Рішення № 79631296, 04.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2019 р. Справа№200/12991/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б. розглянувши за правилами письмового провадження в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2) до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області (вул. Центральна, буд.154, м. Покровськ Донецька область, 85302) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

21.11.2018 року позивач звернувся до суду з позовними вимогами до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області про:

- визнання протиправним та скасувати рішення від 20.09.2018 року про відмову в призначення пенсії;

- зобов'язання повторно розглянути заяву від 04.07.2018 року про призначення пенсії, зарахувавши до стажу періоди роботи : з 13.08.1981-26.08.1982; з 05.12.1990-25051991; з 26.05.1991 по 02.02.1993; з 03.02.1993 - 01.06.1994; 04.04.1983-03.12.1990 у «Красноармійським спеціалізованому заводі коштів пилоподавлення».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 20 вересня 2018 року Покровське об'єднане управління Пенсійного фону України Донецької області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії, так як на момент звернення позивач не мав необхідного страхового стажу.

При обчисленні стажу роботи відповідачем не взято до уваги записи в трудовій книжці серія БТ №1200866 від 20.09.1977 р., так як на титульній сторінці відсутня печатка.

До страхового стажу не враховано періоди роботи з 13.08.1981р. по 26.08.1982р.; з 05.12.1990 р. по 25.05.1991 р.; з 26.05.1991р. по 02.02.1993р.; з 03.02.1993 по 01.06.1994 р., так як при прийнятті на роботу відсутнє найменування організації або підприємства, а довідки підтверджуючи періоди роботи не надані.

До страхового стажу не враховано період роботи з 04.04.1983 р. по 03.12.1990 р. на «Красноармійським спеціалізованому заводі коштів пилоподавлення», так як не надано підтверджуючої довідки.

Позивач вважає дії відповідача неправомірними, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідач через відділ документообігу та архівної роботи суду надав відзив на адміністративний позов в якому зазначив, що рішенням від 20 вересня 2018 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Відповідач зазначив, що відповідно до наданих документів загальний страховий стаж позивача склав: 14років 01 місяць 8 днів.

При обчисленні стажу роботи відповідачем не взято до уваги записи в трудовій книжці серія БТ №1200866 від 20.09.1977р., так як на титульній сторінці відсутня печатка.

До страхового стажу не враховано періоди роботи з 13.08.1981р. по 26.08.1982р.; з 05.12.1990р. по 25.05.1991р.; з 26.05.1991р. по 02.02.1993р.; з 03.02.1993 по 01.06.1994р., так як при прийнятті на роботу відсутнє найменування організації або підприємства, а довідки підтверджуючи періоди роботи не надані.

До страхового стажу не враховано період роботи з 04.04.1983р. по 03.12.1990р. на «Красноармійським спеціалізованому заводі коштів пилоподавлення», так як не надано підтверджуючої довідки.

За таких обставин позивачеві відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.

Просить в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.12.2018 року вирішено перейти зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у відкритому судовому засіданні на 14.01.2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2019 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті на 04 лютого 2019 року.

Представник позивача та позивач 04 лютого 2019 року через відділ документообу та архівної роботи суду надали заяви по розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належними чином.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням вказаних приписів процесуального законодавства, суд перейшов до розглянути справи в порядку письмового провадження 04 лютого 2019 року.

З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1), відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Відповідач, Покровське об'єднане управління Пенсійного фону України Донецької області є суб'єктом владних повноважень - органами виконавчої влади, які в даних правовідносинах здійснюють повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011) та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Позивач 04 липня 2018 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

20 вересня 2018 року Покровське об'єднане управління Пенсійного фону України Донецької області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії, так як на момент звернення позивач не мав необхідного страхового стажу.

При обчисленні стажу роботи відповідачем не взято до уваги записи в трудовій книжці серія БТ №1200866 від 20.09.1977 р., так як на титульній сторінці відсутня печатка.

До страхового стажу не враховано періоди роботи з 13.08.1981 р. по 26.08.1982 р.; з 05.12.1990 р. по 25.05.1991 р.; з 26.05.1991 р. по 02.02.1993 р.; з 03.02.1993 р. по 01.06.1994 р., так як при прийнятті на роботу відсутнє найменування організації або підприємства, а довідки підтверджуючи періоди роботи не надані.

До страхового стажу не враховано період роботи з 04.04.1983 р. по 03.12.1990 р. на «Красноармійським спеціалізованому заводі коштів пилоподавлення», так як не надано підтверджуючої довідки.

За таких обставин позивачеві відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 працювала з 13.09.1977 року по 01.05.2005 року.

Предметом розгляду даної справи є визнання протиправною відмови у призначенні пенсії та зобов'язання вчинити такі дії.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058), зокрема, у стаття 1 і 8 відповідно.

Згідно п.2 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовам праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та трудового стажу, передбаченого Законом № 1788.

Відповідно до положень п.16 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058 положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

У відповідності до ч. 1ст. 14 Закону №1788, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, правова норма статті 62 вказаного Закону передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або записів у ній, стаж підтверджується у відповідності з Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.

Наведені записи в трудовій книжці свідчать про роботу за вказані періоди, а також про зайнятість за відповідними посадами. Записи про спірні періоди роботи, засвідчені відповідною печатками підприємства і дефектів їх вчинення не мають, відтак факт роботи у спірні періоди підтверджується відомостями трудової книжки, які були внесені відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІЇ «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно з нормами статті 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-1V (надалі - Закон № 1058-ІV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Судом встановлено, що відповідно до записів в трудовій книжці

ОСОБА_1 працювала з 13.09.1977 року по 01.05.2005 року.

Таким чином, за наявності у позивача основного документу, що підтверджує стаж роботи та відповідного запису у ній, відсутні підстави та необхідність у підтвердженні стажу роботи позивача відповідно до Постанови КМУ № 637, у зв'язку з чим положення Порядку підтвердження стажу роботи, затвердженого вказаною постановою застосуванню у даному випадку не підлягають.

Крім того, суб'єктом владних повноважень не враховані положення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 "Про трудові книжки працівників", згідно з якими відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.

Порушення роботодавцем порядку заповнення трудової книжки за наявності уточнюючої довідки не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсію.

Таким чином, позивачу неправомірно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 13.08.1981р. по 26.08.1982р.; з 05.12.1990р. по 25.05.1991р.; з 26.05.1991р. по 02.02.1993р.; з 03.02.1993 по 01.06.1994р., на підприємстві з мотивів невідповідності печатки назві підприємства а також з 04.04.1983р. по 03.12.1990р., так як не надано підтверджуючої довідки.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні стажу його роботи, оскільки стаж роботи позивача підтверджено відповідними записами в трудовій книжці, а підстав для перевірки такого запису судом не встановлено, оскільки обґрунтувань невідповідності записів відповідачем не наведено.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішення Покровського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області від 20.09.2018 року про відмову в призначення пенсії ОСОБА_1, з підстав зазначених в рішенні є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог щодо зобов'язання повторно розглянути заяву від 04.07.2018 року про призначення пенсії, зарахувавши до стажу періоди роботи : з 13.08.1981-26.08.1982; з 05.12.1990-25051991; з 26.05.1991 по 02.02.1993; з 03.02.1993 - 01.06.1994; 04.04.1983-03.12.1990 у «Красноармійським спеціалізованому заводі коштів пилоподавлення», суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності дій під час здійснення відмови в призначенні пенсії позивачу.

Отже відповідачем порушено вимоги статті 19 Конституції України, при цьому, відповідач не допустив бездіяльності, а навпаки вчинив дії, що полягали у невірному застосуванні норм при здійснені перерахунку пенсії, а тому саме дії відповідача є протиправними.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., що підтверджено квитанцією № П9086 від 15 листопада 2018 року.

За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому стягненню підлягає судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, рнокпп: НОМЕР_1) до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області (вул. Центральна, буд.154, м. Покровськ Донецька область, 85302, код ЄДПРОУ 42169323) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області від 20.09.2018 року про відмову в призначення пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фону України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.07.2018 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області (вул. Центральна, буд.154, м. Покровськ Донецька область, 85302) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2) судові витрати з судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 грн.

Рішення складено та підписано 06 лютого 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб - адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Христофоров А.Б.