Рішення № 79631935, 29.01.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/5742/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові справу за позовом ОСОБА_2 до Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення зобов’язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (далі – позивач, ОСОБА_2С.) до Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області (далі – відповідач, Добростанівська сільська рада), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області, оформлене у формі листа “Відповідь на клопотання № 145 від 12.09.2018 року” за № 196 від 16 листопада 2018 року про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ запасу, яка розташована за адресою: територія Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області (в межах населеного пункту);

- зобов’язати Добростанівську сільську раду Яворівського району Львівської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 12 вересня 2018 року за № 145 про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ запасу, яка розташована за адресою: територія Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області (в межах населеного пункту).

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 12 вересня 2018 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ запасу, яка розташована за адресою: територія Добростанівської сільської ради (в межах населеного пункту) Яворівського району Львівської області. Проте, 16 листопада 2018 року, відповідач оскаржуваним рішенням відмовив позивачу у задоволенні клопотання. Відмова вмотивована тим, що ОСОБА_2 не зареєстрована і не проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 та не веде особистого селянського господарства. На переконання позивача оскаржуване рішення є протиправним та таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства України. Вказує, що законодавцем чітко визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак, відмова відповідача прийнята всуперече вимог ч.ч. 6 - 7 ст. 118 ЗК України, оскільки вказаною статтею не передбачено такої самостійної підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, як відсутність реєстрації місця проживання і фактичного проживання в населеному пункті, де розташована земельна ділянка, на яку претендує позивач. З огляду на викладене просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 27.12.2018 суд протокольною ухвалою закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Так, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року про відкриття загального позовного провадження в адміністративній справ було роз'яснено відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, Добростанівська сільська рада Яворівського району Львівської області отримала ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року ще 8 грудня 2018 року.

Отже, з наведеного слідує, що строк для подання відповідачем відзиву на позов сплинув 24 грудня 2018 року, проте відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву суду не надав.

Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Водночас, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч. 2 ст. 44 КАС України, учасники справи зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

З огляду на те, що відповідач станом на 29 січня 2019 року не надав суду відзив на позов та не повідомив суд про причини (підтверджені належними доказами) за яких такий відзив не може бути подано, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов, як визнання позову у повному обсязі.

Окрім того, суд не приймає до уваги клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки клопотання про відкладення розгляду справи подавалось представником відповідача неодноразово.

Так, 15 січня 2019 року представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи для надання обґрунтованих заперечень та доказів.

Однак, до 25 січня 2019 року представник відповідача жодних заперечень (відзиву на позов) до суду не надав.

29 січня 2019 року представник відповідача подав через канцелярію Львівського окружного адміністративного суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку із перебування голови Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області на лікарняному, проте жодних доказів на підтвердження зазначеного не надав.

Так, відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Згідно з ч. 1 чт 119 КАС України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачу було надано достатньо часу для надання відзиву на позов та забезпечення явки уповноваженого представника в підготовчі та судові засідання, проте відповідач всупереч ч. 2 ст. 44 КАС України не добросовісно користувався належними йому процесуальними правами.

Окрім того, представник позивача в судовому засіданні 29 січня 2019 року щодо відкладення розгляду заперечив та на полягав на розгляді справи за даною явкою.

Відповідно до ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з’явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з’явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов’язковою.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що підстав для відкладення розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлено, суд продовжив розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив наступне.

Суд встановив, що 12 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ запасу, яка розташована за адресою: територія Добростанівської сільської ради (в межах населеного пункту) Яворівського району Львівської області.

До клопотання ОСОБА_2 додала графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію документу, що посвідчує особу (паспорт), копію документу про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів, надала інформацію про те, що раніше право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначенням згідно ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України ОСОБА_2 не використовувалось.

16 листопада 2018 року Добростанівська сільська рада Яворівського району Львівської області прийняла рішення за результатами розгляду заяви позивача від 12.09.2018, викладене у листі № 196, в якому зазначила, що ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ запасу, яка розташована за адресою: територія Добростанівської сільської ради (в межах населеного пункту) Яворівського району Львівської області. Відмова вмотивована тим, що ОСОБА_2 не зареєстрована і не проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 та не веде особистого селянського господарства.

Не погоджуючись із таким рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право надувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до положень статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських рад у галузі земельних відносин на території міст, зокрема пункт а) передбачає розпорядження землями територіальних громад, а пункт б) передбачає передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Аналогічні повноваження встановлені у п. 34 ч. 1 ст. 26 та ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно зі ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідна рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішення. Рішення приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, приписи Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Земельного кодексу України визначають виключну компетенцію сільських рад щодо передачі земельних ділянок територіальних громад у власність чи користування громадян та юридичних осіб. Вирішення питань про передачу земель територіальної громади у власність чи користування є виключним правом сільської ради як суб'єкта права власності на землю.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання її у власність, за результатами розгляду якої визначені статтею 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Відмова в наданні такого дозволу повинна бути мотивованою і можлива лише у визначених випадках.

Як уже зазначалося, за результатами розгляду поданого позивачем клопотання, 16.11.2018 на 17 сесії 7 скликання Добростанівська сільська рада Яворівського району Львівської області прийняла рішення, яким відмовила ОСОБА_2 у задоволенні її клопотання.

Вказана відмова мотивована тим, що ОСОБА_2 не зареєстрована і не проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 та не веде особистого селянського господарства.

Суд наголошує, що законодавцем, зокрема у ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, у ньому немає жодних посилань на підстави визначенні у статті 118 ЗК України, оскільки відповідач відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилається лише на реєстрацію та місце проживання позивача, а також на відсутність ведення позивачем особистого селянського господарства, що свідчить про те, що відповідач діяв необґрунтовано, всупереч передбаченим нормам Земельного кодексу України, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України.

За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

При цьому частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на день звернення до суду) вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушуються права позивача.

До того ж, згідно позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

На думку суду, жодних вагомих, чітких та узгоджених доказів, які б вказували на правомірність та обґрунтованість спірного рішення відповідач не навів, натомість таке прийнято лише з формальних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання про правомірність рішення відповідача в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, необхідно виходити з меж повноважень органів місцевого самоврядування в сфері розпорядження землями комунальної власності, визначених законом.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Добростанівська сільська рада Яворівського району Львівської області при винесенні оскаржуваного рішення порушила вимоги статей 118, 122 та 123 ЗК України, тобто вийшла за межі своїх повноважень, оскільки право відступати від ЗК України та інших правових норм органам місцевого самоврядування не надано.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Позивачем у клопотанні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначено всі необхідні дані та обґрунтовано своє бажання реалізувати право на безоплатне отримання земельної ділянки. До заяви додано усі необхідні документи, у тому числі й графічні матеріали, на яких визначено територію в межах населеного пункту, де позивач бажав отримати земельну ділянку для реалізації своїх конституційних прав.

Таким чином, орган місцевого самоврядування діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, прийняв рішення необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, с порушенням принципу рівності громадян перед законом.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 12 вересня 2018 року про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ запасу, яка розташована за адресою: територія Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області (в межах населеного пункту), то суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з доданими до нього матеріалами.

Таким чином, вимога позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 12 вересня 2018 року про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ запасу, яка розташована за адресою: територія Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області (в межах населеного пункту) підлягає до задоволення.

Окрім того, суд наголошує, що при повторному розгляді клопотання, відповідач в обов'язковому порядку повинен врахувати висновки цього судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 876/10217/17, від 26 червня 2018 року у справі №814/1755/17, від 19 червня 2018 року у справі №820/5348/17.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, з врахування позиції Верховного Суду, практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Водночас, суд наголошує, що неподання відповідачем відзиву на позов, суд кваліфікує, як визнання позову у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області, оформлене у формі листа “Відповідь на клопотання № 145 від 12.09.2018 року” № 196 від 16 листопада 2018 року про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ запасу, яка розташована за адресою: територія Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області (в межах населеного пункту).

Зобов’язати Добростанівську сільську раду Яворівського району Львівської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 12 вересня 2018 року за № 145 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ запасу, яка розташована за адресою: територія Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області (в межах населеного пункту).

Стягнути з Добростанівської сільської ради Яворівського району Львівської області (81091, Львівська область, Яворівський район, с. Добростани, вул. Шевченка, 92, код ЄДРПОУ 04373206) за рахунок її бюджетних асигнувань 704 (сімсот чотири) грн 80 коп сплаченого судового збору на користь ОСОБА_2 (81053, Львівська область, Яворівський район, м. Новояворівськ, вул. Ст. Бандери, 20/36, РНОКПП НОМЕР_1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.02.2019.

Суддя Р.М. Брильовський