Рішення № 79580696, 04.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2019 р. справа № 2040/5473/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувсь ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, в якому просить суд не допустити звуження конституційних прав відносно виборного процесу, майнового стану та місце проживання.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2018 року передано адміністративну справу №2040/5473/18 за позовом ОСОБА_1 до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області про зобов'язання вчинити певні дії до Харківського районного суду Харківської області.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2018 по справі № 2040/5473/18 скасовано. Справу № 2040/5473/18 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказав, що у зв’язку з виборами Пісочинського голови, ОСОБА_1 звернувся до Пісочинської селищної ради з метою внесення у списки виборців. Однак, позивачу відмовлено, оскільки ОСОБА_1 не зареєстрований по місцю фактичного проживання в сімї в м. Пісочин. Таким чином, ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовує тим, що згідно Кодексу адміністративного судочинства України ст..2 ч.1., Закону України «Про децентралізацію влади в Україні», суб’єкт владних повноважень Пісочинська селищна рада при здійсненні своїх повноважень порушила вимоги, передбачені не лише КАСУ ст..2 ч.1 – «Завданням адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб», але і передбачені ст. 141 Закона України «Про децентралізацію влади в Україні», ч.1 - «»право голоса на виборах голови громади мають право жителі відповідної громади».

Відповідач своїм правом на надання відзиву на позов не скористався.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, членом Центральної виборчої комісії України ОСОБА_2 листом від 07.05.2018 року № 21-30/734 надано відповідь на звернення ОСОБА_1 від 27.04.2018 року, в якому зазначено, що його зареєстроване місце проживання не відноситься до території адміністративно – територіальної одиниці, де проводяться місцеві вибори, правові підстави для включення ОСОБА_1 до списку виборців на відповідній звичайній виборчій дільниці та реалізація права голову на таких виборах відсутні.

Позивач, вбачає порушення своїх прав в тому, що згідно Кодексу адміністративного судочинства України ст..2 ч.1., Закону України «Про децентралізацію влади в Україні», суб’єкт владних повноважень - Пісочинська селищна рада при здійсненні своїх повноважень порушила вимоги, передбачені не лише КАСУ ст..2 ч.1 – «Завданням адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб», але і передбачені ст. 141 Закона України «Про децентралізацію влади в Україні», ч.1 - «»право голоса на виборах голови громади мають право жителі відповідної громади».

При цьому, позивач в прохальній частині позовних вимог вказав, що предметом даного позову є вимога до відповідача – Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області , відповідно до ст.ст. 22 (ч.3), 24 (ч.2) – не допускати звуження конституційних прав відносно виборчих процесів, майнового положення та місця проживання.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Так, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2018 по справі № 2040/5473/18 скасовано.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_3 в межах заявленого позову по адміністративній справі № 2040/5473/18 жодної вимоги щодо включення або виключення зі списку виборців саме особисто або інших осіб в межах спірних правовідносин позивачем заявлено не було.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про місцеві вибори» суб'єктами виборчого процесу на відповідних місцевих виборах є: 1) виборець; 2) Центральна виборча комісія; 3) виборчі комісії, сформовані (утворені) відповідно до цього Закону або інших законів України, які уповноважені забезпечувати організацію та проведення відповідних місцевих виборів; 4) кандидати в депутати, кандидати на посади сільського, селищного, міського голови, старости; 5) місцева організація партії, яка висунула кандидата (кандидатів) для участі у відповідних місцевих виборах; 6) офіційний спостерігач від кандидата, від місцевої організації партії - суб'єкта відповідного виборчого процесу, від громадської організації, зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою та третьою статті 20 Закону України «Про місцеві вибори» визначено, що виборчі комісії з місцевих виборів є спеціальними колегіальними органами, уповноваженими організовувати підготовку та проведення відповідних місцевих виборів і забезпечувати додержання та однакове застосування законодавства України про місцеві вибори.

Згідно ч.1 та п.1, 2 ч.2 ст. 26. статті 20 Закону України «Про місцеві вибори» дільнична виборча комісія на період здійснення своїх повноважень забезпечує організацію і проведення місцевих виборів у межах повноважень та у порядку, передбачених цим та іншими законами України. Дільнична виборча комісія: здійснює в межах території відповідної виборчої дільниці контроль за додержанням та однаковим застосуванням законодавства про місцеві вибори; отримує список виборців від органу ведення Державного реєстру виборців, складає список виборців у випадках, передбачених цим Законом, надає його для загального ознайомлення та у випадках, передбачених цим Законом, вносить до нього зміни;

Згідно ст. 31 Закону України «Про місцеві вибори», кожен виборець має право ознайомитися з попереднім списком виборців та звернутися до суду за місцезнаходженням виборчої дільниці про уточнення попереднього списку виборців, у тому числі про включення або виключення зі списку себе особисто або інших осіб, а також щодо наявності або відсутності відміток про постійну нездатність виборця самостійно пересуватися.

Таким чином, враховуючи суб’єктний склад даної справи, суд зазначає, що позивачем заявлено позовні вимоги до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, яка в силу ст. 12 Закону України «Про місцеві вибори» не є суб'єктом виборчого процесу, а тому предмет даної справи, в редакції, яка який окреслена позивачем в прохальній частині позовних вимог, не стосується місцевих виборів .

Таким чином, суд розглядає спір по суті та надає оцінку вимогам позивача саме у контексті заявленого позивачем предмету позову - вимога до відповідача відповідно до ст..ст. 22 (ч.3), 24 (ч.2) – не допускати звуження конституційних прав відносно виборчих процесів, майнового положення та місця проживання.

Згідно положень ст. 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно ст.22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За приписами ч. 2 ст. 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абзац четвертий пункту 5.2 мотивувальної частини Рішення).

Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.

У пункті "а" частини першої статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін "дискримінація" охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Зазначена стаття КАСУ кореспондує приписам ст. 245 КАСУ згідно якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Натомість, окреслений позивачем предмет позову у даній справі, який є прохальною частиною позовних вимог, містить лише абстракті вимоги до відповідача з посиланням на норми Конституції Україні, які не конкретизовані саме щодо позивача у контексті порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод та законних інтересів саме ОСОБА_1, що, в свою чергу не суперечить вищезазначеним нормам права та свідчить про невірне обрання позивачем захисту порушеного права.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Таким чином, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було реальним.

Наявність реального та безпосереднього порушення прав позивача як необхідної умови судового захисту висловлена Верховним Судом України у постановах від 22 березня 2016 року № п/800/484/15/21-557а16, 01 грудня 2015 року № 800/134/15/21-2247а15, 01 грудня 2015 року № 800/135/15/21-3222а15.

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а тому до адміністративного суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оскаржується.

Окрім того, зі змісту наведених приписів кодексу адміністративного судочинства випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи інтересів, при цьому обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості..

Відтак, суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Позивач вважає, що в даному випадку порушуються як державні, так і його приватні інтереси, але у чому саме це полягає позивач не повідомив, обмежившись лише загальними поняттями. Так, зокрема, ОСОБА_1 вказує про порушення його виборчих прав, проте суть такого порушення саме зі сторони відповідача не конкретизував. Такі пояснення позивача, не є належним доказом порушення його прав, свобод та інтересів з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень.

Дослідивши зміст заяви прохальної частини позовних вимог, суд зазначає, що позивачем також не порушено питання щодо відновлення його прав, законних інтересів внаслідок протиправним дій, бездіяльності чи рішень суб'єкта владних повноважень – Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, натомість міститься лише вимога до відповідача відповідно до ст.ст. 22 (ч.3), 24 (ч.2) – не допускати звуження конституційних прав відносно виборчих процесів, майнового положення та місця проживання.

Суд звертає увагу, що позивач, вважаючи, що його права та законні інтереси порушені саме Пісочинською селищною радою Харківського району Харківської області, надав до суду лише лист – відповідь від члена ЦВК ОСОБА_2 від 07.05.2018 року № 21-30/734, який, однак, не є відповідачем по даній справі.

При цьому, матеріали справи не містять, а позивачем в обґрунтування своєї правової позиції по справі, не надано до суду жодних доказів на підтвердження його звернення саме до відповідача з метою вирішення питання про недопущення звуження конституційних прав ОСОБА_1 відносно виборчих процесів, майнового положення та місця проживання, а відтак станом на час розгляду справи позивачем не доведено порушення своїх порушених прав свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин саме Пісочинською селищною радою Харківського району Харківської області.

Частиною 1 ст. 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на їх недоведеність та необґрунтованість вчинення відповідачем дій, які порушують права та законні інтереси позивача, а позивачем до суду не надано доказів оскарження таких неправомірних дій суб'єкта владних повноважень, можливість чого передбачена вищезазначеними нормами права.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.

.