Рішення № 79602232, 22.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2019Справа № 910/1169/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк»

до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби

спеціального зв'язку та захисту інформації України

про стягнення 1 301 945, 73 грн.

за участю Військової прокуратури Центрального регіону України

Представники учасників справи:

від позивача: Абросімов С.С. - представник;

від відповідача: Гончаренко С.В. - представник;

від прокуратури Тракало Р.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - відповідач) про стягнення збитків у розмірі 1 301 945, 73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не забезпечив доставку цінних відправлень банку, а саме золотовалютних цінностей, переданих для доставки в іншу філію позивача у м. Запоріжжя на виконання укладеної між позивачем та відповідачем Генеральної угоди № 38-13/К від 09.12.2013, що призвело до завдання відповідачем збитків в розмірі 2 608 266, 71 грн. Відповідач виплатив позивачу суму завданих збитків частково в розмірі 1 306 320, 98 грн., у зв'язку з чим сума збитків в розмірі 1 301 945,73 грн. залишилася несплаченою відповідачем, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у цій справі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2017 відмовлено Публічному акціонерному товариству "Діамантбанк" у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" 1 301 945, 73 грн. збитків, 19 529, 19 грн. судового збору та 21 842, 11 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 18.04.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2017 у справі № 910/1169/17 скасовано, справу № 910/1169/17 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, визначивши правову природу Генеральної угоди №38-13/К від 09.12.2013 як договору про надання послуг поштового зв'язку, не з'ясували, які норми цивільного законодавства регулюють правовідносини сторін за цим договором і на підставі яких документів відповідач уклав таку угоду з позивачем та здійснював доставку цінних відправлень згідно з нею.

Поза увагою судів залишились положення Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України", постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації" від 26.10.2011 №1105, Наказ Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України "Про затвердження Порядку визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України" від 29.09.2016 №600 та власне дослідження приписів інших підзаконних нормативних актів, якими регулюється діяльність Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та його структурних підрозділів, зокрема, правила надання платних послуг юридичним особам з доставки цінних відправлень, та власне з'ясування питання, що таке цінне відправлення, доставку якого здійснює відповідач за договором, та чи належать золоті зливки до таких цінних відправлень. Оскільки з аналізу наведеного у статті 1 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" визначення поняття "урядовий фельд'єгерський зв'язок" слідує, що послуги, які надаються підрозділами фельд'єгерської служби, стосуються саме приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) кореспонденції спеціальним суб'єктам.

Таким чином, встановлення та з'ясування правого регулювання діяльності відповідача, є важливим для з'ясування усіх фактичних обставин цієї справи. Дослідження та правовий аналіз таких документів дозволить судам встановити наявність правових підстав у відповідача надавати відповідні послуги з доставки цінних відправлень, визначення їх вартості, порядку надання таких послуг, а саме, місце отримання відправлень, порядок перевірки та з'ясування його вмісту, особливості доставки (перевезення) тощо.

Не менш важливим є і з'ясування питання правомірності дій банку з "передачі для доставки в інше відділення банку" золотих зливків за допомогою служби спеціального зв'язку.

Судами не досліджувалось положення Постанови Національного Банку України від 20.10.2004 №495 "Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України", у якій врегульовано порядок відображення в бухгалтерському обліку банками України типових операцій з готівкою в національній та іноземній валютах під час здійснення касових операцій з приймання та видачі готівки клієнтам, у тому числі із застосуванням платіжних карток, операцій з інкасації готівки, підкріплення банків готівкою національної валюти, під час передавання готівки між банками, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та надсилання їх на дослідження, здійснення валютно-обмінних операцій банку, операцій з пам'ятними монетами та банківськими металами в касах банків (п.1.2 Інструкції).

Не досліджено судами і положення Постанови Національного Банку України від 01.06.2011 № 174 "Про затвердження Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні", зокрема, розділ ІІ, який визначає загальний порядок забезпечення банків готівкою, та пункт 3 цього розділу, яким встановлено порядок передавання готівки банками своїм філіям (відділенням), а також іншим банкам.

Проте, розглянувши справу, суди належним чином не дослідили існування факту, який би свідчив, що понесені майнові втрати позивачем зумовлені виключно протиправними діями відповідача і всупереч вжитих ним заходів (що також судами не досліджувалось) були невідворотним результатом порушення саме відповідачем свого зобов'язання за договором.

У випадку належного встановлення факту існування прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими позивачу збитками, з'ясування порядку відображення в бухгалтерському обліку банками України операцій з банківськими металами, про що йшла мова у п.5.2.6 цієї постанови, буде необхідним для оцінки поданих банком документів в підтвердження розміру завданого йому збитку.

Суд першої інстанції обмежився лише посиланнями на Закон України "Про поштовий зв'язок", Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" від 05.03.2009 №270, Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 та Інструкцію з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затверджену постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 №45, не обґрунтовуючи, яким чином положення зазначених нормативно-правових актів спростовують покладену на відповідача умовами цивільно-правового договору відповідальність з відшкодування збитків, завданих невиконанням обов'язку з доставки цінного відправлення, оскільки правовідносини, що склались між сторонами, є цивільно-правовими. Тобто висновок суду про відмову у задоволенні позову є передчасним.

Апеляційний господарський суд, задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Діамантбанк" у повному обсязі, не з'ясував повно і об'єктивно всіх обставин спору щодо наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача, тобто підстав цивільно-правової відповідальності останнього. Зокрема, суд не з'ясував та не встановив, чи мали місце протиправна поведінка відповідача та причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, завданими позивачу. З огляду на зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову також є передчасним.

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва № 05-23/1235 від 24.07.2018 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1169/17. Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2018 суддею Літвіновою М.Є. прийнято до свого провадження справу № 910/1169/17, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.09.2018 року.

21.08.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки умовами чинного законодавства у внутрішніх поштових відправленнях забороняється пересилати національну та іноземну валюту, якою в розумінні Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 є, зокрема, банківські метали. Відповідач при отримання відправлення не знає та не може знати про те, що позивач пересилає, оскільки воно відповідним чином без його участі запаковується. Іншими словами, позивач, передаючи відправлення із вмістом самостійно, в першу чергу порушує умови Договору.

Також, відповідач вказує на те, що на сьогоднішній день уповноваженими правоохоронними органами проводиться комплекс заходів щодо встановлення кола винних осіб у кримінальних провадженнях по факту розбійного нападу на військовослужбовців, і на даний час обвинувального вироку немає.

У підготовчому засіданні 03.09.2018 року представником позивача подано клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.09.2018 відкладено підготовче засідання на 20.09.2018 року.

17.09.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

21.09.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні, а також клопотання про витребування доказів у справі в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

24.09.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 703/1022/18-к щодо розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12017120160002106.

У підготовчому засіданні 24.09.2018 року представником відповідача повторно подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 703/1022/18-к щодо розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12017120160002106.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2018 відкладено підготовче засідання на 03.10.2018 року.

У підготовчому засіданні 03.10.2018 року судом відмовлено у задоволенні поданих відповідачем клопотань про зупинення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.10.2018 підготовче засідання відкладено на 07.11.2018 року.

05.11.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва Військовою прокуратурою Центрального регіону України подано заяву про вступ у справу.

У підготовчому засіданні 07.11.2018 року представником позивача подані додаткові пояснення щодо окремого питання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2018 підготовче засідання відкладено на 19.11.2018 року.

08.11.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання рішенням у справі № 203/165/17 щодо розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016042010000292.

У підготовчому засіданні 19.11.2018 представником позивача подані заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2018 підготовче засідання відкладено на 03.12.2018 року.

У підготовчому засіданні 19.01.2018 року судом відкладено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/1169/17 до судового розгляду по суті на 15.01.2019 року.

У судовому засіданні 15.01.2019 року оголошено перерву до 22.01.2019 року.

У судовому засіданні 22.01.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.01.2019 року проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 22.01.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.12.2013 року між позивачем (Замовник) та відповідачем (Виконавець) було укладено Генеральну угоду № 31-13/К (далі - Угода), відповідно до пункту 1.1. якого Виконавець за замовленнями Замовника зобов'язується організувати і забезпечувати доставку цінних відправлень Замовника на умовах, вказаних нижче. Конфіденційність і збереження доставки відправлень гарантується Виконавцем.

Пунктом 2.1. Угоди визначено, що Виконавець забезпечує доставку:

- відправлення Замовника на адресу юридичних осіб з м. Києва до обласних центрів України, міст Сімферополя, Севастополя, Ялти АР Крим;

- відправлень на адресу Замовника від відділень Замовника, розташованих в обласних центрах України, містах Сімферополь, Севастополь та Ялта АР Крим;

- відправлень між відділеннями Замовника, розташованими в обласних центрах України, містах Сімферополь, Севастополь та Ялта АР Крим;

- відправлень від відділень Замовника на адресу юридичних осіб, розташованих в м. Києві, обласних центрах України, містах Сімферополь, Севастополь та Ялта АР Крим.

Згідно з пунктом 3.1. Угоди Виконавець приймає для доставки відправлення граничним розміром: посилки - 20х30х40 (см), вагою до 10 кг, пакети 5х25х35 (см), вагою до 2 кг.

Упаковка відправлень повинна забезпечувати збереження вкладеного і виключати доступ до нього (пункт 3.2. Угоди).

Відповідно до пункту 3.3. Угоди на відправлення, які передуються Виконавцю, Замовник виписує три примірники реєстру встановленої форми (додаток № 2). Перший та другий примірник реєстру подаються разом з відправленнями Виконавцю, а третій, з підписом і печаткою Виконавця, залишається у Замовника. При оформленні реєстру Замовник повинен обов'язково вказувати номер цього Договору.

За умовами пункту 3.5. Угоди пересилці не підлягають відправлення на адресу іноземних юридичних та фізичних осіб, а також предмети і речовини, заборонені для пересилання відповідно до законодавства України.

Пунктом 5.1. Угоди на Виконавця покладено обов'язок:

5.1.1. приймати відправлення Замовника відповідно до пунктів 2.2., 2.3. та статті 3 цього Договору;

5.1.2. доставити відправлення Замовника до пункту призначення в строк, передбачений пунктом 2.4. цього Договору;

5.1.3. під час доставки відправлень Замовника забезпечити їх збереження та конфіденційність.

Відповідно до пункту 5.2.1. Угоди Замовник зобов'язаний, зокрема, оформити відправлення відповідно до пунктів 3.1.-3.5. цього Договору.

Пунктом 7.2. Угоди визначено відповідальність Виконавця:

7.2.1. Виконавець несе цивільно-правову відповідальність за прийняті від Замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі за рішенням суду;

7.2.2. Відповідальність Виконавця перед Замовником за збереження відправлень настає з моменту прийому їх у встановленому Договором порядку від Замовника і закінчується в момент передачі відправлень у встановленому Договором порядку за призначенням;

7.2.3. Виконавець відповідає: за кількість місць, вказаних в реєстрі, а також за цілісність упаковки, печаток і пломб Замовника.

7.2.4. Виконавець не несе відповідальності:

- за зміст відправлення;

- за повну цінність вкладеного, якщо упаковка, печатки (пломби) Замовника не порушено і доступу до вкладеного не було;

- за шкоду, яка виникла через властивості предметів, що відправляються Замовником;

- у випадках навмисних дій Замовника, які призвели до пошкодження або викрадення відправлень;

- у випадках арешту чи конфіскації відправлень правоохоронними органами.

При цьому, пунктом 7.3. Угоди визначено, що Замовник відповідає за вміст відправлення відповідно до п. 3.4. цього Договору, оформлення, упаковку і правильність зазначеної адреси.

Згідно з Реєстром № 1 від 15.11.2016 позивач передав відповідачу відправлення оціночною вартістю 2 608 266, 71 грн. для перевезення до Дирекції ПАТ «Діамантбанк» в м. Запоріжжя, пр. Соборний, 198.

16 листопада 2016 року було здійснено озброєний напад невідомих осіб на групу співробітників відповідача, які виконували доставку цінних відправлень за Генеральною угодою. В результаті озброєного нападу невідомі особи викрали цінності позивача, які направлялися з м. Києва до м. Запоріжжя відповідно до Реєстру №1 від 15.11.2016.

Листом № 16983/19-01 від 28.12.2016 позивач звернувся до відповідача щодо відшкодування завданих збитків у зв'язку з невиконанням умов Генеральної угоди.

29 грудня 2016 року комісією Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України складено акт про те, що ГУ УФЗ Держспецзв'язку було передано, а Банком отримано частину матеріальних цінностей, які направлялися з м.Києва до м.Запоріжжя в рамках реалізації Генеральної угоди, відповідно до реєстру № 1 від 15.11.2016 та частково відшкодовано завдані матеріальні збитки в сумі 1 306 320, 98 грн.

Відтак, предметом спору у цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1 301 945, 73 грн., завданих внаслідок втрати відповідачем переданих йому позивачем цінностей.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями частини першої статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення закріплені у статті 526 Цивільного кодексу України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 статті 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв'язку спеціального призначення, урядового фельд'єгерського зв'язку, а також інших завдань відповідно до закону.

Приписами статті 5 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» встановлено, що до загальної структури державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України входить, зокрема, головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку.

Урядовий фельд'єгерський зв'язок - приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) кореспонденції, що містить відомості, які становлять державну таємницю, та/або службову інформацію (далі - кореспонденція), офіційної кореспонденції та дипломатичної пошти Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, державних органів, органів місцевого самоврядування, органів військового управління, закордонних дипломатичних установ України (стаття 1 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України»).

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» визначено, що головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України призначені для організації і забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, державних органів, органів місцевого самоврядування, органів військового управління та інших юридичних осіб відповідно до законодавства.

Для забезпечення виконання покладених на неї обов'язків Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України має право надавати фізичним або юридичним особам на договірних засадах послуги, безпосередньо пов'язані із забезпеченням виконання покладених на Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України завдань, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України (п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України»).

Положеннями Порядку визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 29.09.2016 № 600, встановлено особливості визначення вартості та надання Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України платних послуг державним органам, органам місцевого самоврядування та іншим юридичним особам відповідно до п. 5 ч. 5 та п. 4 ч. 6 ст. 10 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», Переліку платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1105.

У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях:

- замовник - державний орган, орган місцевого самоврядування та інші юридичні особи, яким надаються платні послуги із забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком на договірних засадах;

- цінне відправлення - відправлення з оголошеною цінністю, визначеною замовником, яке прийняте для доставки Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1105 затверджено перелік платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, серед якого зазначено, зокрема, доставка кореспонденції та/або цінних відправлень співробітником Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку з прийманням у приміщенні замовника за його заявою: без використання автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку; з використанням автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку.

Статтею 2 Закону України «Про поштовий зв'язок» визначено, що відносини у сфері надання послуг поштового зв'язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Діяльність у сфері надання послуг поштового зв'язку спеціального призначення (фельд'єгерського і спеціального зв'язку) провадиться відповідно до законодавства України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про поштовий зв'язок» поштовий зв'язок спеціального призначення - складова частина поштового зв'язку України, призначена для надання послуг поштового зв'язку окремим категоріям користувачів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що фельд'єгерський зв'язок входить до системи поштового зв'язку України і регулюється нормами Закону України «Про поштовий зв'язок», а діяльність у сфері фельд'єгерського зв'язку провадиться відповідно до законодавства України.

За змістом статті 13 Закону України «Про поштовий зв'язок» оператори надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв'язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості.

Відповідно до пункту 30 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила) у внутрішніх поштових відправленнях пересилаються предмети, не заборонені для пересилання.

Згідно з п. 32 Правил у внутрішніх поштових відправленнях забороняється пересилати вогнепальну зброю усіх видів і боєприпаси до неї (крім несправних частин рушниць, які відправляються магазинами мисливських і рибальських знарядь, правлінням Товариства мисливців і рибалок на адресу заводів-виробників або майстерень з ремонту рушниць, а також цими заводами або майстернями на адресу відповідних магазинів і правління Товариства мисливців і рибалок), холодну зброю та інші предмети, спеціально призначені для нападу та оборони (кастети, стилети, балончики з рідиною паралітичної дії тощо), вибухові, легкозаймисті або інші небезпечні речовини, якщо інше не передбачено законодавством; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори, включені ДСКН до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до законодавства; токсичні та радіоактивні речовини, ртуть, кислоти, отруйні, їдкі речовини; тварин та отруйні рослини; національну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), іноземну валюту; харчові продукти, строк зберігання яких не перевищує 10 діб; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 57 Правил встановлено, що сума оголошеної цінності внутрішнього поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення та можливих витрат на відновлення документів, що пересилалися, у разі їх втрати.

Відповідно до пункту 60 Правил внутрішні поштові відправлення з позначкою "Звіт" (листи та бандеролі з оголошеною цінністю, посилки), а також поштові відправлення з вкладенням дорогоцінних металів, ювелірних виробів і нумізматичних монет та їх колекцій подаються для пересилання лише з описом вкладення.

Пунктом 5.2.1. Договору на позивача покладено обов'язок оформити відправлення відповідно до пунктів 3.1.-3.5. цього Договору.

Згідно з пунктом 3.1. Договору Виконавець приймає для доставки відправлення граничним розміром: посилки - 20х30х40 (см), вагою до 10 кг, пакети 5х25х35 (см), вагою до 2 кг.

Упаковка відправлень повинна забезпечувати збереження вкладеного і виключати доступ до нього (пункт 3.2. Договору).

При цьому, п.5.3.3 Договору визначено, що виконавець залишає за собою право в присутності представника замовника і представника компетентних органів провести перевірку вкладеного у випадках передбачених чинним законодавством.

Отже, з зазначеного пункту договору вбачається, що позивачем надавались цінні посилки запакованими і відповідач лише в окремих випадках міг перевіряти вміст відправлень.

Наявний в матеріалах справи Опис № 08 цінностей в іноземній валюті (банківський метал) від 15.11.2016 є неналежним доказом та судом до уваги не приймається, оскільки складений позивачем в односторонньому порядку і не містить відомостей про перевірку змісту вкладеного відповідачем.

Належних доказів на підтвердження перевірки вкладеного та складання опису матеріали справи не містять.

В силу підпункту 7.1.1 Договору, виконавець несе матеріальну відповідальність за прийняті від замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, за фактами нападів на військовослужбовців фельд'єгерського зв'язку, внаслідок яких були викрадені надані позивачем відправлення, комісією, створеною Головним управлінням урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, було проведені службові розслідування щодо належного виконання службових обов'язків, які завершено складанням Актів службового розслідування № 21 від 15.12.2016, № 13 від 13.08.2018.

Проте, вказані акти є лише внутрішніми документами Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, та не можуть вважатись такими, що встановлюють чи спростовують вину його службових осіб, оскільки відповідно до частини 1 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Натомість, доказів встановлення у судовому порядку обставин порушення службовими особами відповідача вимог законодавства при виконанні їх службових обов'язків під час доставки відправлення за спірним Договором, що мають ознаки кримінального правопорушення, матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч.2 ст.614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

За приписами статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст.623 Цивільного кодексу України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

У справі, що розглядається, спір стосується саме відшкодування збитків, що виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов'язання.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини 1,2 ст.614 Цивільного кодексу України).

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування збитків необхідно виходити з того, що збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка їх завдала, та завданими збитками.

Визначаючи розмір заподіяних збитків внаслідок порушення господарських договорів, до уваги беруться вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Відповідач, в свою чергу, повинен довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

З огляду на вищевикладені положення чинного законодавства та враховуючи умови пункту 7.1.1. Договору, яким передбачено, що виконавець несе матеріальну відповідальність за прийняті від замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі за рішенням суду, суд вважає, що в даному випадку у позивача відсутнє право вимагати від відповідача відшкодування збитків з огляду на відсутність факту, який би свідчив, що понесені майнові витрати позивачем зумовлені виключно протиправними діями відповідача і всупереч вжитих ним заходів були невідворотним результатом порушення саме відповідачем свого зобов'язання за Договором.

Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Згідно п. 1 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.

У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За таких обставин, враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про стягнення збитків у розмірі 1 301 945, 73 грн.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на користь Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України судові витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 23 435 (двадцять три тисячі чотириста тридцять п'ять) грн. 03 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 04.02.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова