності договору укладеного між сторонами 01.02.2018 року позивач посилається на світлокопію розписки від 01.02.2018 року (а.с.24), заяву на видачу готівки від 23.04.2018 року, де отримувачем є особисто ОСОБА_3 (а.с.25), та заяву на видачу готівки від 01.02.2018 року, де отримувачем є ОСОБА_2 (а.с.111).

Проте суд критично ставиться до цих доказів, оскільки оригіналу розписки суду не надано, а з заяв на видачу готівки не вбачається призначення такого переказу.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог в судовому засіданні суду пояснила, що дійсно донька ОСОБА_9 відправила на її ім’я грошовий переказ по системі Western Union зі Сполучених Штатів Америки у сумі 5000 доларів США для передання позивачу в зв’язку з його скрутним матеріальним становищем, що вона і зробила 01.02.2018 року без отримання будь яких розписок. Будь яких домовленостей між нею та позивачем про оплатне передання ним права власності на його частку у праві власності на квартиру між ними не було.

Суд також не може взяти до уваги посилання позивача, як на підставу удаваності правочину, на те, що спірне майно було його останнім нерухомим майном, оскільки з пояснень сторін встановлено, що позивач не використовував вказане майно за його цільовим призначенням.

Позивач в судовому засіданні не заперечував того факту, що нотаріус роз’яснював йому суть правочину і правові наслідки його вчинення, але стверджує, що підписав вказаний договір маючи намір отримати від дружини ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 500000 грн., при цьому жодного доказу щодо наявності фінансової можливості з її боку саме придбати спірне майно суду не надано.

В позові та відповіді на відзив позивач посилався на те, що його волевиявлення на вчинення цього правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки правочин був вчинений з метою приховати інший правочин – договір купівлі-продажу.

Нотаріус роз’яснила сторонам вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків цього договору. Сторони підтвердили, що договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди, договір укладається без будь-яких погроз, примусу та насильства. Сторони у присутності нотаріуса стверджували одна одній, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним, волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, кожен з них не обмежений в праві укладати правочини, вони не визнані недієздатними, не страждають в момент укладення договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті (п.5.4, 5.8, 5.10 Договору).

Витрати у зв’язку з нотаріальним посвідченням договору сплатив саме ОСОБА_3

Сторони засвідчили власноручним підписом в присутності нотаріуса, що «Договір сторонами прочитаний, зміст його зрозумілий та відповідає нашій волі, в чому і розписуємось:» (а.с.20).

Оцінюючи всі докази в сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено і не надано суду належних і допустимих доказів того, що саме в момент укладення договору дарування його волевиявлення на вчинення цього правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, та правочин був вчинений з метою приховати інший правочин – договір купівлі-продажу, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.202, 203, 215, 235 ЦК України, ст.ст.4, 10-13, 76-83, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_4 приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області, про визнання договору дарування недійсним – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасники справи, яким повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 05.02.2019 року.

Суддя Бердянського міськрайонного суду

Запорізької області ОСОБА_11