Рішення № 79602454, 28.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.01.2019Справа № 910/12028/18Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»

про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Представники учасників справи:

від позивача: Бондаренко М.Г., довіреність № 60 від 03.01.2019;

від відповідача: Самборська Г.М., довіреність б/н від 03.10.2018;

від третьої особи 1: Голік О.А., довіреність № 27-26501/17 від 27.12.2017;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: Бессараб Р.В., довіреність б/н від 31.10.2018.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані вибуттям оригіналів Договорів, переданих за актами приймання-передачі від 02.07.2015 та від 20.07.2015, із власності позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, підготовче засідання призначено на 08.10.2018.

08.10.2018 представником відповідача подано клопотання відзив на позовну заяву.

Судове засідання 08.10.2018 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 підготовче судове засідання призначено на 05.11.2018.

У судове засідання 05.11.2018 представник третьої особи-2 не з'явився, інші учасники судового процесу з'явились.

У судовому засіданні 05.11.2018 представником позивача подано клопотання про витребування доказів.

За наслідками розгляду клопотання представника позивача про витребування доказів, суд залишив вказане клопотання без задоволення, оскільки згідно з ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, яке повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу, а отже, оскільки позивач не подав клопотання про витребування доказів разом з позовною заявою, поданою до суду 05.09.2018, клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, в зв'язку з чим, суд залишає його без задоволення.

При цьому, суд враховує, що будь-яких клопотань про продовження або поновлення процесуальних строків, означене клопотання, із обґрунтуванням неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, не містить.

23.11.2018 представником позивача подано клопотання про витребування доказів.

26.11.2018 представником позивача подано відповідь на відзив.

У судове засідання 26.11.2018 представник третьої особи-2 не з'явився, інші учасники судового процесу з'явились.

Розглянувши у судовому засіданні 26.11.2018 клопотання представника позивача про витребування доказів, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд задовольнив означене клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 підготовче судове засідання відкладено на 17.12.2018.

У судове засідання 17.12.2018 представники позивача, відповідача та третьої особи-1 з'явились, інші учасники судового процесу не з'явились.

При цьому, вимоги ухвали від 26.11.2018 Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Глобус» залишаються не виконаними, в зв'язку з чим, судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 18.01.2019.

17.12.2018 від ПАТ «Комерційний банк «Глобус» до суду надійшли відповідь на ухвалу суду.

17.01.2019 представником позивача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 18.01.2019 представник третьої особи-2 не з'явився, інші учасники судового процесу з'явились.

За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.01.2019.

24.01.2019 представником третьої особи-1 подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 28.01.2019 представники позивача, відповідача третіх осіб 1 та 3 з'явились, представник третьої особи-2 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника третьої особи-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві.

Представники третіх осіб 1 та 3 надали усні пояснення по суті спору.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 28.01.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

28 травня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (далі - первісний кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (далі - новий кредитор, третя особа-2) укладено Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір-1), за умовами якого, первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» (далі - боржник, третя особа-3), а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, визначеній в п. 5 цього договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за:

- договором про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 (Кредитний договір 1) з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договором застави №406-7 від 25.01.2008 (Договір застави-1) з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договором про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 (Кредитний договір-2) з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договором застави №12-1 від 07.02.2008 (Договір застави-2) з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг».

Згідно п. 2 Договору-1 до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за Кредитним договором-1 та Кредитним договором-2, в тому числі, але не виключно, права вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісій та штрафних санкцій за Кредитним договором-1 та Кредитним договором-2 в розмірі, який буде існувати на момент переходу прав вимоги, відповідно п. 3 цього договору, а також всі права заставодержателя за Договором застави-1 та Договором застави-2.

За умовами п. 3 Договору-1, загальна заборгованість за Кредитним договором-1 та Кредитним договором-2 станом на 28.05.2015 становить 1 672 150,90 грн.

За відступлення права вимоги за кредитними договорами новий кредитор сплачує Первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 80 000,00 грн., які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2-х (двох) банківських днів з дня укладення цього договору (п. 5 Договору-1).

Права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі (п. 6 Договору-1).

За актом приймання-передачі від 28.05.2015 позивач передав, а третя особа-2 прийняла права за зобов'язанням Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» та наступні документи:

- договір про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договір застави №406-7 від 25.01.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договір про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договір застави №12-1 від 07.02.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг».

02.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» (далі - новий кредитор, відповідач) укладено Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір-2) за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор в повному обсязі набуває право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» (далі - боржник) за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього (далі - кредитний договір-1) та Договором про надання кредиту №12 від 07.02.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього (далі - кредитний договір-2), які були укладені між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг», визначеними в п.1.2 цього Договору.

Пунктом 1.6 Договору-2 сторони обумовили, що датою переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора є дата укладення цього Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору-2 сторони домовились, що вартість права вимоги на дату укладення сторонами цього Договору складає 82 000 гр. без ПДВ.

Згідно з п. 3.1 Договору-2 новий кредитор зобов'язаний не пізніше 30.09.2015 сплатити первісному кредитору вартість права вимоги, а первісний кредитор зобов'язаний прийняти грошову суму, зазначену в пункті 2.1 цього Договору.

У відповідності до п. 3.3 Договору-2 з моменту укладення цього Договору первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає права вимоги, визначені в п. 1.4 цього Договору.

Пунктом 4.1 Договору-2 узгоджено, що не пізніше наступного банківського дня після укладення сторонами цього Договору первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає оригінали всіх договорів, визначених в п. 1.1 цього Договору, копії матеріалів судових та виконавчих проваджень.

За актом приймання-передачі від 02.07.2015 ТОВ «ФК Аурум Фінанс» передало ТОВ «КУА "Практика» оригінали:

- договору про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Відкритим акціонерним товариством «Український професійний банк» або його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договору про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Відкритим акціонерним товариством «Український професійний банк» або його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- Довідка від 02.07.2015;

- копія платіжного доручення № 85 від 28.05.2015.

20.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (далі - цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» (далі - цесіонарій) укладено Договір про відступлення права вимоги за договором застави № 12-1 від 07 лютого 2008 року та договором застави № 406 від 25 січня 2008 року (далі - Договір-3), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №2285.

Відповідно до п. 1.1 Договору-3, у зв'язку із укладенням сторонами договору відступлення права вимоги від 02 липня 2015 року та переходу від цедента до цесіонарія прав кредитора за договором про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 та договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 406 від 15.06.2007 з усіма змінами та доповненнями до нього, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Український професійний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» (далі - боржник), а також договорами, що забезпечують їх виконання, права за якими перейшли до цедента відповідно до договору відступлення прав вимоги від 28.05.2015, укладеного між банком та цедентом, відповідно до ст.ст. 512-516 Цивільного кодексу України, цедент передає та відступає, а цесіонарій приймає права вимоги за договором застави № 12-1 від 07 лютого 2008 року та договором застави № 406 від 25 січня 2008 року, укладеними між банком та боржником, з усіма змінами та доповненнями, за якими забезпечується виконання в повному обсязі усіх грошових зобов'язань боржника за Кредитним договором. Вказані права вимоги були передані банком цеденту відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015.

Пунктом 2.1. договору від 20.07.2015 року сторони обумовили, що право вимоги за договорами застави, вказаними в п. 1.1. цього договору, вважається переданими з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору.

За актом приймання-передачі від 20.07.2015 ТОВ «ФК Аурум Фінанс» передало ТОВ «КУА «Практика» оригінали:

- договору застави №406-7 від 25.01.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договору застави №12-1 від 07.02.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг».

Постановою Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» позивача було визнано неплатоспроможним.

На підставі постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк», згідно з яким Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було призначено Пантіну Л.О.

Постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Український професійний банк» та прийнято рішення про ліквідацію Банку.

На виконання вказаної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте відповідне рішення № 158 від 28.08.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким було припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк» і розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український професійний банк» з 31.08.2015 по 30.08.2016. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український професійний банк» призначено Пантіну Л.О.

Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору відступлення прав вимоги від 28.05.2015, та зобов'язання ТОВ «ФК Аурум Фінанс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Практика» повернути на користь позивача права майнової вимоги, отримані за договором відступлення та оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 28.05.2015, а саме: договір про відкриття кредитної лінії № 406-7 від 25.01.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього; договір застави № 406-7 від 25.01.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього; договір про відкриття кредитної лінії № 12 від 07.02.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього; договір застави № 12-1 від 07.02.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/17756/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Позивач зазначає, що висновок щодо нікчемності Договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015 підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/17756/18, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки позивачем невірно обрано спосіб захисту свого права, оскільки не можливо застосувати наслідки нікчемного правочину в порядку, передбаченому ст.ст. 215, 216 ЦК України до правочинів від 02.07.2015 та від 20.07.2015, які не можна вважати нікчемними, відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки банк не є стороною означеного договору.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про:

1) витребування з чужого незаконного володіння - у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» на користь позивача оригінали документів отримані згідно Акту приймання-передачі від 02.07.2015 та Акту приймання-передачі від 20.07.2015, а саме:

- Договір про відкриття кредитної лінії № 406 від 15.06.2007;

- Договір застави № 406-7 від 25.01.2018;

- Договір про відкриття кредитної лінії № 12 від 07.02.2008;

- Договір застави № 12-1 від 07.02.2008.

2) визнати у позивача наявність права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» за Договором про відкриття кредитної лінії № 406 від 15.06.2007, Договором застави № 406-7 від 25.01.2008 та Договором про відкриття кредитної лінії № 12 від 07.02.2008, Договором застави № 12-1 від 07.02.2008.

Відповідача в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що відповідач є добросовісним набувачем прав вимоги до ТОВ «Богдан-Лізинг» по кредитним договорам, оскільки набув вказані права вимоги на підставі відплатного Договору відступлення прав вимоги від 02.07.2015. Відповідач зазначає, що добросовісність набуття відповідачем прав вимоги по кредитним договорам підтверджується тим, що ані відповідач, ані третя особа-2 не знали і не могли знати про визнання банком нікчемним Договору про відступлення прав вимоги. Крім того, відповідач зазначає, що повідомлення третьої особи-2 про нікчемність договору про відступлення права вимоги складено після відступлення спірних прав вимоги на користь відповідача.

Крім того, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій України» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи.

Відтак на позивача, в даному випадку, покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/17756/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна про застосування наслідків недійсності правочину, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, судом у рішенні від 22.05.2018 зазначено: «Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем у даній справі невірно було обрано спосіб захисту свого права, оскільки застосування наслідків нікчемного правочину в порядку, передбаченому ст. ст. 215, 216 ЦК України до правочинів від 02.07.2015 року та від 20.07.2015 року, які не можна вважати нікчемним, відповідно до вимог ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки Банк не є стороною зазначеного договору, крім того правочин, за яким відступлено право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" на момент розгляду даної справи не було визнано недійсним в судовому порядку.».

Зокрема, у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 зазначено:

«Підстава позову обґрунтована посиланням на приписи ст. ст. 215, 216 ЦК України та віднесення Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Український професійний банк" договору відступлення права вимоги від 28.05.2015 року до нікчемних правочинів згідно приписів пунктів 1, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України, зокрема, частиною першої названої статті встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У відповідності до роз'яснень, наданих Верховним Судом України в постанові "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9 реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбаченихчастиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм права в їх сукупності дає підстави для висновку, що у разі передачі майна власником за правочином, який є нікчемним, то позов про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися лише у випадку коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним та/або застосування наслідків реституції. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна (в тому числі набутого права), не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України.».

При цьому, означеним рішенням також встановлено наступне: «Отже, внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги було здійснено перерахування коштів з рахунку ТОВ "ФК Аурум Фінанс" з метою уникнення ризиків незадоволення в подальшому вимог відповідача-1 за договором банківського вкладу, а також надання відповідачу переваг (пільг) перед іншими кредиторами позивача.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у позивача правомірно в силу приписів пунктів 1 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" віднесено спірний договір відступлення до нікчемних правочинів.».

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 встановлено обставину щодо нікчемності укладеного між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» Договору про відступлення права вимоги від 28 травня 2015 року.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.

Згідно з п.п.44, 46 даної Доповіді:

« 44. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.

46. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику «приватного правосуддя», що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності.»

Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено:

"Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів."

Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду, міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.

В свою чергу, частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (стаття 236 ЦК України).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, за актом приймання-передачі від 28.05.2015 позивач передав, а третя особа-2 прийняла права за зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» та наступні документи:

- договір про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договір застави №406-7 від 25.01.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договір про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договір застави №12-1 від 07.02.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг».

В свою чергу, на виконання укладеного 02.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» Договору про відступлення права вимоги, третя особа-2, за актом приймання-передачі від 02.07.2015 передала ТОВ «КУА "Практика» оригінали:

- договору про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Відкритим акціонерним товариством «Український професійний банк» або його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договору про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Відкритим акціонерним товариством «Український професійний банк» або його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- Довідка від 02.07.2015;

- копія платіжного доручення № 85 від 28.05.2015.

На виконання укладеного 20.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» Договору про відступлення права вимоги за договором застави № 12-1 від 07 лютого 2008 року та договором застави № 406 від 25 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №2285, за актом приймання-передачі від 20.07.2015 ТОВ «ФК Аурум Фінанс» передало ТОВ «КУА «Практика» оригінали:

- договору застави №406-7 від 25.01.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»;

- договору застави №12-1 від 07.02.2008 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг».

Однак, за змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Згідно з ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ісмаїлов проти Росії" від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Відповідно до ст. 388 цього ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

З наведеного вище слідує, що віндикаційний позов має місце, коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Тобто віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

При розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Верховний Суд України в постанові від 17.12.2014 № 6-140цс14 зазначив, що за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Відповідач зазначає, що добросовісність набуття відповідачем прав вимоги по кредитним договорам підтверджується тим, що ані відповідач, ані третя особа-2 не знали і не могли знати про визнання банком нікчемним Договору про відступлення прав вимоги. Крім того, відповідач зазначає, що повідомлення третьої особи-2 про нікчемність договору про відступлення права вимоги складено після відступлення спірних прав вимоги на користь відповідача.

Однак, правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16.

При цьому, судом враховується, що у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 в межах розгляду справи № 826/6004/16, за позовом Дочірнього підприємства «Профітрейд» (до зміни найменування ДП «Мілкіленд-Україна»), ОСОБА_9 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, встановлено:

«В ході даної перевірки було встановлено, що Банком протягом означеного часу штучно збільшувався розмір капіталу немонетарними інструментами через проведення переоцінок форвардних контрактів та інвестиційної нерухомості, при цьому, було встановлено, що угоди протягом 2014 року укладалися з одним контрагентом - ТОВ «КУА «Практика» (який є засновником Позичальників Банку), а протягом 2015 року - з ТОВ «КУА «Практика», ТОВ «Сіті-Стрейт», ТОВ «Сфера Кепітал», ТОВ «Ріко-Буд».

І ТОВ «КУА «Практика», і ТОВ «Сіті-Стейт» належать ОСОБА_9

В ході перевірки встановлено, що 25 юридичних осіб, із балансовою заборгованістю 2 225 969,2 тис. грн., що складає 75,43% кредитів суб'єктів господарювання обслуговують основний борг та нараховані проценти за рахунок взаємного перерозподілу нововиданих кредитів шляхом розрахунків, в основному, за фінансовою допомогою та цінні папери.

Важливою складовою є те, що більшість з цих компаній напряму або опосередковано належать ОСОБА_9».

Також, відповідач заперечуючи проти позову, зазначає, що він є добросовісним набувачем прав вимоги до ТОВ «Богдан-Лізинг» по кредитним договорам, оскільки набув вказані права вимоги на підставі відплатного Договору відступлення прав вимоги від 02.07.2015.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується наданою на виконання ухвали суду ПАТ «Комерційний банк «Глобус» банківською випискою, 04.09.2015 відповідачем перераховано на користь третьої особи-2 вартість права вимоги у розмірі 82 000 грн.

Однак, суд зазначає, що відповідач, купуючи у третьої особи-2 право вимоги до третьої особи-3 на суму 1 672 150,90 грн. за ціною у 82 000 грн. не може вважатись добросовісним набувачем.

За таких обставин, оригінали документів, отримані Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» за договором про відступлення прав вимоги від 02.07.2015 та договором відступлення права вимоги за договорам застави, укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» на підставі нікчемного договору, підлягають поверненню позивачу.

Відтак, вимоги позивача про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» оригіналів договорів визнаються судом обґрунтованими.

При цьому, суд вважає помилковим зазначення позивачем у вказаній вимозі формулювання «з усіма угодами та/або договорами про внесення змін до нього», оскільки резолютивна частина рішення не може викладатись альтернативно.

Водночас суд враховує подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності, у зв'язку з чим зазначає наступне.

У Цивільному Кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 цього Кодексу). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/17756/16 встановлено наступне: «На виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Уповноваженою особою, згідно наказу № 26/ТА від 29 травня 2015 року було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ«УПБ».

Подані позивачем документи свідчать, що за результатами проведеної робочою комісією з перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених в ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", було встановлено, що при укладанні договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015 року було допущено ряд порушень законодавства та обмежень, встановлених Національним банком України, що свідчить про його нікчемність відповідно до п. п. 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Результати роботи комісії було оформлено Протоколом №5 від 30.06.2015 року, затверджений Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «УПБ» Пантіною Л.О. 30 червня 2015 року.

Виявлені ознаки нікчемності правочину були зафіксовані у вигляді Наказу Уповноваженої особи Фонду від 16 липня 2015 року №77/ТА.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Листом від 21.07.2015 року № 01-10/2855 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Український професійний банк" Л.О. Пантіна повідомила ТОВ "ФК Аурум Фінанс" про нікчемність договору про відступлення прав вимоги, укладеного 28.05.2015 року між Публічним акціонерним товариство «Український Професійний Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», відповідно до якого ПАТ «Український Професійний Банк» передає (відступає) ТОВ «ФК Аурум Фінанс» свої права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» по договору про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 року та договору про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року, та просив повернути протягом десяти днів всі отримані згідно з умовами нікчемного договору оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи відповідно до Акта приймання - передачі від 28.05.2015 року).».

Таким чином, про наявність порушеного права у зв'язку з нікчемністю правочину, позивач довідався з результатів роботи комісії, оформлених Протоколом №5 від 30.06.2015 року, затвердженого Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «УПБ» Пантіною Л.О. 30 червня 2015 року.

Водночас, 27.09.2016 позивач звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна про застосування наслідків недійсності правочину, за результатами розгляду якого, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, судом у рішенні від 22.05.2018 зазначено: «Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем у даній справі невірно було обрано спосіб захисту свого права, оскільки застосування наслідків нікчемного правочину в порядку, передбаченому ст. ст. 215, 216 ЦК України до правочинів від 02.07.2015 року та від 20.07.2015 року, які не можна вважати нікчемним, відповідно до вимог ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки Банк не є стороною зазначеного договору, крім того правочин, за яким відступлено право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" на момент розгляду даної справи не було визнано недійсним в судовому порядку.».

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

У правовому висновку Верховного Суду України у справі N 6-895цс15 вказано, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Перебіг позовної давності не переривається, якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 за заявою N 23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Водночас, правила переривання позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 у справі N 668/8830/15-ц).

Відтак, з огляду на пред'явлення позивачем позову до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна про застосування наслідків недійсності правочину, мало місце переривання строку позовної давності, в зв'язку з чим, позивачем не пропущено строк позовної давності.

Щодо вимог про визнання у Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» наявність права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» за Договором про відкриття кредитної лінії № 406 від 15.06.2007, Договором застави № 406-7 від 25.01.2008 та Договором про відкриття кредитної лінії № 12 від 07.02.2008, Договором застави № 12-1 від 07.02.2008, суд зазначає наступне.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України одним зі способів захисту цивільного права є визнання наявності чи відсутності прав, якими можуть бути, зокрема визнання права власності чи інших речових прав на певне майно, визнання права авторства на твір науки, літератури, мистецтва чи таке інше, тобто ухваленням рішення про визнання чи відсутність права повинен вирішуватися спір по суті.

Однак, за висновками господарського суду, вимога про визнання у позивача наявність права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» за Договором про відкриття кредитної лінії № 406 від 15.06.2007, Договором застави № 406-7 від 25.01.2008 та Договором про відкриття кредитної лінії № 12 від 07.02.2008, Договором застави № 12-1 від 07.02.2008, не є вимогами про встановлення юридичних фактів, однак такі доводи можуть розглядатися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Тобто провадження у справі підлягає закриттю, якщо при її розгляді буде встановлена непідвідомчість господарському суду.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині вимоги про визнання у позивача наявність права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» за Договором про відкриття кредитної лінії № 406 від 15.06.2007, Договором застави № 406-7 від 25.01.2008 та Договором про відкриття кредитної лінії № 12 від 07.02.2008, Договором застави № 12-1 від 07.02.2008, не є вимогами про встановлення юридичних фактів, однак такі доводи можуть розглядатися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великою палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 21.08.2018 у справі №910/14144/17, а також, зокрема, висновками Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі №910/20954/17.

При цьому, на виконання вимоги частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд роз'яснює позивачу, що доводи останнього в цій частині не можуть бути самостійним предметом спору, а підлягають розгляду судом під час вирішення спору про стягнення грошових коштів за відповідним кредитним договором або звернення стягнення на предмети застави.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання наявність права та задоволення позову в частині витребування оригіналів договорів, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» (01010, м. Київ, вулиця Івана Мазепи, будинок 10; ідентифікаційний код: 34937396) на користь Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (02660, м. Київ, вулиця Марини Раскової, будинок 15; ідентифікаційний код: 19019775) оригінали документів отримані згідно Акту приймання-передачі від 02.07.2015 та Акту приймання-передачі від 20.07.2015, а саме:

- Договір про відкриття кредитної лінії № 406 від 15.06.2007 (з усіма додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього);

- Договір застави № 406-7 від 25.01.2008 (з усіма додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього);

- Договір про відкриття кредитної лінії № 12 від 07.02.2008 (з усіма додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього);

- Договір застави № 12-1 від 07.02.2008 (з усіма додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього).

3. В частині вимог про визнання у Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» наявність права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» за Договором про відкриття кредитної лінії № 406 від 15.06.2007, Договором застави № 406-7 від 25.01.2008 та Договором про відкриття кредитної лінії № 12 від 07.02.2008, Договором застави № 12-1 від 07.02.2008 провадження у справі закрити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» (01010, м. Київ, вулиця Івана Мазепи, будинок 10; ідентифікаційний код: 34937396) на користь Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (02660, м. Київ, вулиця Марини Раскової, будинок 15; ідентифікаційний код: 19019775) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 05.02.2019.

Суддя О.А. Грєхова