Рішення № 79617286, 02.02.2019, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/1437/18

Провадження № 2/314/92/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2019 року м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Мануйлової Н.Ю.,

секретар судового засідання Рясна А.В.,

за участю позивачів ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 314/1437/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Вільнянська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позиції позивачів та заперечень відповідача.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: Вільнянська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, в якому просили визнати недійсним заповіт від 03.08.2016 року, посвідчений секретарем Михайло-Лукашівської сільською радою Вільнянськго району Запорізької області ОСОБА_5, відповідно до якого ОСОБА_6 заповіла все належне їй майно ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивачі, зокрема, послалися на те, що ОСОБА_6, яка є їхньою бабусею, на час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, оскільки хворіла на цукровий діабет та приймала ліки, які могли вплинути на її психічний стан.

Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив позов задовольнити, визнати вказаний заповіт недійсним.

05.05.2018 року від законного представника малолітнього відповідача - ОСОБА_7 надійшов відзив на позов (т.1 а.с.29), у якому він, просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність підстав та належних і достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, оскільки бабуся за життя була особою з повною цивільною дієздатністю, будь-яких дій, які б свідчили про те, що вона знаходилась у неналежному психічному стані, не вчиняла, на психіатричному обліку в лікарні не перебувала, згідно довідки про причину смерті від 16.09.2017 р. причина її смерті пов’язана з хворобою серця.

2. Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 .04.2018 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 13.04.2018 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_2 про витребування доказів у справі.

Витребувано у Вільнянської державної нотаріальної контори (адреса: 70002 м.Вільнянськ, вул. Бочарова, буд. 6, код: 02884090) завірену копію спадкової справи №61684091, заведеної після смерті ОСОБА_6, яка померла 15.09.2017 року.

Витребувано у Михайло-Лукашівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Вільнянського району Запорізької області (адреса: Запорізька обл., Вільнянський р-н, с. Михайло-Лукашеве, вул. Дальня, буд.1, 70042) медичну картку на померлу ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1

Витребувано у Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (адреса: Запорізька обл., Вільнянський р-н, с. Михайло-Лукашеве, вул. Космічна, буд. 8, 70042, код: 25477986) завірену копію заповіту, укладеного у 2016 році на користь ОСОБА_3 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 18.06.2018 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 про проведення посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 Вказане клопотання обумовлено тим, що ОСОБА_6 на час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, оскільки хворіла на цукровий діабет та приймала ліки, які могли вплинути на її психічний стан.

Провадження у справі під час проведення експертизи зупинено.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 23.10.2018 року поновлено провадження у справі, оскільки усунені обставини, що викликали його зупинення.

У судовому засіданні позивачі та представник позивача ОСОБА_2 підтримали позов, вважаючи, що зміст заповіту не відповідає тим намірам, що мала їхня бабуся щодо розпорядження своїм майном. Припускали, що це могло статися через те, що ОСОБА_6 в момент складення заповіту 03.08.2016 не усвідомлювала значення своїх дій, оскільки була на той час важко хворою.

Позивач ОСОБА_1 також пояснила суду, що домовлялася із бабусею, що переїде до неї жити і буде доглядати за нею, а та складе заповіт на неї. Коли жили разом, то ОСОБА_6 вела себе неадекватно, агресивно по відношенню до її дітей, вона разом з дітьми вимушена була переїхати від бабусі. Бабуся була на той час вже тяжко хворою, артеріальний тиск був більше 200, хвороба заговорювалася.

Законний представник відповідача ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що бабуся до самої смерті була адекватна. Спочатку, дійсно, вона складала заповіт на ОСОБА_1, проте після того, як вони посварилися і ОСОБА_1 разом з дітьми поїхали від бабусі, склала заповіт на його сина. Чому вона так зробила, йому не відомо. Знає, що заповіт складався на дому.

Бабуся хворіла на цукровий діабет, але обслуговувала себе сама. Вела себе адекватно, ніяких змін у психіці не було.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позову, пояснивши, що відсутні підстави для визнання заповіту недійсним, що підтверджується дослідженими в суді доказами.

Представник третьої особи, завідуюча Вільнянської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 просила судове засідання, призначене на 28.01.2019 року проводити без її присутності.

3. Фактичні обставини встановлені судом, застосовані судом норми права.

Вислухавши пояснення сторін по справі та їх представників, свідків, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 15 вересня 2017 року померла ОСОБА_6 (т.1 а.с7.).

Після її смерті відкрилася спадщина.

Відповідно до ст.ст. 1233-1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст.1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи заповіту, посвідченого 03.08.2016 року секретарем Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №109, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, відповідно до якого усе її майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, а також все те, на що вона за законом буде мати право, заповідала ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.24).

Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.255 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підстави для визнання заповіту недійсним, визначені і ч.2 ст.1257 ЦК України, якою передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з вимогами ст.ст.76-81 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з уточненої позовної заяви, позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили визнати недійсним складений ОСОБА_6 заповіт від 03 серпня 2016 року, посилаючись на таку підставу: ОСОБА_6 на час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними ( ст.225 ЦК України).

Зазначена позивачами підстава не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, враховуючи наступне.

Згідно ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тобто висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6- 1531цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-9цс12 від 29 лютого 2012 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та(або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

На підтвердження доводів позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_6 на час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними, а заповіт не відповідав її волі, ними не подано жодних належних та допустимих доказів, адже основним належним та допустимим доказом обставин, що дієздатна фізична особа складала заповіт у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, є висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №346 від 24.07.2018 року ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_3, з урахуванням віку та стану здоров’я, з урахуванням приймання призначених їй медичних препаратів повною мірою усвідомлено приймати рішення, адекватне ситуації та повною мірою усвідомлено реалізовувати його під час підписання заповіту (у себе вдома), 03.08.2016, розладів психічної діяльності не виявляла , тому могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (т.1 а.с.59-65).

Крім того, як встановлено з досліджених матеріалів цивільної справи, зокрема з лікарського свідоцтва про смерть №59 від 16.09.2016 року (т.1 а.с.9) причиною смерті ОСОБА_6 стала сенільна дистрофія міокарда.

Таким чином, встановлено, що на час складання заповіту від 03.08.2016 року у спадкодавця не виявлено захворювання, яке б унеможливлювало усвідомлення ОСОБА_6 змісту вчиненого нею правочину або б перешкоджали реальному волевиявленню.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9, який є рідним братом померлої ОСОБА_6, пояснив, що спілкувався із своєю сестрою по телефону двічі на день. Вона йому казала, що склала заповіт на ОСОБА_1, бо в неї троє дітей, а про заповіт на користь сина ОСОБА_3 взагалі нічого не говорила.

Останні 5 років перед смертю він опікувався сестрою, бо вона була дуже хвора, пам’ять була погана, вона могла говорити на одну тему, потім різко перестрибувала на іншу. Було таке, що не пам’ятала, куди пішла, що робила. Йому відомо, що ОСОБА_7 хотів, щоб Люся написала заповіт на його сина, сестра про це розказувала.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10, яка є дружиною ОСОБА_9, пояснила, що у ОСОБА_6 була в 2014 році операція на нозі через цукровий діабет, після цього вона стала дуже слабка. Спілкувалися вони з нею щодня по декілька разів по телефону. Вона часто заговорювалася, говорить одне, потім друге.

Коли зробили операцію на другій нозі, вона стала погано пересуватися, її чоловік їздив до сестри і навіть жив з нею декілька тижнів.

У 2016 році ранньою весною ОСОБА_6 дзвонила їй порадитися, щоб до неї переїхала жити онука ОСОБА_1.

Через декілька місяців вона плакала, що її сварив ОСОБА_7 через те, що вона зірвала з місця ОСОБА_1 разом із сім’єю.

У серпні 2016 року Люся подзвонила брату, плакала, що її обікрали, пропали документи на хату. Сказала, що дзвонила до поліції. Документи шукали, передивлялися всі теки, але їх ніде не було. А через місяць вона подзвонила і сказала, що документи знайшлися, лежали зверху у тій теці, де шукали. Про заповіт на сина ОСОБА_11 дізналися тільки на похоронах ОСОБА_6

Свідок ОСОБА_5, яка працює секретарем Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, пояснила в судовому засіданні, що вона посвідчувала підпис ОСОБА_6 на заповіті 03.08.2016.

ОСОБА_6 у квітні 2016 року склала заповіт, а потім його скасувала 01.08.2016. ОСОБА_6 погано ходила, тому заповіт складали у неї вдома. Вона була адекватна, вони разом колись працювали, тому розмовляли, пригадували тих, з ким разом працювали в райспоживспілці. ОСОБА_6 сама прочитала заповіт і своєю рукою його підписала.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12, яка працює листоношею, пояснила, що приблизно за рік до смерті ОСОБА_6 отримувала пенсію через банкомат. До того часу пенсію приносила листоноша. ОСОБА_6 сама отримувала пенсію, раділа, коли приносили гроші, сама їх рахувала.

З урахуванням висновку судово-психіатричного експерта №346 від 24.07.2018, лікарського свідоцтва про смерть №59 від 16.09.2016 року, а також, що при встановленні психічного стану особи під час вчинення правочину, показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, суд приймає до уваги зазначені вище показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_12, як достовірні та достатні, зважаючи на те, що вони узгоджуються з іншими доказами у справі.

Оцінюючи показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 щодо поведінки померлої ОСОБА_6, суд вважає, що вони носять загальний характер, не містять інформацію щодо предмета доказування, носять загальний , неконкретний характер, не свідчать про психічних стан останньої, та протирічать іншим доказам у справі, а тому відхиляються судом.

Даючи оцінку поясненням сторін, показам свідків та іншим поданим по справі доказам, враховуючи те, що в матеріалах справи наявний висновок посмертної судово-психіатричної експертизи щодо стану померлої ОСОБА_6 на момент підписання заповіту 03.08.2016 року, відсутності інших доказів на підтвердження того, що спадкодавець на момент підписання заповіту не усвідомлювала значення свої дій і не могла керувати ними, а також те, що на момент посвідчення спірного заповіту уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, було дотримано всіх вимог чинного законодавства суд дійшов до висновку, що підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв’язку з відмовою в задоволенні позову, сплачений позивачами судовий збір в сумі 704,80грн., а також судовий збір, сплачений за заяву про забезпечення доказів, відноситься за рахунок позивачів і стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись ст.ст.141, 263-265, 280- 282 ЦПК України, ст.ст. 225, 1223,1224, 1261, 1268-1270, 1297 ЦК України , суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1, ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_2 до ОСОБА_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6, третя особа: Вільнянська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: вул. Бочарова, буд.6 в м.Вільнянськ Запорізької області, 70002, код ЄДРПОУ 02884090 про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 05.02.2019.

Суддя Наталія Юріївна Мануйлова

02.02.2019