Рішення № 79580361, 22.01.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2019 р. № 400/2868/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1 до відповідача:Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни, АДРЕСА_2 треті особи:Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", вул. Андріївська, 4, м. Київ 70, 04070 про:визнання протиправною та скасування постанови від 13.07.2018 № 56769648,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни (далі - відповідач), третя особа у справі - Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", з вимогою визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження № 56769648 від 13 липня 2018 року про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. від 06 червня 2018 року за № 4868 про стягнення з позивача на користь третьої особи заборгованості в розмірі 28811,52грн.

Ухвалою суду від 06.12.2018 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувана постанова є незаконною, винесена з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", а саме місцем виконання виконавчого напису має бути місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнахродження майна боржника, тобто таким місцем на думку позивача має бути виконавчий округ Миколаївської області (якщо виконавчі дії здійснюється приватним виконавцем) або Центральний відділ ДВС м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (якщо дії здійснюються державним виконацем). Крім того, позивач вважає, що у відповідача взагалі не було підстав для відкриття виконавчого провадження, адже наявність у позивача карткового рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м.Києві, не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника, тобто грошових коштів на рахунку у банку, що йому належать. Однак, саме у зв'язку з відсутністю на картковому рахунку стягуваних коштів, і був вчинений виконавчий напис.

Відповідач заперечує проти позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та зазначає, що він діяв відповідно до вимог сатттей 19, 24 Закону України "Про виконавче провадження". Статтею 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що майном вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обовязки. З урахуванням норм Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", відповідач вказує у відзиві, що грошові кошти у формі записів на рахунках у банках є майном у розумінні ст.190 ЦК України. Таким чином, приваний виконавець вважає, що він діяв в межах чинного законодавства, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Третя особа у справі - Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" пояснень чи будь-яких клопотань по справі до суду не надала, про розгляд справи повідомлена належним чином.

Представник позивача просила розглядати справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд визнає можливим справу розглянути без участі в судовому засіданні представників сторін в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши надані документи і матеріали, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, суд дійшов висновку про наступне.

В провадженні Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни знаходиться виконавче провадження № 56769648 від 13.07.2018р. про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. від 06.06.2018р. за № 4868 про стягнення з позивача на користь ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованості в розмірі 28811,52 грн.

Про уснування вказаного виконавчого напису позивач дізнався на початку жовтня 20108р., коли недоотримав заробітну плату за вересень 2018р.

04.10.2018р. позивач через представника звернувся до відповідача із запитом і вимогою про надання копії постанови про відкриття виконавчого провадження № 56769648 та виконавчого напису № 4868, виданого 06.06.2018р. нотаріусом Хара Н.С., на який звернуто стягнення з позивача на користь третьої особи боргу в розмірі 28811,52грн.

Отримавши 08.11.2018р. листа від відповідача на вказаний вище запит, позивач не погодився з позицією відповідача, а саме з тим, що виконавче провадженя відкрито за місцем знаходження майна боржника у відповідності до ч.2 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження", а саме стягувачем було надано заяву про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів на відкритому рахунку ОСОБА_1 в ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк").

Позивач вважає, що місцем виконання виконавчого напису має бути місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнахродження майна боржника, тобто таким місцем на думку позивача має бути виконавчий округ Миколаївської області (якщо виконавчі дії здійснюютьс приватним виконавцем) або Центральний відділ ДВС м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (якщо дії здійснюються державним виконацем), оскільки сам позивач мешкає у м.Миколаїв за адресо. ву.Шнеєрсона, 2б, кв.33 та працює у Чорноморському національному університеті ім.П.Могили, який розташований також в м.Миколаєві.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У частині 3 цієї ж статті зазначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місце знаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

За приписами ч. 1 ст. 19 Закону України № 1404-VIII, право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Частиною 1 ст. 24 вказаного Закону визначено, що право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець приймає до виконання. Відповідно до ст. 190 Цивільного Кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Статтею 179 цього ж Кодексу зазначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Дана позиція також підтверджується листом - роз'ясненням Міністерства юстиції України №23123/16620-33-18/20.5.1 від 11.06.2018 року.

За приписами п. 3.1 ст. З Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.

Частинами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

В частині 4 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що грошові кошти у формі записів на рахунках у банках є майном у розумінні ст. 190 ЦКУ.

Вишевказана позиція також висвітлена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2018 року в справі №905/3542/15.

Крім того, відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів і які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Стягувачем було надано заяву про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) - карткового рахунку №29096019403875 від 20.12.2013 року в валюті гривні, відкритого в ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Тобто, ОСОБА_1 є власником карткового рахунку №29096019403875 та наявних на цьому рахунку грошових коштів, що підтверджується довідкою ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» вих. 309 від 12 липня 2018 року.

Отже, в даному випадку суд вважає, що порушення Закону України «Про виконавче провадження» відсутнє, оскільки майно боржника (грошові кошти) перебуває у м. Києві, а відповідно до статті 24 цього Закону приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку наявності грошових коштів або майна до відкриття виконавчого провадження. Виконавець відкриває виконавче провадження на підставі заяви стягувана, в якій стягувач має право зазначити будь-які відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місце знаходження тощо). Надання стягувачем доказів на підтвердження зазначеної в заяві інформації не вимагається.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що приватний виконавець має право приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах.

Таким чином, оскільки до відповідача надійшов виконавчий документ у якому зазначено, що місцезнаходження майна боржника у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягуванчу, у зв'язку із пред'явленням не за місцем виконання.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач діяв в межах та в спосіб визначених законами України.

Згідно вимог ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни (АДРЕСА_2 ) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов