Рішення № 79631323, 04.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2019 р. Справа№200/13565/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б. розглянувши за правилами письмового провадження в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області,за участю третьої особи: Приватного акціонерного товариства "ММК імені Ілліча" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30.11.2018 року на адресу суду надійшов адміністративний позов з позовними вимогами до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, участю третьої особи: Приватного акціонерного товариства "ММК імені Ілліча" про:

- визнання протиправним та скасування рішення №3 від 06.09.2018 року про відмову в призначені пенсії;

- зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах із зарахуванням в повному обсязі до пільгового стажу період роботи в ПРАТ "ММК імені Ілліча" з 26.11.1996 року по 09.03.2004 року на посаді електрозварювальника ручної зварки в цеху ремонту аглодоменного обладнання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він для призначення пенсії на пільгових умовах звернувся до пенсійного фонду, з наданням необхідних документів, однак отримав відмову, оскільки підприємство не надало додідку на підтвердження спеціального стажу роботи зі шкідливими та важкими умовами праці. Вважає, що дії відповідача є протиправними.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначив, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком за пільгових умов. Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, оскільки не включено період проходження військової служби з 1984 року по 28.02.1990 року до загального стажу роботу, оскільки у військовому квитці відсутні число та місяць дати призову на військову службу та є виправлення у даті звільнення. Довідку на підтвердження спеціального стажу роботи зі шкідливими та важкими умовами праці за період з 26 листопада 1996 року по 09 березня 2004 року в ПРАТ «ММК ім. Ілліча» не надано. За таких умов страховий стаж ОСОБА_1 складає 21 рік 5 місяців 15 днів, пільговий стаж відсутній. У зв'язку з чим просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи на 14 січня 2019 року.

14 січня 2019 року відкладено розгляд справи на 04 лютого 2019 року.

Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належними чином.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належними чином.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням вказаних приписів процесуального законодавства, суд перейшов до розглянути справи в порядку письмового провадження 04 лютого 2019 року.

З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП НОМЕР_1), громадянин України, відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011) та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатне здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії від 03 березня 2018 року.

Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України в Донецькій області Рішенням № 3 від 06 вересня 2018 року відмовило в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди роботи з 26 листопада 1996 року по 09 березня 2004 року на ПРАТ «ММК ім. Ілліча» не зараховано, оскільки не надано довідки про підтвердження спеціального стажу роботи зі шкідливими та важкими умовами праці. Зазначено, що згідно акту «Про результати інвентаризації наявності первинних документів обліку робочого часу у шкідливих умовах праці працівників ліквідованих структурних підрозділів ПАО «ММК ім. Ілліча», які дають право на оформлення пенсії за списками № 1 і № 2» № 06/231 а від 15 вересня 2017 року не було забезпечено передачу документів первинного обліку робочого часу зі шкідливими умовами праці до архіву підприємства при його реорганізації.

Відповідно до запису в трудовій книжці -НОМЕР_2 ОСОБА_1 в період з 26 листопада 1996 року по 10 березня 2004 року працював в ВАТ «Маріупольський Метагургійний комбінат ім. Ілліча» на посаді електрозварника ручного зварювання 4 розряду в цеху ремонту аглодоменного обладнання.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або записів у ній, стаж підтверджується у відповідності з Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 зазначено, що в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах чи за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Зазначену довідку видає підприємство, установа чи організація, де працювала особа. Якщо підприємство в стадії ліквідації, то уточнюючу довідку надає ліквідатор або його правонаступник на підставі первинних документів за час виконання робіт.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Судом встановлено, що відповідно до записів № 18, 19 в трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 в період з 26 листопада 1996 року по 10 березня 2004 року працював в якості електрозварника ручного зварювання 4 розряду в цеху ремонту аглодоменного обладнання в ВАТ «Маріупольський Метагургійний комбінат ім. Ілліча».

Таким чином, за наявності у позивача основного документу, що підтверджує стаж роботи та відповідного запису у ній, відсутні підстави та необхідність у підтвердженні стажу роботи позивача відповідно до Постанови КМУ № 637, у зв'язку з чим положення Порядку підтвердження стажу роботи, затвердженого вказаною постановою застосуванню у даному випадку не підлягають.

Відповідно п. 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, при визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

Відповідно до розділу XXXIII Постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" робота в якості електрозварники ручного зварювання включена до списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати її внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи у трудовій книжці та в тих випадках, коли такий пільговий стаж виник до 21 серпня 1992 року. Після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено статтями 13, 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні стажу його роботи в період з 26 листопада 1996 року по 10 березня 2004 року, оскільки стаж роботи позивача підтверджено відповідними записами в трудовій книжці, а підстав для перевірки такого запису судом не встановлено, оскільки обґрунтувань невідповідності записів відповідачем не наведено.

Окрім того, ПАТ "ММК ім. Ілліча" надало довідку від 30 жовтня 2017 року № 433, якою підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно працював на підприємстві з 26 листопада 1996 року по 10 березня 2004 року в якості електрозварника ручного зварювання 4 розряду в цеху ремонту аглодоменного обладнання.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області від 06 вересня 2018 року про відмову в призначення пенсії ОСОБА_1 в частині неврахування періоду роботи з 26 листопада 1996 року по 09 березня 2004 року є таким, що прийнято всупереч вимогам діючого законодавства та підлягає скасуванню у цій частині.

Щодо позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах із зарахуванням в повному обсязі до пільгового стажу період роботи в ПРАТ "ММК імені Ілліча" з 26.11.1996 року по 09.03.2004 року на посаді електрозварювальника ручної зварки в цеху ремонту аглодоменного обладнання, суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності дій під час здійснення відмови в призначенні пенсії позивачу.

Отже відповідачем порушено вимоги статті 19 Конституції України, при цьому, відповідач не допустив бездіяльності, а навпаки вчинив дії, що полягали у невірному застосуванні норм при здійснені призначення пенсії, а тому дії відповідача є протиправними.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає задоволенню частково.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 704,80 грн., відповідно до квитанції № 0.0.1196651626.1.

Відповідно до ч.3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору, а тому стягненню підлягає судовий збір у розмірі 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області (місцезнаходження: вул. Зелінського, 27а, м. Маріуполь, Донецька область, код ЄДРПОУ: 42171861) за участю третьої особи: Приватного акціонерного товариства "ММК імені Ілліча" (місцезнаходження: вул. Левченко, 1, м. Маріуполь, Донецька область, код ЄДРПОУ: 00191129) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області № 3 від 06.09.2018 року про відмову в призначені пенсії в частині не врахування до пільгового стажу періоду роботи з 26 листопада 1996 року по 09 березня 2004 року в ПРАТ "ММК імені Ілліча" на посаді електрозварювальника ручної зварки в цеху ремонту аглодоменного обладнання.

Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фону України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 03 березня 2018 року та врахувати до пільгового стажу періоду роботи з 26 листопада 1996 року по 09 березня 2004 року в ПРАТ "ММК імені Ілліча" на посаді електрозварювальника ручної зварки в цеху ремонту аглодоменного обладнання.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861), на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) судові витрати за сплату судового збору в розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено 06.02.2019 року.

Суддя Христофоров А.Б.