Рішення № 79602168, 01.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.02.2019Справа № 910/15457/18

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Левченка, будинок 1; ідентифікаційний код 00191129)

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815)

про стягнення 10 620,35 грн.

Без виклику (повідомлення) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2018 року Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - позивач, Комбінат) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, Залізниця) про стягнення 10 620,35 грн збитків, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезенні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору № 245/108/16Сб від 01.02.2016 відповідно до залізничної накладної № 51575967 від 03.09.2018 на адресу позивача надійшов вантаж - кокс доменний. При цьому, 05.09.2018 на станції "Волноваха" Донецької залізниці було перевірено кількість та масу вантажу та виявлено недостачу на 2200 кг, на загальну суму 10 620,35 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 відкрито провадження у справі № 910/15457/18 за вищезазначеною позовною заявою та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), сторонам визначено строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про відкриття провадження у справі, про що свідчить, наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103048400888 та № 0103048400870 з відміткою про вручення ухвали про відкриття провадження у справі № 910/15457/18 04.12.2018 та 30.11.2018 відповідно.

12.12.2018 представником відповідача було подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти заявлених позовних вимог.

22.01.2018 до суду надійшла відповідь позивача на відзив. Щодо строків подання відповіді на відзив представником позивача зазначено, що відзив його довірителем було отримано 15.01.2019, про що свідчить відмітка на першому аркуші примірника відзиву отриманого позивачем (засвідчену копію надано до відповіді на відзив).

Відповідно до відмітки ПАТ «Укрпошта» відповідь на відзив була направлена на адресу суду 18.01.2019, тобто позивачем не було порушено строків, встановлених ухвалою суду для надання відповіді на відзив.

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2018, не подав до суду заперечень на відповідь на відзив, тому останній не скористався наданими йому процесуальними правами, у зв'язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.02.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) та Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (вантажовідправник, вантажоодержувач, платник) (замовник) укладено договір № 00039/ЦТЛ-2018 про надання послуг (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого предметом цього договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до пункту 2.1 Договору замовник зобов'язався надавати або організовувати надання місячних замовлень на перевезення відповідно до Правил планування перевезень вантажів через АС "Месплан". У свою чергу, у пункті 2.3.2 Договору виконавець зобов'язався приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації АС "Месплан", доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається у додатках до цього договору.

У розділі 4 Договору сторони передбачили порядок проведення розрахунків за надані виконавцем послуги.

Згідно з пунктом 12.1 Договору договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовника договору в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС "Месплан" або в АС "Клієнт УЗ" або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договорі діє з 19.02.2018 до 31.12.2018.

На виконання договору № 245/108/16СБ від 01.02.2016, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Авдіївський коксохімічний завод" та Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (в подальшому реорганізовано в приватне акціонерне товариство), 05.09.2018 на станцію призначення Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці надійшов вантаж, а саме, кокс доменний, одержувачем якого є позивач, що підтверджується залізничною накладною № 515575967 від 03.09.2018.

05.09.2018 на підставі попутного акту загальної форми № 12044 від 04.09.2018 на станції Волноваха Донецької залізниці було перевірено кількість та масу вантажу у вагоні № 56365703 та встановлено невідповідність фактичної маси вантажу з масою, яка зазначена в накладній № 515575967 від 03.09.2018, про що складено комерційний акт № 485604/1356.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у частковій втраті вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 10 620,35 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами статей 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання глави 64 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про залізничний транспорт".

Відповідно до частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з частини 2 статті 307 ГК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі (частина 3 статті 307 ГК України).

Матеріалами справи (накладна № 51575967 від 03.09.2018) підтверджується прийняття вантажу до перевезення Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) від Публічного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станції призначення - Маріуполь - Сортувальний.

За приписами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (надалі - Статут залізниць України), передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Як встановлено судом, за результатами зважування вантажу, який перевезено згідно з накладною № 51575967 від 03.09.2018, виявлено його часткову втрату у вагоні № 56365703, про що складено комерційний акт № 485604/1356 від 05.09.2018.

Відповідно до розділу «Ґ» зазначеного комерційного акту встановлено, що на підставі попутного акту загальної форми № 12044 від 04.09.2018 на станції Волноваха Донецької залізниці здійснювалася комісійне переважування вагону № 56365703 за відправкою, зазначеною на лицьовій стороні акту. За документами зазначено вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100 т): брутто - не зазначено, тара 24 000 кг, нетто -48 100 кг. При переважуванні виявлено: брутто - 69 900 кг, тара - 24 000 кг, нетто - 45 900 кг, що менше документа на 2 200 кг.

У розділі "Д" Комерційного акту № 485604/1356 від 05.09.2018 зазначено, що при комерційному огляді виявлено: навантаження у вагоні вище рівня бортів на 300-400 мм, шапкоподібне. Вантаж маркований однією повздовжною лінією 400-600мм уздовж вагону вапном. Справа по ходу поїзда, над 5-7 люками наявна виїмка розміром 4500мм*2000*500-600 мм у глибину вагона, що відповідає попутному акту загальної форми № 12044 від 04.09.2018 станції Волноваха Донецької залізниці. Маркування в місцях виїмки порушене. Вагон прибув у технічному відношенні виправлений. Течі вантажу на станції Маріуполь-Сортувальний не виявлено. Переважування вантажу проводилося в присутності заст. ДС ОСОБА_1, аг. ком. ОСОБА_2, пр.сд.к-та ОСОБА_3, вес-ка к-та ОСОБА_4 на 150 т електронних тензометричних вагах № 14 ст. Сартана-2 з повною зупинкою вагону. При повторному переважуванні зазначеного вагону недостача вантажу підтвердилася. Завідуючий вантажним двором відсутній по штату.

Згідно з частиною 2 статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Відповідно до частини 2 статті 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Частинами 1, 3 статті 314 ГК України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. (статті ст. 113, 114 Статуту залізниць України).

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частини 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами, за визначенням статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач у своєму відзиві зазначив, що наданий позивачем комерційний акт № 485604/1356 від 05.09.2018 складений з порушенням пункту 10 Правил складання комерційних актів, проте не зазначив які саме підстави вказують на порушення.

Дослідивши наданий позивачем комерційний акт, суд погоджується з запереченнями наведеними у відповіді на відзив в яких зазначено, що наданий позивачем комерційний акт складений відповідно до вимог Правил складання комерційних актів з наступних підстав.

Відповідно до положень пункту 10 Правил складання комерційних актів (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

З комерційного акту № 485604/1356 від 05.09.2018 вбачається, що його було підписано заступником ДС ОСОБА_1, агентами комерційними ОСОБА_2 та ОСОБА_5, прийомоздавачем комбіната ОСОБА_3 та скріплено штампом «Ст. Маріуполь-Сорт. Дон.зал. 485604».

В розділі «Д» досліджуваного акту вказано, що «завідуючий складським двором відсутній по штату».

З наведеного вбачається спростування твердження відповідача про невідповідність зазначеного акту вимогам пункту 10 Правил складання комерційних актів.

Також відповідачем у відзиві зазначено, що рахунок вантажовідправника № 92181510 від 03.09.2018 у рядку 5 містить два розділи ваги вантажу - «фактична вага» та «вага наведена». При цьому вартість вантажу визначена по наведеній вазі. Різниця між фактичною та наведеною вагою складає 2,357 т.

За твердженням відповідача, з комерційного акту та розрахунку позивача вбачається, що загальна вага втраченого вантажу складає 2 200 кг, а вага втраченого вантажу з урахуванням норми природної втрати - 1 238 кг. Враховуючи, що різниця між фактичною та наведеною вагою складає 2,357 т, а вага втраченого вантажу складає 1 238 кг, позивач, на думку відповідача, не отримав збитки.

У відповіді на відзив представник позивача заперечив проти зазначених тверджень відповідача з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 129 Статуту залізниць та Правил складання комерційних актів останні складаються для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу даним, зазначеним у перевізних документах. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Позивач зазначає, що у перевізному документі (накладній) та у комерційному акті вказується фактична вага.

«Вага наведена» зазначається постачальником у рахунку-фактурі та призначена для розрахунку зі споживачем.

Показник масової частки загальної вологи, який визначається споживачем або виробником, використовується для визначення сухої маси партії, яка надійшла. За таких обставин позивач використовує дані про вагу, саме з графи «фактична вага».

Окрім того, позивач зазначив, що рахунок, на який посилається відповідач у відзиві як на підставу відсутності збитків позивача, є документом, який підтверджує вартість вантажу, прийнятого для перевезення, а не документом, який підтверджує факт понесення збитків. Наявність недостачі вантажу підтверджується комерційним актом та залізничною накладною

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, враховуючи обставини, встановлені у комерційному акті № 485604/1356 від 05.09.2018, відповідачем не було спростовано надані позивачем докази та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не з вини перевізника.

Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду копію рахунку-фактури № 92181510 від 03.09.2018, який складений вантажовідправником - Приватним акціонерним товариством "Авдіївський коксохімічний завод".

Позивачем правомірно враховано, що відповідно до частини 2 статті 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно з пунктом "г" статті 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.

Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, позивачем обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 2% від маси вантажу, оскільки з перевізних документів вбачається, що вантаж - кокс доменний був відправлений у вологому стані.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, господарським судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 10 620,35 грн.

Відповідно до пункту 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці. При цьому, відсутність в комерційних актах від 11.05.2018 підпису іншого представника одержувача не дає підстави для висновку, що акт складений з порушенням п. 10 Правил складання актів.

Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, беручи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 10 620,35 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про стягнення 18085,79 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Тверська, 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Левченка, будинок 1; ідентифікаційний код 00191129) суму збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 10 620,35 грн (десять тисяч шістсот двадцять гривень 35 копійок) та 1 762,00 грн (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ