Рішення № 79580341, 04.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2019 року № 320/348/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Масловської К.І.,

представника позивача: не з’явився,

представника відповідача: не з’явився,

представника третьої особи-1: не з’явився,

представника третьої особи-2: не з’явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доприватного виконавця ОСОБА_2треті особиПублічне акціонерне товариство «ОСОБА_3 Аваль», Служба у справах дітей Бучанської міської радипровизнання протиправними та скасування постанов

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до приватного виконавця ОСОБА_2, треті особи – Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_3 Аваль», Служба у справах дітей Бучанської міської ради, у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження ВП №58053884 від 10.01.2019 за виконавчим написом нотаріуса №1943 від 05.11.2018;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця ОСОБА_2 про стягнення з боржника основної винагороди від 10.01.2019, винесену у межах виконавчого провадження ВП №58053884 за виконавчим написом нотаріуса №1943 від 05.11.2018;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця ОСОБА_2 про арешт майна боржника від 10.01.2019, винесену у межах виконавчого провадження ВП №58053884 за виконавчим написом нотаріуса №1943 від 05.11.2018.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позивач зазначає, що відповідачем відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, яким пропонується звернути стягнення на квартиру, яка була передана в іпотеку банку у якості забезпечення виконання договору про надання кредиту в іноземній валюті.

Позивач зауважує, що вказана квартира підлягає під дію мораторію, запровадженого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», і щодо неї не можуть бути вжиті заходи примусового стягнення.

Позивач також звертає увагу суду, що у вказаній квартирі проживає малолітня дитини, а відкриваючи виконавче провадження про стягнення на квартиру відповідачем не отримав дозволу органу опіки і піклування.

Крім того позивач звертає увагу суду, що виконавчий напис у силу застереження у ньому міг бути пред’явлений виключно до органу державної виконавчої служби.

Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 відкрите спрощене позовне провадження у справі №320/348/19 та призначене судове засідання на 04.02.2019.

Учасники справи у судове засідання не з’явились.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач та треті особи про причини неявки суд не повідомили. Разом з цим, від відповідача та ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 2 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.

Оскільки обставин, перелічених у частині 2 статті 205 КАС України судом не встановлено, беручи до уваги обмежені процесуальні строки для розгляду справи, що стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, приватного виконавця, суд вирішив розглянути справу по суті за відсутності сторін та третіх осіб.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

09 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та АППБ «Аваль» був укладений кредитний договір №014/2543/74/23218, відповідно до якого кредитор на положення та умовах цього договору надає позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 36370 дол. США (а.с. 8-11).

У цей же день між ОСОБА_1 та АППБ «Аваль» був укладений договір іпотеки майнових прав, на умовах якого позивач погодилась забезпечити виконання зобов’язань за кредитним договором №014/2543/74/23218 шляхом передачі банку нерухомості (квартири), що стане її власністю у майбутньому за договором від 18.11.2005 №54/БТ про дольову участь у будівництві житла, що укладений між нею та ТОВ «Укржитлокомплекс» (а.с. 12-14).

20 квітня 2011 року ОСОБА_1 та АППБ «Аваль» уклали додаткову угоду до договору іпотеки майнових прав, у якій уточнили предмет іпотеки, яким з набранням додатковою угодою чинності є: квартира АДРЕСА_1 (а.с. 14).

05 листопада 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу видав правонаступнику АППБ «Аваль» – АТ «ОСОБА_3 Аваль» виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за №1943, яким запропонував звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 для задоволення вимог АТ «ОСОБА_3 Аваль» за кредитним договором від 09.12.2015 №014/2543/74/23218, розмір яких становить: 42836,22 дол. США, у тому числі: 29402,86 дол. США – заборгованість за кредитом, 13433,36 дол. США – заборгованість за відсотками за користування кредитом (а.с. 20).

10 січня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області ОСОБА_2 відкрите виконавче провадження ВП № 58053884 з примусового виконання виконавчого напису від 05.11.2018, зареєстрованого у реєстрі за №1943 (а.с. 18 на звороті, 19).

Одночасно з відкриттям провадження ВП № 58053884 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області ОСОБА_2 були винесені постанови про арешт майна боржника та про стягнення з боржника основної винагороди.

Не погоджуючись з вказаними постановами, позивач звернувся до суду

V. Норми права, які застосував суд

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов’язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об’єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3цього Закону, крім:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:

1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;

4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;

5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Частинами 1 та 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Пунктом 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;

Згідно з частинами 1-4 та 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

07.06.2014 набрав чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 № 1304-VII (далі – Закон № 1304-VII).

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти-члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 154 Сімейного кодексу України, батьки мають право на самозахист прав та інтересів своїх дітей та діють як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Норми статті 177 Сімейного кодексу, статей 17, 18 Закону «Про охорону дитинства», статті 12 Закону «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», п.67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866, передбачають, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надасться у разі гарантування збереження її права на житло і оформлюється рішенням районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної в місті ради, витяг з якого заявникам видає служба у справах дітей.

Відповідно до пункту 28 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

VI. Оцінка суду

Якщо нерухоме житлове майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, за умов, що площа майна не перевищує встановлені розміри для відповідного виду житла, а у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, виконавчі документи про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) підлягають поверненню стягувачу.

Верховний Суд України у справах № 6-46цс15 від (постанова від 15 квітня 2015 року), № 6-57цс15 (постанова від 27 травня 2015 року), № 6-492цс15 (постанова від 16 вересня 2015 року), № 6-969цс16 (постанова від 06 липня 2016 року) сформував правову позицію, що Закон № 1304-VII не може бути підставою для задоволення позову стягувача до боржника про стягнення предмету іпотеки – нерухомого житлового майна, разом з цим, положення вказаного закону є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію Закону № 1304-VII на період його чинності.

Тобто, органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, які стосуються звернення стягнення на предмет іпотеки, заборонено вживати будь-яких заходів, спрямованих на виконання таких рішень стосовно іпотекодавців, які передали в іпотеку квартиру, що використовується ними як місце постійного проживання, площа якої не перевищує 140 кв.м. та у власності яких відсутнє інше житло.

Перевіряючи виконання вимог, що виключають можливість звернення стягнення н предмет іпотеки за договором іпотеки майнових прав від 29.12.2005, судом з’ясовано на ступне.

Щодо площі майна – предмету іпотеки.

Як вбачається з опису об’єкта, що наведений у свідоцтві про право власності на нерухоме майно серії САС №318893, квартира №5, що розташована за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Тарасівська, буд. 8-А, має загальну площу 73,0 кв.м.

Щодо відсутності у позивача як позичальника іншого майна, що використовується ним як житло.

Судом з’ясовано, що позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, де проживає сім’єю у складі чоловіка – ОСОБА_4, доньки – ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2), що підтверджується довідкою відділу реєстрації місця проживання Бучанської міської ради від 21.01.2019 (а.с. 27).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 не має у власності речових прав на майно, окрім квартири, що є предметом іпотеки (а.с. 26).

Доказів, які б спростовували факт реєстрації та/або постійного проживання позивача у квартирі №5, розташованій за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Тарасівська, буд. 8-А, або ж доказів того, що позивачеві на праві власності (у тому числі сумісної, часткової) належать інші об’єкти нерухомого майна, учасниками справи не надано.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах існують усі визначені у Законі № 1304-VII підстави, що виключають можливість звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру №5, що розташована за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Тарасівська, буд. 8-А.

Оцінюючи спірну постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №58053884, суд виходить з того, що за умови звернення стягувача до приватного виконавця із заявою про примусове виконання рішення, форма і зміст якого відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», приватний виконавець зобов’язаний не пізніше наступного дня ухвалити процесуальне рішення про відкриття виконавчого провадження.

Тобто, вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження на особи, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, досліджують виключно форму і зміст виконавчого документу на предмет наявності у ньому обов’язкових реквізитів та можливість його виконання у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Беручи до уваги, що на етапі відкриття виконавчого провадження приватний виконавець позбавлений можливості з’ясувати, чи підпадає майно, на яке звертається стягнення, під дію мораторію, суд не вбачає обставин, які б свідчили про протиправність спірної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №58053884.

Оскільки постанови про стягнення основної винагороди та про арешт майна боржника у силу вимог статті 37 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» приймаються приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, суд також не знаходить підстав уважати спірні постанови з цих питань протиправними.

Разом з цим, враховуючи, що під час розгляду справи судом були встановлені обставини, що виключають можливість виконання виконавчого напису нотаріуса від 05.11.2018, зареєстрованого у Реєстрі за №1943, суд вважає, що існують достатні підстави для скасування спірних постанов про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна та про стягнення основної винагороди.

Суд повністю відхиляє аргументи позивача щодо відсутності у відповідача права приймати до виконання виконавчі написи нотаріусів, навіть за умови зазначення у них про необхідність їх звернення до державної виконавчої служби, позаяк виключний перелік обмежень щодо категорії рішень, виконання яких не може здійснювати приватний виконавець, визначений у частині 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»,

Зазначеною нормою обмежень, про які зазначає позивач у позові, не передбачено.

Суд також повністю відхиляє посилання позивача на порушення відповідачем вимог Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України в частині необхідності отримання дозволу органу опіки і піклування, позаяк зазначені норми стосуються порядку передачі нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, на реалізацію.

Предметом цього позову є рішення приватного виконавця, які не мають відношення до передачі нерухомого майна на реалізацію.

VII. Висновок суду

Особа позивача та його майно, примусове стягнення якого відбувається у рамках виконавчого провадження ВП №58053884, підпадають під дію мораторію, уведеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 № 1304-VII, у зв’язку з чим щодо такого майна на час дії зазначеного закону не можуть бути вжиті заходи примусового виконання.

З викладених підстав постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_2 від 10.01.2019 про відкриття виконавчого провадження №58053884, про арешт майна боржника, про стягнення з боржника основної винагороди підлягають скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводів позивача про передчасність звернення стягнення на його майно відповідач у ході розгляду справи не спростував.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

VIIІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Половина сплаченого позивачем судового збору підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача.

Доказів понесення позивачем інших витрат, пов’язаних із розглядом справи, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 255, 260, 263, 283 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_2 від 10.01.2019 про відкриття виконавчого провадження ВП № 58053884.

Скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_2 від 10.01.2019 про арешт майна боржника, про стягнення з боржника основної винагороди, що були прийняті у рамках виконавчого провадження ВП № 58053884.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_2 (місцезнаходження: 08292, Київська область, м. Буча, вул. Нове Шосе, 3) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання 08293, АДРЕСА_2) судові витрати у розмірі 1152 (одну тисячу сто п’ятдесят дві) грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Леонтович А.М.