Рішення № 79609193, 04.02.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/240/19

РІШЕННЯ

іменем України

04 лютого 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білогірського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білогірського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Старшого державного виконавця Білогірського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області винесену ОСОБА_3 від 08.11.2018 у виконавчому провадженні № 56959884 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 22874,73 грн 00 коп. (50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла станом на 01.11.2018).

В обґрунтування позову позивач зазначає, що оскільки боржник самостійно здійснює виплати аліментів із урахуванням погашення попередньої заборгованості, то відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій. Позивач, посилаючись на положення статті 58 Конституції України, указує, що враховуючи те, що заборгованість зі сплати аліментів утворилася з 2005 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату введена лише у 2018 році, позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв'язку із несвоєчасністю такої сплати.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи на 04.02.2019.

04.02.2019 до суду відповідачем надано відзив на позов, у якому зазначено, що відповідно до частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 3 роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

На виконанні Білогірського районного відділу держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області перебуває виконавче провадження ВП № 56959884 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 50 частини, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 15.11.2005 року.

08.11.2018 року в межах даного виконавчого провадження старшим державним виконавцем Білогірського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області ОСОБА_3 було винесено постанову про накладення на мене - ОСОБА_1 штрафу в розмірі 22874,73 грн. 00 коп. (50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла станом на 01.11.2018 року),

Позивач, не погоджуючись із указаною постановою, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 71 Закону №1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом.

Абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону №1404-VIII визначено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Зазначену статтю доповнено вказаною нормою згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" №2475-VIII від 03.07.2018, який вступив в дію з 28.08.2018.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Так, згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У свою чергу в пункту 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначено, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22.02.2017 у справі №6-2705цс16, тільки підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Викладене зазначено Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.12.2018 у справі №810/78/16 (адміністративне провадження №К/9901/18547/18), від 22.12.2018 у справі №826/364/18, від 23.11.2018 у справі №355/818/17, від 16.10.2018 у справі №819/982/13-а (адміністративне провадження №К/9901/6547/18), від 18.09.2018 у справі №816/1053/16 (адміністративне провадження №К/9901/11963/18).

З огляду на зазначені вище обставини, притягнення позивача до відповідальності за порушення, яке передбачено абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", є неправомірним, оскільки позивач не міг передбачити настання цієї відповідальності у зв'язку із несвоєчасністю такої сплати.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог .

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 268-272, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білогірського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області винесену ОСОБА_3 від 08.11.2018 у виконавчому провадженні № 56959884 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 22874,73 грн. 00 коп. (50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла станом на 01.11.2018 року).

Сгягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Білогірського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Лабань