Рішення № 79592447, 31.01.2019, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/3993/18

2/303/41/19

ряд. стат. звіту - 26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

31 січня 2019 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі: головуючого - судді Монич В.О.

секретар судового засідання Лаврів Е.І.

Справа № 303/3993/18 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовною заявою Закарпатської обласної кредитної спілки “Калиновий Міст” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Предтавник позивача - Закарпатська обласна кредитна спілка “Калиновий Міст” звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 12.11.2012 року між КС «Калиновий міст» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 487, згідно з яким ОСОБА_1П надано кредит в розмірі 7500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 60 % від суми залишку кредиту за кожен день прострочення. В забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, 12.11.2012 року між КС «Калиновий міст» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 487, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов’язався нести відповідальність за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 487 від 12.11.2012 року. Однак відповідач ОСОБА_1 не виконав належним чином свої зобов’язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 12.06.2018 року виникла заборгованість по кредиту на загальну суму 57941,47 грн., яку позивач просить стягнути з відповідачів. Ухвалою суду від 26 липня 2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, які належним чином повідомлялися про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження, в судов засідання не з’явились.

Відповідач – ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, заперечив проти їх задоволення. Просив відмовити в позові із застосування строків позовної давності.

Крім того, клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а тому відповідно до частини 5 статті 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 12.11.2012 року між КС «Калиновий міст» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 487, згідно з яким ОСОБА_1П надано кредит в розмірі 7500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 60 % від суми залишку кредиту за кожен день прострочення. Відповідно до видаткового ордеру № 495 ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 7500 грн. (а.с.5-6, 11). В забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, 12.11.2012 року між КС «Калиновий міст» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 487, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов’язався нести відповідальність за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 487 від 12.11.2012 року (а.с.9).

Із матеріалів справи вбачається, що загальна сума заборгованості ОСОБА_3 перед КС «Калиновий міст» станом на 12.06.2017 року за кредитним договором № 487 від 12.11.2012 року становить 57941, 47 грн., що складається з наступного: 6781,57 грн. – заборгованість по тілу кредиту, 19954,53 грн. – заборгованість про процентам, 27814,59 грн. – пеня, 3390,78 грн. – штраф.

Правовідносини між сторонами регулюються Цивільним кодексом України. Відповідно до статті 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина 1 стаття 626 Цивільно кодексу України). Визначення поняття зобов’язання міститься у частині 1 статті 509 Цивільного кодексу України. Відповідно до цієї норми зобов’язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

На підставі статтей 553, 554 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків

У відповідності до статті 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує на те, що у зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором договором № 487 від 12.11.2012 року за період з 12.06.2018 року за кредитним договором № 487 від 12.11.2012 року становить 57941, 47 грн., що складається з наступного: 6781,57 грн. – заборгованість по тілу кредиту, 19954,53 грн. – заборгованість про процентам, 27814,59 грн. – пеня, 3390,78 грн. – штраф.

Разом з тим суд звертає увагу на наступне. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.ст. 610, 611 ЦК України). Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення - невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Як встановлено в ході судового розгляду, сторони визначили строк дії договору, який набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та припиняється після закінчення строку визначеного п.10.1 цього договору. Відповідно до п. 10.1 кредитного договору, строк дії договору становить 36 місяців.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Сторони кредитного договору встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів. Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів умовами договору визначено місяцями.

Таким чином слід прийти до висновку, що поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до складу зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, за зобов’язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Розглядаючи цей спір судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов’язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, враховуючи, що за умовами договору погашення кредиту та процентів за його користування повинне здійснюватись позичальником щомісячно рівними частинами, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань.

У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У зв’язку цим судом встановлено, що відповідачем остання оплата по кредиту була здійснена 30.06.2013 року.

Таким чином встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом тільки 04.07.2018 року, будь-яких дій, які б свідчили про переривання позовної давності до вимоги позивачем вчинено не було, підстав для поновлення пропущеного строку позивач не навів, а тому позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Додатково суд звертає увагу на те, що позивачем в ході судового розгляду жодними належними та допустимими доказами не підтверджено факту продовження дії договору до повного виконання позичальником своїх зобов’язань.

Крім того суд вважає за необхідне звернути і на наступне. Звертаючись до суду позивачем заявлено вимоги про солідарне стягнення заборгованості також з поручителя.

Як було зазначено вище, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, в забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, 12.11.2012 року між КС «Калиновий міст» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 487, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов’язався нести відповідальність за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 487 від 12.11.2012 року (а.с.9).

Відповідно до п. 3.1 договору поруки, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання також коли Кредитор протягом п’яти років з дня настання строку виконання зобов’язання не пред’явив позову до поручителя.

Будучи за своєю правовою природою зобов’язанням порука припиняється на загальних підставах, передбачених главою 50 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Крім того, у ст. 559 ЦК України встановлені спеціальні підстави припинення поруки. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Виходячи із ч. 4 ст. 559 ЦК України такий строк може бути передбачений в договорі або визначений в законі. Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов'язань. Визначення строку дії поруки як припиняючого тягне певні юридичні наслідки, зокрема, його закінчення є підставою для припинення поруки. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Частина 1 ст. 530 ЦК України містить загальне правило, згідно з яким якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Водночас абзац другий ч. 1 ст. 530 ЦК України містить норму, якою встановлено, що зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У зв’язку з цим суд звертає увагу на те, що регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення ч. 4 ст. 559 ЦК України). Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Враховуючи зазначене вище суд приходить до висновку, що договір поруки, в силу приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України, є такими, що припинив свою дію, що в будь-якому випадку виключає задоволення позову до поручителя в цьому спорі.

Саме такі висновки зробив Верховного Суду України, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковими для всіх судів України (постанова від 17.09.2014 року, справа № 6- 53 цс 14; постанова від 17.09.2014 року, справа № 6-41цс14; постанова від 10.09.2014 року, справа № 6-32цс14; постанова від 02.09.2015 року, справа № 6-438цс15).

З урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт того, що Закарпатська обласна кредитна спілки “Калиновий Міст”звернулася до суду за захистом порушеного права з пропущенням, встановленого ст. 257 ЦК України, трирічного строку позовної давності, суд приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні позову з цих підстав.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст.251, 257, 261, 525, 526, 527, 553, 554 610, 611, 612, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд,-

у х в а л и в :

В задоволенні позову Закарпатської обласної кредитної спілки “Калиновий Міст” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Закарпатська обласна кредитна спілки “Калиновий Міст”, код ЄДРПОУ 35685100.

Відповідач – ОСОБА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, індекс 89600, м.Мукачево, вул. Чернишевського, 32/108, Закарпатської області.

Відповідач – ОСОБА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2, індекс 89600, смт. Кольчино, вул. Вакарова, 5, Мукачівського району, Закарпатської області.

Головуючий В.О.Монич