Рішення № 79579595, 04.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 505/3335/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2019 року о 12 год. 59 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Закуріної А.М.,

за участю

від позивача: не з'явився

від відповідача: Бензар О.В. - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1) до Подільської районної державної адміністрації Одеської області (місцезнаходження: 66300, Одеська обл., м. Подільськ, пр-т Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 04057161) про визнання неправомірними дій щодо відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення в натурі та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Подільської районної державної адміністрації Одеської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року передано до Одеського окружного адміністративного суду матеріали цієї адміністративної справи.

До суду 02 листопада 2018 року надійшли ці матеріали адміністративної справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» звернувся до відповідача із заявою про видачу розпорядження про дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, яка була залишена відповідачем без задоволення, в зв'язку з тим, що у позивача відсутнє посвідчення, яке б доводило статус позивача як особи, депортованої за національною ознакою.

Позивач вважає зазначені дії відповідача, що виразились у відмові видати розпорядження щодо дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, неправомірними та такими, що порушують право позивача на отримання у власність земельної ділянки, оскільки позивачем до заяви було додано всі необхідні документи для позитивного вирішення його заяви, в тому числі, й посвідчення №2 від 09.01.2014 року про його реабілітацію.

Ухвалою від 06 листопада 2018 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив на позовну заяву (вхід. №36951/18 від 30.11.2018р.).

Відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову повністю, зазначивши, що Подільська районна державна адміністрація Одеської області діяла на підставі та в порядку, визначеному чиним законодавством України, оскільки позивачем при зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у вигляді розпорядження голови районної державної адміністрації, серед наданих документів було відсутнє посвідчення, яке б підтверджувало статус особи, депортованої за національною ознакою, а тому позивачу було роз'яснено, що отримати посвідчення можливо відповідно до Порядку надання та позбавлення статусу особи, депортованої за національною ознакою, затвердженого постановою КМУ від 12.11.2014 року №643 .

У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не надано всіх документів, які б підтверджували його належність до числа осіб, депортованих за національною ознакою, відповідач листом від 13.01.2017 року вих. №К-65 повідомлено позивача про те, що відповідно до п. 12 Порядку, за відсутності документів зазначених у п. 3 цього Порядку, факт депортації особи встановлюється в судовому порядку за її заявою.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання 27 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 24 січня 2019 року на 12 годину 00 хвилин.

Позивач на відкрите судове засідання не з'явився, до суду 19 грудня 2018 року (вхід. №ЕП/7477/18) від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Представник відповідача на відкритому судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні повністю.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши у вступному слові пояснення представника відповідача, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

ОСОБА_2, 23.11.2016 року звернувся до Голови Подільської районної державної адміністрації із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, відповідно до права, яке належить йому відповідно до ч. 6 ст. 25 Земельного кодексу України, оскільки позивач є громадянином України із числа депортованих осіб, які поселилися в сільській місцевості (а.с.19).

До заяви додано посвідка на постійне проживання (а.с. 45), закордонний паспорт позивача (а.с. 46), посвідчення № 2 від 09.01.2004 року, видане на ім'я гр. ОСОБА_2 про те, що він користується пільгами, наданими реабілітаційним жертвам політичних репресій (а.с. 20), відомості з документації із землеустрою, що включена до Державного фонду документації із землеустрою (а.с. 48).

Матеріалами справи підтверджено, що Подільська районна державна адміністрація листом від 22.12.2016 року вих. №01-57/360РК повідомило позивача про те, що не може надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у вигляді розпорядження Голови районної державної адміністрації, оскільки серед наданих документів відсутнє посвідчення, яке б підтверджувало статус депортованої особи за національною ознакою, отримати який можна відповідно до Порядку надання та позбавлення статусу особи, депортованої за національною ознакою, затвердженою Постановою КМУ від 12.11.2014 року №643 (а.с.21).

Також, суд встановив, що 16.12.2016 року позивач звернувся до голови Подільської РДА із заявою, в якій просив надати статус особи, депортованої за національною ознакою відповідно до Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» від 17.04.2014 року та постанови КМУ від 12.11.2014 року №643 «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу особи, депортованої за національною ознакою» на підставі довідки про реабілітацію від 02.04.2008 року №8/4-С-64, виданої Міністерством внутрішніх справ Республіки Молдова (а.с.22).

Між тим, листом від 13.01.2017 року вих. №К-65 Подільська районна державна адміністрація повідомила позивача про те, що право на отримання статусу депортованої особи за національною ознакою відповідно до Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» від 17.04.2014 року та постанови КМУ від 12.11.2014 року №643 «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу особи, депортованої за національною ознакою», позивач не може набути, у зв'язку з тим, що не надано документів, які підтверджують належність до числа осіб, депортованих за національною ознакою та роз'яснено що відповідно до ст. 5 цієї постанови, факт депортації особи підтверджується відповідною довідкою або іншими документами, виданими компетентними органами України-інших держав - колишніх республік СРСР та у разі відсутності зазначених документів факт депортації особи встановлюється в судовому порядку (а.с.60).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши вступне слово представника відповідача, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не належать задоволенню повністю, з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).

Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою».

Відповідно до ч. 6 ст. 25 Земельного кодексу України, громадянам України із числа депортованих осіб, які поселилися в сільській місцевості, державою забезпечується безкоштовна передача у власність землі сільськогосподарського призначення в розмірі земельного паю, визначеного для цієї місцевості, за рахунок земель запасу та резервного фонду в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), слід вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до ст. 1- 2 Закону ВР УРСР, від 17.04.1991, № 962-XII "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1 - 5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6 - 14, за діяння, передбачені пунктами 15 - 22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Відповідно до ст. 4 Закону України від 17.04.2014, № 1223-VII "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" (надалі Закон № 1223-VII) для цілей цього Закону депортованою особою визнається особа, яка набула громадянства України і належить до:

осіб кримськотатарського народу, представників інших національностей (громадян колишнього СРСР), які були насильницьки переселені за національною ознакою на спецпоселення згідно з рішенням органів державної влади колишнього СРСР або союзних республік з місць постійного проживання, що є територією сучасної України;

осіб (громадян колишнього СРСР), які були примусово направлені на спецпоселення до членів своїх сімей після закінчення військової служби, повернення з евакуації, відбуття примусових робіт, покарання тощо;

осіб (громадян колишнього СРСР), які на момент депортацій перебували за межами місць постійного проживання (на військовій службі, в евакуації, на примусових роботах, у місцях позбавлення волі тощо), але на яких згодом були поширені обмеження прав і свобод за національною ознакою, у тому числі заборона на повернення і проживання в місцях постійного проживання;

осіб, які народилися в сім'ях депортованих осіб до моменту їх повернення в місця постійного проживання, але не пізніше набрання чинності цим Законом.

Окремими законами України може встановлюватися порядок відновлення прав інших категорій осіб, яких було піддано насильницькому переселенню.

З аналізу вказаних законодавчих норм, вбачається, що реабілітована особа та особа, депортована за національною ознакою не є тотожними поняттями, та порядок отримання статусу цих осіб регулюються різними нормативними актами. Також ці особи мають різний перелік пільг.

Право на отримання земельної ділянки у власність безкоштовно, відповідно до ч. 6 ст. 25 Земельного кодексу України, гарантується тільки громадянам України із числа депортованих осіб, які поселилися в сільській місцевості.

Суд встановив, що ОСОБА_2 згідно з посвідченням №2 від 09.01.2004 року, виданого Комісією з поновлення прав реабілітованих Котовської районної ради Одеської області користується пільгами, наданими реабілітованим жертвам політичних репресій та є особою реабілітованою (а.с.59).

Ані відповідачу, ані суду, позивачем не надані документи, на підтвердження того, що ОСОБА_2 є депортованою особою.

Статтею 5 Закону № 1223-VII встановлено, що надання та позбавлення статусу депортованої особи здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері відновлення прав депортованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Факт депортації особи підтверджується відповідною довідкою або іншими документами, виданими компетентними органами України, інших держав - колишніх республік СРСР.

У разі відсутності зазначених документів факт депортації особи встановлюється в судовому порядку за заявою заінтересованої особи.

Підготовка документів, необхідних для встановлення факту депортації особи, покладається на уповноважений орган. У разі наявності в особи необхідних документів для встановлення факту депортації вона подає їх до уповноваженого органу разом із заявою.

Термін розгляду заяви уповноваженим органом не може перевищувати трьох місяців.

У разі прийняття рішення про надання заявнику статусу депортованої особи їй видається посвідчення, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України, від 12.11.2014, № 643 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу особи, депортованої за національною ознакою.

Цей Порядок визначає процедуру надання та позбавлення статусу особи, депортованої за національною ознакою, особам, визначеним частиною першою статті 4 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою".

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався із заявою про визнання його депортованою особою, але листом від 13.01.2017 року вих. №К-65 Подільська районна державна адміністрація повідомила позивача про те, що право на отримання статусу депортованої особи за національною ознакою відповідно до Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» від 17.04.2014 року та постанови КМУ від 12.11.2014 року №643 «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу особи, депортованої за національною ознакою», позивач не може набути, у зв'язку з тим, що не надано документів, які підтверджують належність до числа осіб, депортованих за національною ознакою та роз'яснено що відповідно до ст. 5 цієї постанови, факт депортації особи підтверджується відповідною довідкою або іншими документами, виданими компетентними органами України-інших держав - колишніх республік СРСР та у разі відсутності зазначених документів факт депортації особи встановлюється в судовому порядку (а.с.60).

Таким чином, враховуючи те, що позивачем при зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення в натурі як особі, що була депортована за національною ознакою, не було надано посвідчення, яке б підтверджувало статус особи, депортованої за національною ознакою, суд вважає, що відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту технічної документації із землеустрою.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені у судовому засіданні факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову довів, з посиланням на відповідні докази правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги не належать задоволенню у повному обсязі.

З огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову, керуючись приписами ст. 139 КАС України, жодні судові витрати не повертаються.

Керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1) до Подільської районної державної адміністрації Одеської області (місцезнаходження: 66300, Одеська обл., м. Подільськ, пр-т Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 04057161) про визнання неправомірними дій щодо відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення в натурі та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний « 04» лютого 2019 року.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.