Ухвала суду № 79606707, 04.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

04 лютого 2019 року м. Київ № 320/459/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного виконавця Говорова Павла Володимировича про визнання протиправною постанови та скасування арешту,

ВСТАНОВИВ:

до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Приватного виконавця Говорова Павла Володимировича, в якому просить суд:

- визнати протиправною постанову приватного виконавця Говорова Павла Володимировича про арешт коштів боржника від 30.08.2018 у виконавчому провадженні №56961929;

- скасувати арешт, накладений на грошові кошти, що знаходяться на картковому рахунку позивача.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Пунктом п'ятим частини першої цієї ж статті закріплено обов'язок суду з'ясувати чи подано позовну заяву у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів позову судом встановлено, що Приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем винесено постанову від 30.08.2018 ВП № 56961929 про арешт коштів боржника.

Під час дослідження матеріалів позовної заяви на предмет її відповідності вимогам, передбаченим частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не виявлено заяви про визнання поважними причини пропуску строку на звернення до суду.

Як зазначає позивач у позовній заяві (стор. 2 позову, другий абзац зверху), про прийняття спірної постанови їй стало відомо 24.01.2019 під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження № 56961929.

В свою чергу, матеріали позовної заяви не містять достатніх даних на підтвердження обставин, на які посилається позивач, зокрема, відсутні докази ознайомлення позивача з матеріалами виконавчого провадження саме 24.01.2019 та не зазначено про причини неможливості їх подання.

Крім того, про порушення своїх прав на отримання заробітної плати та пенсії, позивач зазначає, що дізналася лише 17.01.2019 (стор. 2 позову, четвертий абзац зверху).

Проте, із представлених суду письмових доказів, а саме із виписки ПАТ «Приватбанк» по картці/рахунку позивача за період з 01.01.2018 по 24.01.2019 вбачається, що включно до 14.09.2018 позивач активно користувалася належною їй банківською карткою та розрахувалася за відповідні товари та послуги. Як свідчать дані вказаної банківської виписки, починаючи з 15.09.2018 та до 23.01.2019 включно позивач припинила користування вказаною банківською карткою, однак, на зазначений рахунок продовжували надходити грошові кошти із заробітної плати, пенсії та відсотків на залишок коштів.

Отже, як свідчать представлені суду письмові докази, а саме вищевказана банківська виписка по картці/рахунку позивача за період з 01.01.2018 по 24.01.2019, починаючи з 15.09.2018 позивач мала бути обізнаною про неможливість користування коштами, наявними на її банківській картці/рахунку.

Починаючи з 15.09.2018 на картку/рахунок позивача систематично з певним інтервалом часу продовжували надходити грошові кошти, однак, зі слів позивача, до 17.01.2019 остання не була обізнана про неможливість користування її банківською карткою, про що жодних документальних доказів суду не представила як і пояснень чому позивач саме з дати прийняття спірної постанови припинила використання даної картки.

Відтак суд констатує, що позивач, починаючи з 15.09.2018 могла бути обізнана про причини неможливості використання грошових коштів, що знаходились на її картковому рахунку та, як наслідок, про наявність оскаржуваної постанови.

Проте із даним адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду позивач звернулася лише 29.01.2019 (здано на пошту - 26.01.2019), що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на першому аркуші позову, а також конвертом, в якому надійшов позов.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.

Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень, як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами, національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

Так, в одному із своїх рішень ЄСПЛ встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі (справа «Пономарьов проти України», п. п. 41-42).

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Суд зазначає, що початок перебігу десятиденного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Будь-яких доказів та пояснень, які б підтверджували неможливість звернення до суду із даним позовом в межах встановленого законом десятиденного строку, позивачем суду не надано як і не підтверджено жодними засобами доказування обставини, на які посилається позивач в частині, зокрема, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження саме 24.01.2019; обізнаності саме 17.01.2019 про неможливість здійснення банківських операцій за її карткою.

Крім цього, залишається невирішеним питання у певному проміжку часу, починаючи з 15.09.2018 та до 17.01.2019 включно, а саме: чи намагалася позивач в указаний період користуватися своєю банківською карткою, і, що відбувалося в зазначений період часу, позивач суду не повідомила.

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

У статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи. Однак, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду позивачем до позовної заяви не додано та із її змісту підстав поважності такого пропуску не встановлено.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.

Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску із наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду або письмових пояснень та доказів на їх підтвердження щодо обізнаності позивача про наявність оскаржуваної постанови саме з дати, яку зазначив позивач.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного виконавця Говорова Павла Володимировича про визнання протиправною постанови та скасування арешту, - залишити без руху.

2. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачеві необхідно усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою.

3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали надіслати позивачеві за адресою, зазначеною у позовній заяві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Панченко Н.Д.